КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
13.07.10 Справа № 12/2969
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Майданевич А.Г. (доповідач по справі),
суддів:
Гаврилюк О.М
Лобань О.І.
за участю представників :
згідно з протоколом судового засідання від 13.07.2010 року
розглянувши апеляційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3 на рішення господарського суду Черкаської області від 23.03.2010 року
по справі № 12/2969 (суддя Грачов В.М.)
за позовом закритого акціонерного товариства «Єврофінанс», м. Київ,
до 1. Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3, м. Звенигородка,
2. Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4, м. Звенигородка,
про стягнення 206 288,18 грн.,-
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Черкаської області від 23.03.2010 року у справі № 12/2969 частково задоволено позовні вимоги ЗАТ «Єврофінанс»до суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3 та суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4 про стягнення 206 288,18 грн. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 104 476,11 грн. боргу по лізинговим платежам, 11 573,77 грн. пені, 2 495,83 грн. 3 % річних, 8 511,52 грн. інфляційних втрат, 44 921,56 грн. штрафу, 1 916, 54 грн. судових витрат.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_3 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 23.03.2010 року у справі № 12/2969 та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити. В своїх доводах відповідач-1 посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Позивач на підставі ст. 96 ГПК України надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить у задоволенні апеляційної скарги суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3 на рішення господарського суду Черкаської області від 23.03.2010 року у справі № 12/2969 відмовити повністю, рішення залишити без змін.
Представник відповідача-1 був присутнім в судовому засіданні 18.06.2010 року та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Черкаської області від 23.03.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення і заперечив проти доводів, які викладені відповідачем-1 в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Черкаської області від 23.03.2010 року залишити без змін, а апеляційну скаргу СПД ОСОБА_3 - без задоволення.
В дане судове засідання представники відповідачів-1,2 не з’явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, які знаходиться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасники судового процесу, які не з’явилися в судове засідання, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а явка сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалась. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, Київським міжобласним апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2007 року між закритим акціонерним товариством «Єврофінанс»та СПД –фізичною особою ОСОБА_3 укладено договір фінансового лізингу № LA07000475, предметом лізингу якого, згідно додатку № 1, є сидільний тягач Renault Premium 420 (а.с. 16-26).
Крім того, 10.12.2007 року між ЗАТ «Єврофінанс»та СПД –фізичною особою ОСОБА_3 укладено договір фінансового лізингу № LA07000476, предметом лізингу якого, згідно додатку № 1, є напівпричіп тентований Smitz (а.с. 27-37).
У відповідності до п.п. 1.1. договорів від 10.12.2007 року № LA07000475 та №ЗАТ «Єврофінанс»(лізингодавець) зобов’язався надати, а СПД –ф.о. ОСОБА_3 (лізингоодержувач) прийняти предмет лізингу згідно додатків №№ 1, на умовах цих договорів, лізинговий період –60 місяців, вартість предметів лізингу становить, тягача –267 888,02 грн., напівпричіпа –154 883 грн., референційна валюта –долар США.
Згідно із п.п. 3.1 договорів визначено, що всі платежі згідно договорів мають бути нараховані та сплачені в українській гривні із врахуванням умов, вказаних в договорах та додатках №№ 2 до них.
Підпунктом 3.4 договорів сторони погодили одноразові та щомісячні платежі у референційній валюті і в українській гривні, щомісячні платежі складаються з відшкодування вартості предмету лізингу, банківських відсотків та комісії.
Згідно додатків №№ 2, п.п. 2.1., 8.1., 8.2., 8.9., 10.2., 10.8. –ТЗ (предмет лізингу) вважається переданим у лізинг на умовах цих договорів з дати підписання сторонами акта приймання-передачі ТЗ;
- нарахування щомісячних лізингових платежів розпочинається з дати підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі ТЗ, але не пізніше 5 робочих днів з дня повідомлення лізингоодержувача про готовність ТЗ до передачі;
- відповідач зобов’язується сплачувати позивачу лізингові платежі згідно договорів протягом 5 календарних днів з дати виставлення відповідних рахунків позивачем, але не пізніше 7-го числа кожного місяця, неодержання рахунку відповідачем не звільняє його від зобов’язання своєчасно здійснювати лізингові платежі згідно договорів, лізингові платежі сплачуються в українській гривні, якщо у договорах вказана референційна валюта (долари США), всі платежі будуть конвертовані в гривні на дату формування рахунку у відповідності до поточного курсу продажу відповідної валюти ВАТ КБ «Надра»;
- у разі прострочення сплати платежів за договорами, відповідач сплачує на користь позивача пеню;
- позивач має право відмовитись від договорів та вимагати повернення ТЗ від відповідача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо відповідач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати складає більше 30 календарних днів;
- дострокове розірвання договорів можливе за умов відшкодування в повному обсязі витрат позивача, які він зазнав внаслідок дострокового розірвання договорів з вини відповідача, а також із можливістю застосування санкцій, а саме –сплати 10% від вартості всіх недоотриманих лізингових платежів позивачу за договорами.
Крім цього, 10.12.2007 року між СПД –ф.о. ОСОБА_4 та ЗАТ «Єврофінанс»укладено договір поруки, відповідно до п. 1.1. якого поручитель –відповідач-2 прийняв на себе зобов’язання в повному обсязі, без будь-яких обмежень відповідати перед лізингодавцем –позивачем за належне виконання зі сторони відповідача-1, котрий виступає лізингоодержувачем згідно договорів фінансового лізингу № LA07000475 та № LA07000476, взятих на себе зобов’язань в рамках вищевказаних договорів (а.с. 98-101).
26.01.2008 року на виконання умов п.п. 2.1. додатків №№ 2 до договорів №та №позивач передав, а відповідач-1 прийняв майно, визначене цими договорами, що оформлено актами приймання-передачі предметів лізингу (а.с. 38, 39).
З матеріалів справи вбачається, що розмір чергових щомісячних лізингових платежів сторонами погоджено в додатках №№ 4 до договорів № LA07000475 та №, строки їх сплати –пунктами 8.2. додатків №№ 2 до цих договорів, на їх сплату позивачем відповідачу-1 виставлялись рахунки-фактури.
Рахунки-фактури на сплату щомісячних лізингових платежів за жовтень 2008 –березень 2009 року по договору № LA07000475 і за листопад 2008 –березень 2009 року по договору № LA07000476 відповідачем-1 не сплачені (т. 1 а.с. 44-62, 63-73, т. 2 а.с. 18-28).
Відповідно до розрахунків позивача заборгованість відповідача по лізинговим платежам за жовтень 2008 –березень 2009 року по договору № LA07000475 складає 70458,81 грн. і за листопад 2008 – березень 2009 року по договору № LA07000476 –34 017,30 грн., а разом –10 4476,11 грн.
11.03.2009 року відповідач добровільно повернув, а позивач прийняв майно, яке є предметом спірних договорів фінансового лізингу, що оформлено актами повернення предметів лізингу (т. 1 а.с. 40, 41).
31.03.2009 року позивач, у зв’язку з порушенням умов договорів фінансового лізингу від 10.12.2007 року № LA07000475 та № LA07000476 та наявністю непогашеної заборгованості відповідача по сплаті лізингових платежів, направив останньому письмові повідомлення за № 03/09-064, № 03/09-065 про дострокове розірвання цих договорів з 11.03.2009 року (т. 1 а.с. 42, 43).
Спірними правовідносинами є вимоги сторін договорів фінансового лізингу від 10.12.2007 року № LA07000475 і № LA07000476 та договір поруки від 10.12.2007 року, що витікають із суті їх прав та обов’язків за цими договорами.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»від 16.12.1997 року № 723/97-ВР зі змінами та доповненнями визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, за якими лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачеві на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
У відповідності до норм ст.ст. 2, 3, 4 вказаного вище Закону передбачено, що відносини, які виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена згідно до законодавства до основних фондів. Протягом фінансового лізингу предмет лізингу залишається у власності лізингодавця, лізингоодержувачу передається тільки право володіння та користування майном (без права розпорядження).
Статтями 8, 11, 16 названого вище Закону визначено, що право власності лізингоодержувача на предмет договору лізингу переходить до нього лише в разі укладення сторонами договору лізингу договору купівлі-продажу предмета договору лізингу та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачено інше. Законом детально визначено права і обов’язки лізингодавця і лізингоодержувача, зокрема лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмету лізингу у передбачених законом і договором випадках. Сплата лізингових платежів встановлюється в порядку, встановленому договором.
Згідно з ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, що договори фінансового лізингу від 10.12.2007 року № LA07000475 та №укладені сторонами з дотриманням вимог ст.ст. 179-181, 292 ГК України, ст.ст. 638-640, 806, 807 ЦК України, ст. 6 Закону України від «Про фінансовий лізинг».
При цьому, нормами статті 524 ЦК України встановлено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 533 ЦК України, виконуватися грошове зобов’язання повинно в гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, вищенаведені норми ЦК України передбачають можливість встановлення сторонами грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, тому коригування платежів на зміну курсу гривні до долару США в спірних договорах суд вважає правомірним.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов’язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб’єктом господарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Загальні умови виконання господарських зобов’язаний визначені главою 22 ГК України. Згідно зі ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
У відповідності до норм ст.ст. 651, 653 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються; у разі зміни або розірвання договору зобов’язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, в п.п. 10.2. додатків №№ 2 договорів сторони погодили можливість дострокового розірвання цих договорів, якщо відповідач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати складає більше 30 календарних днів.
При винесенні оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом вірно встановлено, що підставою дострокового розірвання спірних договорів в односторонньому порядку позивачем, за встановлених обставин даної справи, є прострочення відповідачем здійснення лізингових платежів понад 30 днів.
Згідно із п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Нормами статей 546, 553, 554 ЦК України визначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком; за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником; у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Матеріали справи свідчать, що за договором поруки від 10.12.2007 року відповідач-2 виступив поручителем і прийняв на себе зобов’язання в повному обсязі, без будь-яких обмежень відповідати перед позивачем за належне виконання зі сторони відповідача-1 взятих на себе зобов’язань згідно договорів фінансового лізингу №та № LA07000476.
З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає вимоги позивача щодо стягнення заборгованості по лізинговим платежам в розмірі 104 476,11 грн. обґрунтованими.
При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги посилання відповідача-1 на те, що позивачем здійснено невірний розрахунок заборгованості, оскільки на вимогу ухвали суду від 02.07.2010 року відповідач-1 не надав розрахунок заборгованості по лізинговим платежам.
Крім цього, у зв’язку з порушенням відповідачем-1 договірних зобов’язань позивач вимагає сплати пені, 3 % річних, інфляційних втрат, штрафу, розмір і підстави застосування яких наведено в описовій частині.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, застосування санкції (штрафу) у виді сплати 10 % від вартості всіх недоотриманих лізингових платежів при достроковому розірванні спірних договорів фінансового лізингу передбачено п.п. 10.8. додатків №№ 2 цих договорів та не суперечить приписам ч. 3 ст. 509, ст. 549 ЦК України, ст.ст. 230, 231 ГК України, а тому вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та правомірними.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розміри нарахувань 3 % річних та інфляційних на підставі здійсненого позивачем розрахунку, дійшла висновку, що розміри нарахувань, що перевірені та перераховані судом першої інстанції, є арифметично вірними.
Разом з тим, позивачем заявлено вимогу про стягнення прямих збитків в сумі 34 309,39 грн. відповідно до ст. 224 ГК України, ч. 3 ст. 22 ЦК України. В обґрунтування вимог в цій частині позивач стверджує, що заявлені збитки складаються із різниці вартості предметів лізингу, сплачених позивачем та сум відшкодування предметів лізингу нарахованих, але не сплачених відповідачем і вартості транспортних засобів після повернення (експертна оцінка а.с. 74-84, 85-97). Згідно договору № LA07000475 збитки складають 21 8380,06 грн., за договором №0476 становлять 12 471,33 грн., що разом складає 34 309,39 грн.
На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо безпідставності доводів позивача про завдання йому відповідачем-1 збитків у вигляді зменшення вартості предметів лізингу та такими, що суперечать приписам названого вище законодавства про фінансовий лізинг, ст. 224 ГК України, ч. 3 ст. 22 ЦК України, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 23.03.2010 року, прийнято після повного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв’язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, апеляційну суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3 на рішення господарського суду Черкаської області від 23.03.2010 року у справі № 12/2969 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Черкаської області від 23.03.2010 року у справі № 12/2969 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 12/2969 повернути до господарського суду Черкаської області.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя: Майданевич А. Г.
Судді:
Гаврилюк О.М
Лобань О.І.
Дата відправки 19.07.10