КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
09.07.10 Справа № 20/029-10
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Майданевич А.Г. (доповідач по справі),
суддів:
Гаврилюк О.М
за участю представників сторін:
згідно з протоколом судового засіданні від 09.07.2010 року
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 27.04.2010 року
по справі № 20/029-10 (суддя Бабкіна В.М.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агромаркет «Заріна»
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення 647 918,07 грн.,-
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Київської області від 27.04.2010 року по справі № 20/029-10 задоволено частково позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Агромаркет «Заріна»до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 647 918,07 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням господарського суду Київської області, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 27.04.2010 року у справі № 20/029-10 в частині стягнення штрафу в розмірі 193 083,54 грн. та прийняти нове рішення суду, яким зменшити розмір штрафу до 15 000 грн. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агромаркет «Заріна»на підставі ст. 96 ГПК України надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 27.04.2010 року у справі № 20/029-10 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.
Представник позивача в судовому засіданні надала свої пояснення та просила рішення господарського суду Київської області від 27.04.2010 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Представники відповідача в судовому засіданні надали свої пояснення та підтримали вимоги, що викладені ФОП ОСОБА_2 в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу задовольнити.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським міжобласним апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Статтею 101 ГПК України визначено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.03.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Агромаркет «Заріна»(постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір поставки № 1/2303/09, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов’язується систематично поставляти і передавати у власність по купцю м'ясну сировину (сировина), а покупець зобов’язується приймати цю сировину та своєчасно здійснювати оплату за неї, на умовах даного договору.
У відповідності з п. 2.1 договору сировина поставляється партіями згідно замовлень покупця.
Відповідно до п. 3.1 договору ціна на сировину, яка постачається, є договірною і встановлюється відповідно до погоджених покупцем і постачальником замовлень.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата кожної партії сировини здійснюється на протязі 10 банківських днів з моменту отримання сировини.
Згідно з п. 4.2 договору загальна сума договору визначається як сума проданої сировини за видатковими накладними на протязі дії даного договору.
У відповідності з п. 6.4 договору за несвоєчасну оплату сировини, яка поставлена, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 30% від суми неоплаченої в строк сировини.
На виконання умов договору поставки № 1/2303/09 від 23.03.2009 року ТОВ «Агромаркет «Заріна»було поставлено ФОП ОСОБА_4 сировини на загальну суму 1337154,38 грн., що підтверджується накладними № 0005/04 від 04.03.2009 року на суму 63038,00 грн., № 0016/03 від 28.03.2009 року на суму 64926,82 грн., 0024/04 від 13.04.2009 року на суму 79624,32 грн., № 0037/04 від 23.04.2009 року на суму 40684,32 грн., № 0043/04 від 29.04.2009 року на суму 111133,26 грн., №0003/05 від 07.05.2009 року на суму 81725,32 грн., №0010/05 від 16.05.2009 року на суму 93310,26 грн., № 0014/05 від 23.05.2009 року на суму 83312,64 грн., № 0001/06 від 01.06.2009 року на суму 84398,76 грн., № 0007/07 від 14.07.2009 року на суму 72855,72 грн., № 0001/8 від 01.08.2009 року на суму 60777,36 грн., № 0011/08 від 15.08.2009 року на суму 63544,32 грн., № 0016/08 від 27.08.2009 року на суму 67814,10 грн., № 0011/09 від 12.09.2009 року на суму 65714,22 грн., № 0018/09 від 26.09.2009 року на суму 86390,88 грн., № 0008/10 від 17.10.2009 року на суму 86741,62 грн., № 0013/10 від 24.10.2009 року на суму 81558,36 грн., № 0014/10 від 27.10.2009 року на суму 16422,00 грн., № 0007/11 від 07.11.2009 року на суму 33182,10 грн., яка була оплачена частково.
Як зазначає позивач, станом на 05.02.2010 року заборгованість відповідача перед позивачем становила 233 962,87 грн.
Згідно із частиною 1 статті 173 ГК України зобов’язання, що виникає між суб’єктами господарювання, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку, є господарським зобов’язанням.
Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України, господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
У відповідності до статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 ГК України.
Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ч. 2, 7 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Нормами статті 712 ЦК України регламентовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши укладений між сторонами договір та положення наведеної статті дійшла до висновку про те, що правовідносини, які виникли між сторонами при укладенні договору № 1/2303/09 від 23.03.2009 року, за своєю правовою природою є правовідносинами, які виникають при укладенні договору поставки.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з вимогами ст. 692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити повну ціну переданого товару.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач станом на 03.03.2010 року сплатив позивачеві основний борг в сумі 233 962,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку ТОВ «Агромаркет «Заріна»від 10.02.1010 року на суму 20 000,00 грн., від 12.02.2010 року на суму 15 000,00 грн., від 15.02.2010 року на суму 15 000,00 грн., від 17.02.2010 року на суму 10 000,00 грн., від 22.02.2010 року на суму 21000,00 грн., від 23.02.2010 року на суму 16 000,00 грн., від 25.02.2010 року на суму 50 000,00 грн., від 01.03.2010 року на суму 4 222,41 грн. та 18 000,00 грн., від 02.03.2010 року на суму 14 000,00 грн., від 03.03.2010 року на суму 30 000,00 грн., 6 715,19 грн., 7 182,10 грн. та 13 558,36 грн., в тому числі відшкодував позивачу 6 479,19 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Таким чином, враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком місцевого господарського суду про припинення провадження у справі в частині стягнення 233 962,00 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутності предмету спору.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про правомірність нарахування позивачем на суму заборгованості 3% річних та інфляційних нарахувань.
При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розміри нарахувань 3 % річних та інфляційних на підставі здійсненого позивачем розрахунку, дійшла висновку, що розміри нарахувань, що перевірені судом першої інстанції, є арифметично вірними.
Так, розмір 3% річних, визначений позивачем, становить 4 763,27 грн. за період з 08.03.2009 року до 29.12.2009 року, а розмір інфляційних втрат становить 17 024,58 грн. за період з квітня 2009 року до листопада 2009 року, у тому числі за період з 04.04.2009 року до 30.04.2009 року на суму 261 441,90 грн. у сумі 2 352,97 грн., з 01.05.2009 року до 31.05.2009 року на суму 420 165,80 грн. у сумі 2 100,82 грн., з 01.06.2009 року до 31.06.2009 року на суму 344 255,92 грн. у сумі 3 786,81 грн., з 01.09.2009 року до 31.09.2009 року на суму 307 472,29 грн. у сумі 2 459,77 грн., з 01.10.2009 року до 31.10.2009 року на суму 336 016,67 грн. у сумі 2 767,23 грн., з 01.11.2009 року до 30.11.2009 року на суму 323 384,87 грн. у сумі 3 557,23 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 39 2167,08 грн. штрафу відповідно до 6.4 договору поставки № 1/2303/09 від 23.03.2009 року.
Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
При цьому слід зазначити, що розуміння господарських санкцій у ГК є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, тобто відповідні фінансові санкції, що стягуються за порушення валютного, податкового, антимонопольного та інших публічних галузей законодавства тощо.
Також, господарським кодексом не визначається, що слід розуміти під кожним із видів господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня) і чим вони відрізняються одна від одної, а тому у даному випадку слід застосовувати правила, встановлені ЦК України. Цивільне законодавство визначає всі три види штрафної відповідальності як різновиди неустойки.
Згідно із ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею).
Відповідно до приписів статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.
Особливості застосування штрафу полягають у тому, що штраф обчислюється тільки у відсотках і тільки від суми порушеного зобов’язання; він являє собою грошову суму, яка одноразово виплачується порушником зобов’язання. Основною умовою застосування штрафу є те, що штраф може встановлюватися за будь-яке порушення зобов’язання.
Нормами статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пунктом 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони, укладаючи договір, пунктом 6.4. договору домовились про спосіб забезпечення виконання зобов’язання у вигляді нарахування штрафу у розмірі 30% від суми неоплаченої в строк сировини, і, таким чином, нарахування позивачем штрафу є правомірним.
Із долученого до матеріалів справи розрахунку штрафу вбачається, що позивачем було визначено розмір штрафу в сумі 392 167,08 грн. за кожною простроченою поставкою, у тому числі згідно накладних № 0016/03 від 28.03.2009 року на суму 55 000,00 грн. у сумі 16 500,00 грн., № 0005/04 від 04.04.2009 року на суму 43 034,04 грн. у сумі 12 910,21 грн., № 0024/04 від 13.04.2009 року на суму 76 624,32 грн. у сумі 23 887,30 грн., № 0037/04 від 23.04.2009 року на суму 40 684,32 грн. у сумі 12 205,30 грн., № 0043/04 від 29.04.2009 року на суму 111 133,26 грн. у сумі 33 339,98 грн., № 0003/05 від 07.05.2008 року на суму 81 725,32 грн. у сумі 2 4517,60 грн., №0010/05 від 16.05.2009 року на суму 93 310,26 грн. у сумі 27 993,08 грн., № 0014/05 від 23.05.2009 року на суму 83 312,64 грн. у сумі 24 993,79 грн., № 0001/06 від 01.06.2009 року на суму 84 398,76 грн. у сумі 25 319,63 грн., № 0007/07 від 14.07.2009 року на суму 72 855,72 грн. у сумі 21856,72 грн., № 0001/8 від 01.08.2009 року на суму 60 777,36 грн. у сумі 18 233,21 грн., № 0011/08 від 15.08.2009 року на суму 63 544,32 грн. у сумі 19 063,30 грн., № 0016/08 від 27.08.2009 року на суму 67 814,10 грн. у сумі 20 344,23 грн., № 0011/09 від 12.09.2009 року на суму 65 714,22 грн. у сумі 19 714,27 грн., № 0018/09 від 26.09.2009 року на суму 86 390,88 грн. у сумі 25 917,26 грн., № 0008/10 від 17.10.2009 року на суму 86 741,62 грн. у сумі 26 022,49 грн., № 0013/10 від 24.10.2009 року на суму 81 558,36 грн. у сумі 24 467,51 грн., № 0014/10 від 27.10.2009 року на суму 16 422,00 грн. у сумі 4 926,60 грн., № 0007/11 від 07.11.2009 року на суму 33 182,10 грн. у сумі 99 54,63 грн.
Між тим, при прийнятті оскаржуваного рішення, на підставі ч. 3 ст. 83 ГПК України, місцевий господарський суд України дійшов висновку щодо можливості зменшити розмір заявленого до стягнення позива чем штрафу до 196 083,54 грн., зважаючи на важкий фінансовий стан відповідача (наявність заборгованості контрагентів та наявність кредиту), а також його добровільну сплату основного боргу, відшкодування державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Пунктом 1 статті 233 ГК України передбачено право суду зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття «значно»та «надмірно»є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов’язання боржником (п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).
До того ж, пунктом 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.
Згідно з п. 3.9.2 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(зі змінами та доповненнями) № 02-5/289 від 18.09.1997 року, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов’язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов’язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов’язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
З вищенаведених правових норм вбачається, що вирішення питання про зменшення штрафних санкцій законодавством віддано на розсуд суду, який досліджує та об’єктивно оцінює докази у справі, та при прийнятті рішення керується в тому числі, власним переконанням, заснованим на суті правових норм та оцінці доказів у їх сукупності. Оскільки судом першої інстанції на підставі зібраних доказів зроблено висновок про необхідність зменшення на половину розмір штрафу, а саме до 196 083,54 грн., то враховуючи вимоги ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду не вважає за потрібне скасовувати чи змінювати рішення суду у цій частині.
Статтею 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 27.04.2010 року прийнято після повного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, і є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 27.04.2010 року у справі № 20/029-10 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 27.04.2010 року у справі № 20/029-10 слід залишити без змін.
3. Матеріали справи № 20/029-10 повернути до господарського суду Київської області.
Головуючий суддя: Майданевич А. Г.
Судді:
Гаврилюк О.М
Мальченко А.О.
Дата відправки 14.07.10