№2-290/10

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді – Уржумової Н.В.

при секретарі – Щировій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сімферополі цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Железнодорожної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, Залізничного Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, Головного Управління Державного Казначейства України в Автономній Республіці Крим про стягнення  моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до Відділу Державної виконавчої служби Залізничного РУЮ м. Сімферополя про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи позовні вимоги тим, що він звертався до суду з позовами про стягнення заборгованості по заробітній платі за ст. 57 Закону України «Про освіту». Судовими рішеннями його позовні вимоги були задоволені та по справі №2-940/01 стягнена заборгованість по заробітній платі у розмірі 829,38 грн., а також по справі №2-3682/03 – у розмірі 4323,44 грн. Виконавчі листи надходили до ВДВС Залізничного району на примусове виконання. Однак, у порушення ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження»,  державний виконавець передбачені законом дії не проводив, чим порушив права ОСОБА_1 як стягувача та спричинив матеріальну та моральну шкоду. ОСОБА_1 неодноразово звертався до начальника ВДВС, начальника ГУЮ Мінюсту України в АР Крим зі скаргами на дії державного виконавця, на які отримував лише відповіді, але ж дії ніякі не проводилися. Також, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії державного виконавця до суду (справа №2-375/01) та  за судовим рішенням державний виконавець  був зобов’язаний накласти арешт на рахунки боржника,  описати та вилучити майно боржника у встановлені законом строки. Однак, бездіяльність державного виконавця продовжувалася. Крім того, ОСОБА_1, як стягувача за виконавчими провадженнями,  взагалі не повідомляли про проведення будь-яких виконавчих дій та він не притягувався до їх участі, хоча і  звертався до ВДВС із заявою про участь під час проведення опису майна боржника. 10.02.2003 року позивач ОСОБА_1 отримав постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом №2-3682, який був виданий 31.01.2003р. про стягнення з виконкому Залізничного району 4323,44 грн. Однак, виконавчі дії відповідно до законодавства так державним виконавцем й не були проведені. На підставі наведеного та з посиланням на ст. 56 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 440-1 ЦК України позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з Відділу Державної виконавчої служби Залізничного РУЮ м. Сімферополя на його користь матеріальну шкоду у розмірі 5152,82 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000 гривень, завдану бездіяльністю, невиконанням  судових рішень та порушенням його законних прав (т. 1,  а.с. 3-5).

05 липня 2004 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із доповненою позовною заявою та просив суд стягнути з Відділу Державної виконавчої служби Залізничного РУЮ м. Сімферополя на його користь матеріальну шкоду в розмірі 5152,82 грн. (сума за виконавчими листами) та компенсацію завданої  матеріальної шкоди у розмірі 483,02 грн., а також моральну шкоду в розмірі 10000 грн. (т.1,  а.с.114-116).

03 лютого 2009 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та з посиланням на 55, 56,  124 Конституції України, п. 1 ст. 6, ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 391 ЦК України, п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 26.12.2003 року просив суд: стягнути з Залізничного ВДВС Сімферопольського МУЮ АРК суму у розмірі 10000 грн. – як компенсацію за спричинену посадовими особами державної виконавчої служби моральну шкоду; стягнути з боржника – Железнодорожної районної ради м. Сімферополя суму у розмірі 10000 грн. – як компенсацію  за спричинену посадовими особами цього органу моральну шкоду; та стягнути понесені ним судові  витрати - державне мито,  сплачене при зверненні до суду з позовною заявою у розмірі 11,90грн., державне мито,  сплачене за подачу апеляційної скарги у розмірі 3,60грн., державне мито сплачене за подачу касаційної скарги у розмірі 8,50грн., а всього 24 грн. Від позовних вимог у частині стягнення з Залізничного відділу ДВС Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим матеріальної шкоди за виконавчими листами в розмірі 5152,82 грн. та компенсації , завданої матеріальної шкоди в розмірі 483,02 грн. ОСОБА_1 відмовився (т.1,  а.с.373-375).

У судовому засіданні, яке відбулося 03.02.2009 року уточнена позовна заява ОСОБА_1 була прийнята до провадження суду та до участі у справі залучений співвідповідач – Железнодорожна районна рада м. Сімферополя.

Ухвалою суду від 17.02.2004 року до участі у справі був залучений співвідповідач – Головне Управління Державного казначейства України в АР Крим (т. 1 а.с. 52).

Ухвалою суду від 07.09.2010 року провадження по справі у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Залізничного відділу ДВС Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим про стягнення матеріальної шкоди за виконавчими листами в розмірі 5152,82 грн. та компенсації завданої матеріальної шкоди в розмірі 483,02 грн., у зв’язку з відмовою позивача від позову  закрито.

У судовому засіданні при розгляді по суті позовних вимог, ОСОБА_1  підтримав свої позовні вимоги  з вищевикладених підстав та  просив суд їх задовольнити, додатково пояснивши, що відповідачами за його позовними вимогами є Залізничний відділ Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим, Головне Управління Державного казначейства України в АР Крим, Железнодорожна районна рада м. Сімферополя, представники яких присутні у залі судового засідання; моральну шкоду у розмірі 10000 гривень ОСОБА_1 просив стягнути з Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим з підстав ст. 56 Конституції України,   ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження» та статті  23 ЦК України; моральну шкоду у розмірі 10000 гривень ОСОБА_1 просив стягнути з Железнодорожної районної ради м. Сімферополя з підстав ст. 56 Конституції України та ст. 23 ЦК України; при вирішенні справи просив  врахувати ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Представник Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим – Якимченко С.А., діючий на підставі довіреності (т. 2 а.с. 37), заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними,  просив суд врахувати письмові заперечення (т. 1,  а.с. 99-101).

Представник Железнодорожної районної ради м. Сімферополя – Блудов Д.М., діючий на підставі довіреності (т. 2,  а.с. 39), також заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1, вважаючи їх необґрунтованими,  просив відмовити у задоволені позову.

Представник Головного Управління Державного казначейства України в АР Крим – Медведєв Ф.С., діючий на підставі довіреності (т. 2,  а.с. 38), заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1, вважаючи їх необґрунтованими, просив суд врахувати письмові заперечення, наявними  у т. 1 на а.с. 102-103, т. 2 на  а.с. 33-36.

Заслухавши доводи позивача, заперечення представників відповідачів, дослідивши та проаналізувавши усі наявні по справі докази у їх сукупності: матеріали цивільної справи разом із письмовими запереченнями відповідачів,  справу Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК за № 4с-2/1010 р. за скаргою Железнодорожної районної ради м. Сімферополя про визнання неправомірними дій державного виконавця, виконавчі провадження, відкриті за заявами стягувача – ОСОБА_1, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 статті 11 ЦПК України, якою закріплений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

На примусовому виконанні у відділі Державної виконавчої служби Залізничного районного управління юстиції м. Сімферополя ( у подальшому і у  Залізничному Відділі державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим)  знаходився виконавчий лист за № 3682/2002, виданий Залізничним районним судом м. Сімферополя  про стягнення з бюджету Железнодорожної районної ради м. Сімферополя на розрахунковий рахунок відділу шкіл та дошкільних установ виконкому Железнодорожної районної ради м. Сімферополя 4323 грн. 44 коп. для виплати  ОСОБА_1  надбавки за вислугу років за період  січень 1997 по грудень  2000 рр. (включно)  у сумі 3203 грн. 57 коп. (без урахування податків та обов’язкових платежів), допомоги на оздоровлення за 1998 та 1999 рр. у сумі 274 грн. та компенсації у сумі 845 грн. 89 коп. ( т.1, ас.6).

Зазначений виконавчий лист було видано судом за заявою стягувача ОСОБА_1 31.01.2003 року.

При виконанні вищевказаного судового рішення, державним виконавцем вчинювались виконавчі дії для забезпечення його виконання,  як то направлялися  відповідні запити  для з’ясування реквізитів рахунків  боржника, надсилалися платіжні доручення, накладалися  арешти на грошові кошти боржника, надсилалися  запити до банку  та інші дії.

Зазначене рішення було виконано поетапно: 07.05.2009 року та 30.03.2010 року - із винесенням виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження.

Також,  на примусовому виконанні у відділі Державної виконавчої служби Залізничного районного управління юстиції м. Сімферополя ( у подальшому і у  Залізничному Відділі державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим)  знаходився виконавчий лист №-940/01, виданий 28.05.2002 року  та пред’явлений до виконання 16.06.2001 року  про стягнення з бюджету Железнодорожної райради м. Сімферополя на розрахунковий рахунок відділу шкіл та дошкільних установ виконкому Железнодорожної районної ради м. Сімферополя 829 гривень 38 копійок для виплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років за період з березня 2000 року по грудень 2000 року включно у розмірі 467 гривень 10 копійок (без урахування податків та обов’язкових платежів), допомоги на оздоровлення за 2000 р. у сумі 168 гривень 31 копійка, щорічної винагороди  за добросовісну працю у сумі 1555 гривень 69 копійок та компенсації у сумі 50 гривень 90 копійок.

За виконавчим провадженням,  при виконанні вищевказаного судового рішення, державним виконавцем вчинювались виконавчі дії для забезпечення його виконання,  як то направлялися  відповідні запити  для з’ясування реквізитів рахунків  боржника, надсилалися платіжні доручення, накладалися  арешти на грошові кошти боржника, надсилалися  запити до банку  та інші дії.

Зазначене рішення було виконане 10.03.2010 року із винесенням постанови про закриття виконавчого провадження.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про відшкодування Железнодорожною  районною радою м. Сімферополя моральної шкоди у розмірі  10000 гривень, позивач посилався на ст.56 Конституції України, якою передбачене, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Аналізуючи зміст позовних вимог ОСОБА_1 та  оглянувши у судовому засіданні виконавчі провадження, за якими проводилося виконання судових рішень,  суд дійшов  до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 до Железнодорожної  районної ради  м. Сімферополя АРК за наведеними позивачем підставами – ст. 56 Конституції України, оскільки, на думку суду,  у зазначених правовідносинах Железнодорожна  районна рада  м. Сімферополя АРК є боржником у виконавчому провадженні,  а не органом місцевого самоврядування - у розумінні ст. 56 Конституції України.

Також суд вважає безпідставними й посилання позивача у цієї частині на положення ст. 23 ЦК України (2003 року), оскільки на час виникнення між сторонами по справі спірних правовідносин, ця норма не діяла.

Відповідно до ст.   442 Цивільного кодексу Української РСР, діючого на час виникнення спірних правовідносин «Шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом. За шкоду, заподіяну такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку, встановленому законом».

Таким чином, Цивільним Кодексом Української  РСР взагалі не передбачалося  право на відшкодування моральної шкоди,  завданої незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Железнодорожної районної ради м. Сімферополя АРК про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 гривень – за безпідставністю.

Розглядаючи правомірність  позовних вимог ОСОБА_1 до Залізничного Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 гривень, суд дійшов до наступних висновків.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування  визначеним ним відповідачем – Залізничним Відділом державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим моральної шкоди у розмірі 10000 гривень, ОСОБА_1  у судовому засіданні та в уточненій позовній заяві посилався на ст. 56 Конституції України, ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 23 ЦК України.

З позовної заяви та з пояснень позивача ОСОБА_1 наданих у судовому засіданні  убачається, що причиною його звернення до суду до цього відповідача є довготривалі виконавчі дії, що проводилися Залізничним відділом ДВС Сімферопольського МУЮ АРК.

Як зазначалося вище, статтею 56 Конституції України, передбачено право кожного на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Основоположним при застосуванні зазначеної норми є наголос на те, що таке  відшкодування проводиться за рахунок держави, а не шляхом безпосереднього стягнення з конкретного державного органу, що,  за ствердженнями позивача,  спричинив йому цю шкоду.

Але ж, ОСОБА_1 вимагав від суду стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 гривень безпосередньо з державного органу - Залізничного Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, а не з держави.    

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в абзацу 2 пункту 12 своєї постанови за № 5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Тому суд дійшов до висновку про безпідставність позовних вимог  ОСОБА_1 про стягнення з Залізничного Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим на його користь моральної шкоди -  з підстав ст. 56 Конституції України.

Також, в силу вищенаведених висновків суду: щодо неправомірності застосування  для регулювання виниклих правовідносин ст. 23 ЦК України, суд дійшов до висновків  про необґрунтованість позовних вимог позивача про відшкодування Залізничним Відділом державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим моральної шкоди  із зазначених підстав.

На думку суду є  необґрунтованими та не заслуговують уваги і посилання ОСОБА_1  на ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки  заявляючи до суду позовні вимоги до Залізничного Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим про стягнення моральної шкоди та посилаючись на зазначену норму Закону, позивач не звернув увагу на те, що тим положенням передбачено право на відшкодування за рахунок юридичної особи, що проводила виконавчі дії  - збитків,  а не моральної шкоди.

Також цим законом не визначено, що шкода, завдана Залізничним відділом ДВС  Сімферопольського МУЮ АРК та його посадовими особами, відноситься до збитків держави.  

Враховуючи усе вищевикладене у сукупності, суд дійшов до висновку про відмову   ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди до визначених ним відповідачів:  Железнодорожної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, Залізничного Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим – за необґрунтованістю.

На підставі наведеного, керуючись статтями 10, 11, 60, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд,  -

в и р і ш и в:

ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Железнодорожної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, Залізничного Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, Головного Управління Державного Казначейства України в Автономній Республіці Крим про стягнення  моральної шкоди – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя