Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
16 вересня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Ковалевича С.П.
при секретарі судового засідання Прохорович М.В.
за участю представника банку – Лукашина Є.В.; ОСОБА_2 та її представника адвоката ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на рішення Березнівського районного суду від 20 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання договору дійсним, повернення депозитного вкладу та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Березнівського районного суду від 20 травня 2010 року зазначений позов ОСОБА_2 задоволено частково: визнано дійсним правочин, укладений 6 жовтня 2008 року між сторонами; стягнуто із Закритого акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (далі – ЗАТ КБ «Приватбанк», ПАТ КБ «Приватбанк» або банк) на користь позивача 20 000 гривень депозитного вкладу, 3 000 гривень відсотків за депозитним вкладом, 500 гривень витрат на правову допомогу і 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення суду, відповідач подав апеляційну скаргу, де покликався на недоведеність обставин, які суд вважав встановленими.
На її обґрунтування вказував, що договір банківського вкладу позивачем не підписаний. ОСОБА_2 за цим правочином за спливом його дії було видано 8 000 гривень та сплачено 1 200 гривень 84 копійки відсотків. Тому вважав, що договір банком виконаний, позаяк пролонгації він не підлягав. Переконаний, що квитанція від 06.10.2008 року, надана позивачем суду як доказ про доповнення до депозитного договору, не є належним доказом, оскільки цей документ ОСОБА_2 не підписаний, депозитний договір дозволяє поповнення рахунку в межах суми встановленого кредиту, а саме 8 000 гривень. За даними ПАТ КБ «Приватбанк», сума 10 799 гривень 16 копійок до банку не надходила.
З наведених підстав просив скасувати рішення Березнівського районного суду від 20 травня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. Рішення в частині відмови в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди не оскаржувалось.
У судовому засіданні представник ПАТ КБ «Приватбанк», підтримавши апеляційну скаргу повністю, надав пояснення в межах її доводів.
ОСОБА_2 і її представник, заперечуючи проти задоволення апеляційної
Справа №22-1407-10 Головуючий у суді 1 інтсанції: Мельничук Н.В.
Категорія: 19.27 Суддя-доповідач: Хилевич С.В.
скарги, виходила з законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що договір банківського вкладу є дійсним у силу розміщення позивачем своїх коштів на рахунку в банку, а ПАТ КБ «Приватбанк» через свого працівника та шляхом видачі відповідної квитанції про зарахування цих коштів підтвердив укладення оспорюваного правочину на довкладення суми депозиту. Оскільки зобов’язання між сторонами виникли із договору банківського вкладу, тому ОСОБА_2 управі вимагати повернення суми депозиту і нарахованих відсотків після закінчення строку його дії, а вимоги про повернення з банку на її користь 20 000 гривень банківського вкладу і 3 000 гривень відсотків за цим вкладом вважав обґрунтованими.
В частині відшкодування моральної шкоди місцевий суд відмовив, мотивувавши свій висновок відсутністю передбачених договором і законом підстав.
Між тим, з такими висновками колегія суддів погодитися не може, оскільки вони суперечать обставинам справи та вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що 28 вересня 2007 року ОСОБА_2 уклала із банком договір №SAMDN04000016306737 про вклад «Підприємницький», за умовами якого вона внесла, а ПАТ КБ «Приватбанк» прийняв тимчасово вільні грошові кошти в сумі 8 000 гривень строком у 12 місяців (до 28.09.2008 року) з процентною ставкою по вкладу 15% (а.с. 6-8).
За статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вклад (депозит) – це кошти у готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Позивач вказувала, що 6 жовтня 2008 року вона здійснила довкладення до суми 9 200 гривень 4 копійки (що становила суму вкладу за договором від 28.09.2007 року і суму нарахованих процентів за цим договором) сумою у 10 799 гривень 16 копійок. Як наполягала ОСОБА_2, ці довкладення було проведено з метою продовження дії договору №SAMDN04000016306737 від 28 вересня 2007 року для досягнення загальної суми вкладу за договором у 20 000 гривень. Про обставину передачі нею 10 799 гривень 16 копійок на користь банку вказує квитанція №11 від 6 жовтня 2008 року (а.с. 14).
Однак, з наведеними доводами позивача, з обґрунтованістю яких погодився районний суд, не може погодитися колегія суддів, оскільки дія договору №SAMDN04000016306737 від 28 вересня 2007 припинилася зі спливом строку, на який його було укладено, а умовами договору не було передбачено його пролонгації. Посилання ОСОБА_2 на правила ч. 2 ст. 218 ЦК України щодо дійсності договору банківського вкладу на увагу не заслуговують, оскільки положення абз. другого ч. 2 ст. 215 цього Кодексу вказують про визнання нікчемного правочину дійсним у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 1059 ЦК України – договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
З огляду на наведений закон колегія суддів знаходить очевидним, що зазначена норма цивільного права не надає ОСОБА_2 права вимагати визнання договору банківського вкладу дійсним, а тому застосуванню при вирішенні спірних правовідносин об’єктивно не підлягає.
Тому за таких обставин висновок суду попередньої інстанції про обґрунтованість вимоги позивача щодо довкладення суми у 10 799 гривень 16 копійок до вкладу за договором №SAMDN04000016306737 з процентною ставкою 17% строком у один рік, що міститься у квитанції №11 від 6 жовтня 2008 року, на увагу не заслуговує та не спростовує відсутності договірних зобов’язань між сторонами з приводу банківського вкладу.
В той же час, обставину зняття 6 жовтня 2008 року позивачем з депозитного рахунку 9 200 гривень 4 копійок, з яких 8 000 гривень становив основний вклад, а 1 200 гривень 4 копійки – нараховані проценти, підтверджено випискою з лицевого рахунку на ОСОБА_2 (а.с. 21-22), витягом про видачу готівкових грошей (а.с. 23), касовим чеком (а.с. 24).
Таким чином, вимога ОСОБА_2 про повернення банком 9 200 гривень 4 копійок очевидно суперечить неоспореним доказам, які містяться в матеріалах справи, і задоволеною бути не може.
Приходячи до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що під підставами позову, які відповідно до ст. 31 ЦПК України вправі змінити лише ОСОБА_2, слід розуміти згідно із ст. 119 цього Кодексу обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на норму закону, яку суд може змінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.
Відсутність при обґрунтуванні позовних вимог посилань на відповідні норми матеріального права, за наявності повно і правильно встановлених фактичних обставин, що мають значення для справи, дозволяє апеляційному суду застосувати до спірних правовідносин положення глави 83 Цивільного кодексу України щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України – особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Тому виходячи з наведених у рішенні апеляційного суду обставин, доведеною слід вважати суму в 10 799 гривні 16 копійок, яку банк одержав як безпідставно набуте майно, і яка підлягає поверненню на користь ОСОБА_2.
Очевидним колегія суддів знаходить те, що грошові кошти приймалися від позивача працівниками ПАТ КБ «Приватбанк» під час графіка робочого дня, а тому за правилами законодавства про працю відповідальність за неправомірні дії своїх працівників при виконанні ними функціональних трудових обов’язків повинен нести саме роботодавець.
Враховуючи невідповідність висновків суду першої інстанції обставин справи та незастосування закону, який підлягав застосуванню, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення слід скасувати.
На підставі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 1059, 1212 ЦК України, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Березнівського районного суду від 20 травня 2010 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути із Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 10 799 (десять тисяч сімсот дев’яносто дев’ять) гривень 16 копійок в рахунок повернення безпідставно набутого майна.
В задоволенні решти позову ОСОБА_2 відмовити, а подану апеляційну скаргу відхилити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення апеляційного суду до Верховного Суду України протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: