КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
13.07.10 Справа № 18/554
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Майданевич А.Г. (доповідач по справі),
суддів:
Гаврилюк О.М
за участю представників сторін:
згідно з протоколом судового засідання від 13.07.2010 року,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фірми «Полюс» на рішення господарського суду Черкаської області від 08.04.2010 року
по справі № 18/554 (суддя Васянович А.В.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірми «Полюс», м. Чигирин,
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Рацеве, Чигиринського району, Черкаської області,
про розірвання договору та стягнення 11 596,56 грн.,-
ВСТАНОВИВ:
У березні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Полюс»звернулося до господарського Черкаської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору про надання послуг від 04.12.2009 року між ТОВ «Фірмою «Полюс»та СПД ОСОБА_2, укладення якого підтверджується гарантійним талоном від 04.12.2009 року та про стягнення з СПД ОСОБА_2 11 596,56 грн., в тому числі вартість ноутбука Acer модель 7520G502G32MI 6596,56 грн. та суму збитків 5 000 грн.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 08.04.2010 року провадження у справі № 18/554 в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фірми «Полюс»про розірвання договору про надання послуг від 04.12.2009 року –припинено, в решті вимог –в позові відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Полюс»звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 08.04.2010 року у справі № 18/554 і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В своїх доводах скаржник посилався на те, що при винесені рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 на підставі ст. 96 ГПК України надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Фірми «Полюс»на рішення господарського суду Черкаської області від 13.04.2010 року у справі № 18/554 відмовити повністю, рішення залишити без змін.
Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Черкаської області від 08.04.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В дане судове засідання представники відповідача не з’явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, які знаходиться в матеріалах справи. Крім того, від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке судом розглянуто та долучено до матеріалів справи. Таким чином, вказана вище обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасник судового процесу, який не з’явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а явка сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалась. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, Київським міжобласним апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом під час розгляду справи, 21.03.2008 року позивач придбав для власних виробничих потреб комп’ютерну техніку, а саме: ноутбук Асеr модель 7520G502G32МІ в торгівельній мережі МЕТRО вартістю 6 596,56 грн., про що свідчить копія фіскального чеку DY ФН 2651005153.
04.12.2009 року позивач здав на ремонт відповідачу ноутбук, що підтверджується копією письмового документу скріпленого печаткою відповідача, що міститься в матеріалах справи (а.с.14).
Як вказував позивач, за усною домовленістю між сторонами строк до якого відповідач повинен був повернути відремонтовану річ сплив 20.12.2009 року.
Листом від 21.01.2010 року за № 203 позивач встановив строк щодо повернення відповідачем відремонтованого ноутбуку до 27.01.2010 року включно (а. с. 24). Даний лист було отримано відповідачем 22.01.2010 року (а.с.25).
У зв’язку з втратою позивачем інтересу щодо виконання взятого відповідачем зобов’язання, товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Полюс»просить суд стягнути з відповідача вартість ноутбука в розмірі 6 596,56 грн., а також 5 000 грн. збитків.
29.01.2010 року позивач на адресу відповідача надіслав претензію з вимогою повернути вартість ноутбука та відшкодувати збитки на загальну суму 11 596,56 грн.
Доказів направлення (вручення) вказаної претензії відповідачу позивач суду не надав.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом, як це передбачено ч. 1 ст. 639 ЦК України.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом вірно встановлено та досліджено той факт, що з копії письмового документу –гарантійного талону (а. с. 14) не вбачається, що сторони встановили строк виконання зобов’язання по ремонту комп’ютерної техніки, розмір та порядок оплати робіт. Водночас відповідач у своєму відзиві не заперечував, що між сторонами було укладено договір про надання послуг в усній формі, та досягнуто домовленостей про всі істотні умови даного договору.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що між сторонами було укладено договір про надання послуг, згідно умов якого відповідач –зобов’язався відремонтувати ноутбук Асеr модель 7520G502G32МІ, а позивач в свою чергу –сплатити вартість наданих послуг по ремонту речі.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Нормами статті 907 ЦК України визначено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 188 ГК України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі не досягнення згоди щодо розірвання договору, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Як вбачається з листа відповідача від 23.01.2010 року позивач при повторному зверненні запропонував відповідачу розірвати договір та повернути йому об’єкт ремонту.
Із вказаною пропозицією позивача відповідач погодився, зазначив адресу за якою позивач повинен був звернутися та отримати належний йому ноутбук, що підтверджується листом відповідача від 23.01.2010 року (а.с. 27).
Таким чином, сторони в добровільному порядку дійшли згоди про розірвання договору, а тому вказаний договір є розірваним з моменту досягнення домовленостей між сторонами, а отже, з урахуванням ст. 653 ЦК України зобов’язання сторін згідно договору про надання послуг припинилися.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком місцевого господарського суду про припинення провадження у справі в частині позовних вимог позивача про розірвання договору, оскільки між сторонами відсутній предмет спору в цій частині.
Окрім зазначеного вище, матеріали справи свідчать, що в обґрунтування заявлених вимог про стягнення вартості ноутбука в розмірі 6 596,56 грн. позивач посилався на приписи ст. 612 ЦК України, та зазначав, що внаслідок прострочення відповідачем зобов’язання, його виконання втратило інтерес для позивача.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на момент укладення договору сторони в письмовій формі не встановили строк виконання зобов’язання.
З письмовою вимогою про виконання зобов’язання позивач звернувся до відповідача лише 21.01.2010 року та встановив строк виконання зобов’язання до 27.01.2010 року. Проте, до настання вказаного строку договір про надання послуг між сторонами було розірвано.
Після розірвання договору про надання послуг у відповідача виникло зобов’язання повернути об’єкт ремонту власнику –позивачу, про що й було запропоновано відповідачем у своєму листі від 23.01.2010 року.
Вимоги про витребування у відповідача речі визначеної індивідуальними ознаками –ноутбуку, у зв’язку з тим, що відповідач відмовляється повернути річ, позивач суду не заявляв, відповідних доказів про відмову у поверненні речі суду не надав.
При цьому, ні під час розгляду справи в місцевому господарському суд, ні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, позивач не надав доказів того, що ноутбук відповідачем пошкоджено, знищено, або втрачено, в зв’язку з чим відсутні правові підстави для стягнення з відповідача вартості даної комп’ютерної техніки.
Посилання позивача, як на підставу заявлених вимог про стягнення вартості ноутбука згідно з ст. 612 ЦК України в даному випадку є помилковим, у зв’язку з чим позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 5 000 грн. збитків. На підставу заявлених вимог позивач посилався на те, що внаслідок порушення відповідачем строків виконання ремонту, позивач був вимушений укласти з іншим суб’єктом господарювання договір оренди комп’ютерної техніки, в зв’язку з чим поніс додаткові втрати, які полягають у сплаті орендних платежів.
З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2010 року між позивачем та ТОВ будівельна компанія «Гетьманська столиця»було укладено договір, згідно якого позивач прийняв в строкове платне користування електронно-обчислювальну техніку (а.с. 10-12). Розмір орендної плати становить 1 500 грн. на місяць (п. 4.1 договору).
Нормами статті 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Законом щодо окремих видів господарських зобов’язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань.
Згідно з ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Стаття 614 ЦК України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань покладається при наявності вини (умислу або необережності).
У відповідності з вимогами п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.
Важливим елементом доказування наявності реальних збитків є встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Згідно з частиною другою статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.
При цьому колегія суддів бере до уваги, що стягненню підлягають не будь-які витрати кредитора, а тільки такі корисні витрати, які були використані кредитором в силу правопорушення боржника, або у вигляді додаткових витрат, зроблених ним у зв’язку з правопорушенням.
Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.
У відповідності з ч. 2 названої норми Закону, під збитками розуміються, зокрема, витрати, зроблені управненою стороною, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За змістом ст. 218 ГК України, встановлено, що підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Таким чином, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст. 224 ГК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв’язок між ними; вина.
Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Між тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, договір оренди електронно-обчислювальної техніки укладено позивачем 01.01.2010 року, тобто до настання строку виконання зобов’язання відповідачем, а тому, доводи позивача що останній був вимушений укладати договір оренди комп’ютерної техніки у зв’язку з простроченням відповідача є безпідставними.
Як зазначалося вище, прострочення виконання зобов’язання зі сторони відповідача не відбулося, у зв’язку з розірванням договору до настання строку виконання зобов’язання.
Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Даючи оцінку доказам у справі та доказам, які були надані суду під час розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги квитанцію до прибуткового касового ордера № 12 від 25.03.2010 року, оскільки згідно із вказаною квитанцією за оренду ноутбука сплачено 10 500,00 грн., тоді як до стягнення позивачем заявлено 5 000,00 грн. При цьому, у квитанції до прибуткового касового ордера № 12 від 25.03.2010 року не значаться на підставі якого саме договору оренди сплачується орендна плата.
За таких обставин суд дійшов висновку, що підстав для стягнення з відповідача 5 000 грн. збитків також не вбачається.
Статтею 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 08.04.2010 року прийнято після повного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв’язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фірми «Полюс»слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фірми «Полюс»на рішення господарського суду Черкаської області від 08.04.2010 року у справі № 18/554 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Черкаської області від 08.04.2010 року у справі № 18/554 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 18/554 повернути до господарського суду Черкаської області.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя: Майданевич А. Г.
Судді:
Гаврилюк О.М
Дата відправки 19.07.10