АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-5989/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Скользнєва Н.Г.
Суддя-доповідач: Кухар С.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Бондаря М.С.
суддів: Кухаря С.В.
Гончара О.С.
при секретарі Повєткіній О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, орендного підприємства «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору купівлі-продажу від 05.01.2004 року дійсним; за зустрічним позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.01.2004 року, 18.02.2006 року, скасування державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна та зобов’язання звільнити земельну ділянку, за позовом ОСОБА_3 до Запорізької міської ради, ОСОБА_5, орендного підприємства «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_4 про визнання права власності на об’єкт нерухомого майна, -
ВСТАНОВИЛА :
У червні 2004 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОП «ЗМБТІ» про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності. У позові зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу від 05.01.2004 року він придбав у ОСОБА_6 об’єкт нерухомості – магазин, розташований за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_1. Після купівлі зазначеного майна позивач звернувся до ОП «ЗМБТІ» з метою зареєструвати придбане майно. Проте отримав відмову, оскільки не було проведено первісну реєстрацію права власності за ОСОБА_6, відчуження майна здійснено без отримання «витягу з Реєстру прав», не надано правовстановлюючих документів попереднього власника.
Посилаючись на те, що неможливість здійснити реєстрацію права власності позбавляє його всіх повноважень власника, позивач просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу від 05.01.2004 року та за ним право власності на магазин, розташований за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_1.
Після скасування 23.02.2006 року апеляційним судом Запорізької області рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, яким позов ОСОБА_5 було задоволено повністю, справу повернуто на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи в суді, в якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору було залучено Запорізьку міську раду, яка в квітні 2006 року звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу від 05.01.2004 року укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та 18.02.2006 року укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, скасування державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна та зобов’язання звільнити земельну ділянку.
В обґрунтування позовних вимог Запорізька міська рада зазначила, що спірний договір купівлі-продажу вищевказаного об’єкту нерухомості є недійсним, оскільки при його укладенні суттєво були порушені вимоги ч. 1, ст. 203, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 215, ч. 1, ч.2 ст. 376, 638 657 ЦПК України, ст.ст. 18, 22 Закону України «Про основи містобудування», у зв’язку з чим просили визнати договір недійсним, привести все до первісного стану, скасувавши незаконну реєстрацію права власності та зобов’язати відповідачів звільнити земельну ділянку шляхом знесення об’єкту нерухомого майна.
У червні 2006 року відповідач ОСОБА_3, захищаючи свої права, звернулась до суду з позовом до Запорізької міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОП «ЗМБТІ» про захист права власності, порушуючи питання щодо визнання, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 18 лютого 2006 року ОСОБА_5В, належало на праві приватної власності нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_1, та визнання того, що вказаний договір укладений у відповідності до вимог ст. 319 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про власність».
У зв’язку з тим, що під час розгляду справи ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла відповідачка – ОСОБА_6, сторони у справі остаточно уточнили свої вимоги та просили суд:
- позивач за первісним позовом – ОСОБА_5 позиваючись до ОСОБА_4, ОП «ЗМБТІ» просив визнати дійсним договір купівлі-продажу від 05.01.2004 року, укладений між ним та ОСОБА_6;
- позивач за зустрічним позовом – Запорізька міська рада, позиваючись до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, просила визнати недійсним договори купівлі-продажу вищевказаного об’єкту нерухомості від 05.01.2004 року укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та 18.02.2006 року укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на об’єкт нерухомого майна за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_1 та зобов’язати ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку шляхом знесення вищезазначеного нерухомого майна;
- позивачка ОСОБА_3, позиваючись до Запорізької міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОП «ЗМБТІ», просила суд визнати за нею право власності на нежитлове приміщення літ В2, В3 – магазин, розташований за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_1.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 – відмовлено, у задоволенні позову ОСОБА_3 – відмовлено, зустрічний позов Запорізької міської ради - задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу об’єкту нерухомого майна – літ. В2, В3 – магазин, розташованого по АДРЕСА_1, в м. Запоріжжі від 05 січня 2004 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5
Визнано недійсним договір купівлі-продажу об’єкту нерухомого майна – літ. В2, В3 – магазин, розташованого по АДРЕСА_1, в м. Запоріжжі від 18 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Варта новою О.С., зареєстрований за № 189.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на об’єкт нерухомого майна - літ. В2, В3 – магазин, розташованого по АДРЕСА_1, в м. Запоріжжі.
Зобов’язано ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку під об’єктом нерухомості - літ. В2, В3 – магазин, розташованого по АДРЕСА_1, в м. Запоріжжі, шляхом його знесення.
В апеляційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати, ОСОБА_3 просить постановити нове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі, ОСОБА_4 просить повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 та апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом з'ясовано, що 5 січня 2004 року між ОСОБА_6 як продавцем та ОСОБА_5 як покупцем було укладено письмовий договір купівлі-продажу нерухомого майна - магазину, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_1 без нотаріального посвідчення і державної реєстрації.
Рішенням Жовневого районного суду м. Запоріжжя 28 липня 2004 року, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 було задоволено повністю, вказаний договір було визнано дійсним, та за ним було визнано право власності на вказану нерухомість.
23 лютого 2006 року апеляційним судом Запорізької області вказане рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя було скасоване а справу повернуто на новий розгляд.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_5, знаючи достовірно про те, що рішення суду за яким за ним визнане право власності на нерухомість, переглядається апеляційним судом, за 5 днів до скасування судового рішення, 18 лютого 2006 року продає спірний об’єкт нерухомості особі з якою він проживає в одній квартирі ОСОБА_3
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ст.376 Цивільного кодексу України).
Статтею 24 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що фізичні чи юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єкта містобудування зобов'язані отримати дозвіл від виконавчого комітету ради.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про планування і забудову територій" забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво). Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.
Наявні в матеріали справи документи свідчать, що будівництво спірного об'єкту нерухомості було здійснено без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, без розробленої та затвердженої належним чином проектно-кошторисної документації. Вказане нерухоме майно було побудовано на земельній ділянці, яка належить Запорізькій міській раді і в користування жодній із сторін по вказаним договорам не виділялась, дозволу на будівництво вказаної нерухомості не видавалась, належно затверджений проект на будівництво відсутній до експлуатації забудова не приймалась.
Таким чином, вказаний об’єкт нерухомості фактично не міг бути об’єктом купівлі-продажу, оскільки відповідно до вимог ст. 179 ЦК України річчю (відповідно до ст. 190 ЦК України майно – це окрема річ) є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обв’язки. Тому, відносно даного самочинно збудованого майна, земельна ділянка під забудову якого не виділялась, не можуть виникати жодні цивільні права та обов’язки, окрім будівельних матеріалів відносно яких позовні вимоги не заявлялись. Тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що до визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу.
Однак суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо зобов’язання ОСОБА_4 щодо знесення самовільно збудованого майна, оскільки це майно ним не будувалось і він фактично на момент ухвалення рішення не був спадкоємцем після ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а не ІНФОРМАЦІЯ_1 року, як помилково в своєму рішенні вказав суд першої інстанції (копія свідоцтва про смерть т. 3 а.с. 37).
З заявою до Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини ОСОБА_4, який на момент смерті не проживав зі спадкодавцем, після смерті ОСОБА_6 звернувся тільки 8 грудня 2008 року, а не 4 грудня 2008 року, як помилково в своєму рішенні вказав суд першої інстанції (копія заяви т. 3 а.с. 34).
Відповідно до вимог статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом шести місяців з часу відкриття спадщини (часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця відповідно до ст. 1220 ЦК України) не подав заяву про прийняття спадщини він вважається таким, що не прийняв її.
Оскільки ОСОБА_4 подав заяву до нотаріальної контори з пропуском шестимісячного строку, свідоцтво про право спадщини не отримав, відсутні докази звернення його до суду з позовами про визнання права власності на спадкове майно чи з підстав передбачених ч. 3 ст. 1272 ЦК України, тому він є таким що не прийняв спадщини і тому не є спадкоємцем після померлої ОСОБА_6 і на нього не може бути покладено вказаний в рішенні обов’язок. Тому в цій частині позову необхідно відмовити.
Інші доводи апеляційних скарг є безпідставними і не впливають на правильність рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2010 року у цій справі в частині зобов’язання ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку під об’єктом нерухомості – літ. В2, В3 – магазином, розташованим по АДРЕСА_1 у м. Запоріжжі шляхом його знесення – скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову Запорізької міської ради до ОСОБА_4 про зобов’язання звільнити земельну ділянку шляхом знесення майна – відмовити.
Решту рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: