Справа № 2-1846/10

З А О Ч Н Е    Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

15 червня 2010 року                   Дніпровський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді                        Яровенко  Н.О.

при секретарі                               Арюліній А.С.

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Києві цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про стягнення недоплаченої 30% надбавки до пенсії як дитині війни за період з 01.01.2006 року по 01.04.2010 року та зобов’язання призначити щомісячне підвищення до пенсії, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про стягнення недоплаченої 30% надбавки до пенсії як дитині війни за період з 01.01.2006 року по 01.04.2010 року та зобов’язання виплачувати її в подальшому посилаючись на те, що він є дитиною війни у зв’язку з чим йому повинна виплачуватись щомісячна грошова допомога у вигляді надбавки до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Про те, що позивачу повинна виплачуватись надбавка він випадково дізнався з газети та звернувся до відповідача з письмовою заявою з проханням нарахувати та виплатити грошові кошти з 01.01.2006 року, але отримав відмову. Вважає відмову незаконною і такою, що грубо порушує його права. Тому просить суд визнати дії відповідача щодо виплати йому щомісячного підвищення по пенсії, як дитині війни, з порушенням вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» неправомірними, зобов’язати відповідача перерахувати та сплатити йому в повному обсязі, як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення пенсії виходячи із розміру 30% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 року по 01.04.2010 року в сумі 5534 грн. 10 коп., зобов’язати відповідача призначити йому щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положення ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», відшкодувати йому за рахунок відповідача витрати понесені на оплату послуг з правової допомоги в розмірі 300 грн., стягнути з відповідача на його користь судовий збір в сумі 56 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з’явився, хоча про  день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду надійшли письмові заперечення, а тому по справі необхідно постановити заочне рішення, відповідно до ст. 224 ЦПК України через неявку відповідача в судове засідання.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва та отримує пенсію по інвалідності,  також має статус дитини війни, про що зроблено відповідну відмітку в пенсійному  посвідченні серії НОМЕР_1 (а.с.10).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 1 розділу 4 «Заключного положення» Закону України «Про соціальний захист дітей війни» останній вступає в силу з 01.01.2006 року.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року, який набрав чинності з 01.01.2007 року, п. 12 ст. 71 з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп в 09.07.2007 року положення п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з урахуванням ст.111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Подібні відносини склалися і в 2008 році, оскільки зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що внесені п. 41 розділу 2 Закону України від 28.12.2007 р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008.

Згідно з ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Положення Законів України визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» i згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність.

Ст. 2 ч.1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року встановлено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної  заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у  три роки.

Частиною 3 ст. 266 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив  позовної  давності,  про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В своїх запереченнях Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва наполягає на відмові в задоволенні позову з підстав пропуску строків позовної давності.

    Оскільки позивач звернувся з даним позовом до суду лише 24.03.2010 року, тому позивачем порушено строк звернення до суду, визначеного ЦПК України, щодо вимог про зобов’язання перерахувати та виплатити пенсію з врахуванням доплати в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за  період з 1 січня 2006 року до 24 березня 2007 року.

Отже, в період з 01.01.2006 року по 24.03.2007 року позивач пропустив строк для звернення до суду, а з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року та в період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року позивач також не мав права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норми, якими передбачено це право, були зупинені, а тому рішення в цій частині не підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивача щодо нарахування соціальної допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 01.04.2010 року, то вона підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.  

Отже, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.  

Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.  

Як зазначається у рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року про незворотність дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом’якшують, або скасовують в особи, реалізація особою права на отримання бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, судами не повинні прийматися до уваги, у випадках, коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше. До спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

Враховуючи те, що Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва діяло на підставі законів України та не є розпорядником коштів Державного бюджету України, тому немає підстав для визнання дій відповідача щодо виплати позивачу щомісячного підвищення по пенсії, як дитині війни, з порушенням вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» неправомірними.

Вимога позивача про зобов’язання відповідача призначити позивачу щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положення ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» не підлягає задоволенню, оскільки права позивача ще не порушені.  

Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, то вона не підлягає задоволенню, оскільки, позивач сплатив ТОВ «Надія» 300 гривень за консультаційно-правові послуги при поданні позовної заяви внаслідок порушення прав особи, як дитини війни, але позивачем не надані докази, що особа, яка безпосередньо надавала ці послуги є працівником ТОВ «Надія» та є фахівцем у галузі права (копія диплома).  

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 56 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 19, 46, 152 Конституції України, рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року, рішенням Конституційного Суду України № 1-28/2008 від 22.05.2008 року, ст.ст. 1, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.08.1999 року, Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року, ст.ст. 10, 57, 60, 88, 209, 212-215, 218, 226 ЦПК України, -

в и р і ш и в:

    Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про стягнення недоплаченої 30% надбавки до пенсії як дитині війни за період з 01.01.2006 року по 01.04.2010 року та зобов’язання призначити щомісячне підвищення до пенсії задовольнити частково.

    Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м.Києва перерахувати та виплатити ОСОБА_1, як дитині війни, щомісячну державну соціальну надбавку в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 01 квітня 2010 року.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 56 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

    В решті позову відмовити.

    Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

До суду може бути подана заява про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя