КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
21.07.10 Справа № 12/723
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Майданевич А.Г. (доповідач по справі),
суддів:
Гаврилюк О.М
Лобань О.І.
за участю представників:
згідно з протоколом судового засідання від 21.07.2010 року,
розглянувши апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Черкаській області на рішення господарського суду Черкаської області від 09.06.2010 року
по справі № 12/723 (суддя Грачов В.М.)
за позовом Державної екологічної інспекції в Черкаській області
до суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3
про стягнення 50 832,00 грн.,-
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Черкаської області від 09.06.2010 року у справі № 12/723 відмовлено в задоволенні позову Державної екологічної інспекції в Черкаській області (далі –позивач) до суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3 (далі - відповідач) про стягнення 50 832,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Державна екологічна інспекція в Черкаській області звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 09.06.2010 року у справі № 12/723 та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Представники сторін в судове засідання не з’явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, які знаходиться в матеріалах справи. Однак, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасники судового процесу, які не з’явилися в судове засідання, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а явка сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалась. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським міжобласним апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акта позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 11.11.2009 року, складеного позивачем, вбачається, що відповідач з весни 2008 року використовує дві водойми, розташовані на території Петропавлівської сільської ради Городищенського району, з метою риборозведення.
Земельну ділянку площею 22,4 га відповідач використовує на підставі договору оренди землі від 13.12.2007 року, запис про державну реєстрацію якого відсутній. Став площею 22,1 га знаходиться на орендованій земельній ділянці, інший площею приблизно 5 га не знаходиться на орендованій земельній ділянці.
До відповідача користувачем земельних ділянок під водоймами був приватний підприємець ОСОБА_4 на підставі договорів оренди, в його користуванні перебували дві водойми площею 15,6 га і 6,8 га. Дозвіл на спеціальне водокористування у відповідача відсутній, відповідачем був представлений перевіряючим діючий дозвіл на спеціальне водокористування, виданий ОСОБА_4
11.11.2009 року працівником позивача (без зазначення посади і прізвища) стосовно відповідача складено протокол № 000979 про адміністративне правопорушення, яке полягає в тому, що відповідач, з порушенням ст. 44 ВК України, здійснює самовільне водокористування водою двох ставків площею 15,6 та 6,8 га, розташованих на землях Петропавлівської сільської ради Городищенського району, з метою риборозведення.
На підставі протоколу № 000979 від 11.11.2009 року, постановою позивача від 12.11.2009 року № 001285, відповідач визнаний винним в тому, що не виконує природоохоронний режим, використовує землі у водоохоронній зоні (прибережній захисній смузі), а саме –розмістив на відстані 10 м від ставка свинокомплекс на площі 0,01 га, тобто правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 61 ЗК України, ст.ст. 44, 88, 89 ВК України і на підставі ст. 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення притягнутий до адміністративної відповідальності у виді штрафу.
Згідно з розрахунком, здійсненим позивачем у відповідності до «Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства по охорону та раціональне використання водних ресурсів», затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 року № 389, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 року за № 767/16783, розмір збитків, які підлягають відшкодуванню відповідачем за самовільне водокористування, складає 50832 грн.
Письмова претензія позивача від 04.12.2009 року № 1-144/юс про добровільну сплату збитків відповідачем не визнана і не виконана.
Відповідно до договору від 28.02.2003 року, який укладено між Петропавлівською сільською радою і приватним підприємцем ОСОБА_4, останній набув права на оренду земельної ділянки водного фонду площею 15,6 га, в тому числі гідротехнічна споруда –0,30 га,що знаходиться в адмінмежах Петропавлівської сільської ради, для сільськогосподарського використання, строком на 10 років.
За договором від 09.09.2003 року, укладеним між Городищенською РДА і приватним підприємцем ОСОБА_4, останній набув права на оренду земельної ділянки площею 6,8 га для ведення рибогосподарства строком на 10 років.
З матеріалів справи вбачається, що 08.07.2003 року Державним управлінням екології та природних ресурсів в Черкаській області ОСОБА_4 видано дозвіл на спеціальне водокористування –ставком в с. Петропавлівка, площею 15,6 га для рибогосподарських потреб, 23.11.2006 року термін дії дозволу черговий раз продовжено до 31.12.2011 року.
Із договору оренди землі від 13.12.2007 року, укладеного між Городищенською РДА і відповідачем вбачається, що відповідачу передається в строкове платне користування на 5 років земельна ділянка на території Петропавлівської сільської ради, загальною площею 22,4 га, у тому числі водного фонду 22,10 га, гідроспоруди –0,30 га, згідно розпорядження голови РДА від 13.12.2007 року № 672, для товарного вирощування риби.
Як вбачається з договору оренди землі № 64/04-23 від 23.03.2010 року, укладеного між Городищенською РДА і відповідачем, останньому передається в строкове платне користування на 5 років земельна ділянка водного фонду в адмінмежах Петропавлівської сільської ради, загальною площею 22,4 га, у тому числі 22,10 га - став, 0,30 га –під гідроспорудами, згідно розпорядження голови РДА від 13.12.2007 року № 672 зі змінами, внесеними розпорядженням від 23.03.2010 року № 131, для товарного вирощування риби.
Договори оренди землі від 13.12.2007 року і № 64/04-23 від 23.03.2010 року не містять даних про їх державну реєстрацію, акти передачі в користування зазначених в договорах земельних ділянок не мають дати їх складання.
Підготовка матеріалів для отримання дозволу на спеціальне водокористування здійснюється, згідно з заявою відповідача, починаючи з 23.10.2009 року.
Підставою звернення до суду із даним позовом, на думку позивача, стало те, що дозвіл на спеціальне водокористування відповідачеві не видавався, а тому позивач просить відшкодувати шкоду, заподіяну державі внаслідок самовільного водокористування у розмірі 50 832 грн.
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, дійшов висновку, що договір оренди земель водного фонду відповідача є неукладеним, відповідно, він не є належним земле- і водокористувачем, отже не є суб’єктом вміненого йому правопорушення –самовільного використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зазначає наступне.
Пунктом «а»ч. 1 ст. 58, ст.ст. 125, 126 Земельного Кодексу України визначено, що до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами; право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права; право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про оренду землі»визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Частиною 4 статті 15 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що невід’ємною частиною договору землі є акт приймання-передачі об’єкта оренди.
У відповідності до ст.ст. 18, 20 ЗУ «Про оренду землі»договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.
Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України, не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Частиною 4 статті 1 Водного кодексу України визначено, що використання води –це процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.
За змістом пункту 9 ч. 1 ст. 44, ч. 1 ст. 48, ч. 1 ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування це, в тому числі, і використання води, яке здійснюється на підставі дозволу. Водокористувачі зобов’язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу, видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача.
У відповідності до ст. 110 Водного Кодексу України визначено, що за порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.
Відповідно до ст. 68 ч. 4 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 111 Водного Кодексу України, підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України, відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, притягнення винних до відповідальності не звільняє їх від обов’язку відшкодування збитків.
Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 року № 389, затверджено Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (далі –Методика).
У зв’язку з прийняттям зазначеного наказу Мінприроди визнав таким, що втратив чинність, наказ Мінекобезпеки від 18.05.1995 № 37 «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків…», що діяв до цього.
Згідно з п. 1.3., Методика встановлює єдині вимоги до визначення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів суб’єктами господарювання, розділ ІХ Методики визначає умови і порядок здійснення розрахунку розмірів збитків.
Відповідно до ст. 11, ч. 2 ст. 1166 ЦК України визначено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки; підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За загальними правилами відшкодування шкоди, визначеними у ст. 1192 ЦК України, особа, яка завдала шкоди майну, може відшкодувати її способом відшкодування в натурі або відшкодуванням завданих збитків.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що договір оренди земель водного фонду відповідача є неукладеним, відповідно, він не є належним земле- і водокористувачем, отже не є суб’єктом вміненого йому правопорушення –самовільного використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування
Постанова Державної екологічної інспекції в Черкаській області від 12.11.2009 року № 001285 про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, на яку позивач посилається як на доказ вчинення правопорушення відповідачем, не стосується предмету даного спору.
Так, згідно акта перевірки від 11.11.2009 року вбачається, що відповідач використовує для риборозведення дві водойми, ставки площею орієнтовно 22,1 і 5 га. Розрахунок розміру збитків позивачем здійснено за самовільне використання води двох ставків орієнтовними площами 15,6 та 6,8 га, об’єм води в яких складає 360 тис. м3. Таким чином, правильність визначення позивачем розміру збитків є сумнівною.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 09.06.2010 року, прийнято після повного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв’язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Черкаській області на рішення господарського суду Черкаської області від 09.06.2010 року слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Черкаській області на рішення господарського суду Черкаської області від 09.06.2010 року у справі № 12/723 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Черкаської області від 09.06.2010 року у справі № 12/723 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 12/723 повернути до господарського суду Черкаської області.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя: Майданевич А. Г.
Судді:
Гаврилюк О.М
Лобань О.І.
Дата відправки 26.07.10