№2-108/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    16 вересня 2010     року  Печерський  районний суд м. Києва  в складі :

головуючого -   судді    Кафідової О.В.,

при   секретарі  -            Нечаєвій Ю.Ю.,Глібко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому   засіданні   в залі суду в м. Києві   цивільну справу  за  позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до ОСОБА_17, Приватного підприємства “Факторіал”, Товариства з обмеженою відповідальністю “АРТ МЕТАЛ ФУРНІТУРА”, ОСОБА_19, ОСОБА_20, треті особи без самостійних вимог: Головне управління комунальної власності Київської міської державної адміністрації, Товариство співвласників багатоквартирного будинку “Університет-3”, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_21, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_22, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_23, Голосіївська районна в м. Києві рада про визнання угод удаваними, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів та просять постановити рішення, яким визнати удаваним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 86,4 кв.м. по АДРЕСА_1 від 16.11.2000 року, укладений між ПП “Факторіал” та ОСОБА_17, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_21 за реєстровим номером 2285;  визнати удаваним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 86,4 кв.м. по АДРЕСА_1 від 18.01.2002 року, укладений між ОСОБА_17 та ТОВ “АРТ МЕТАЛ ФУРНІТУРА”, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_22 за реєстровим номером 124;  визнати удаваним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 86,4 кв.м. по АДРЕСА_1 від 23.08.2002 року, укладений між ТОВ “АРТ МЕТАЛ ФУРНІТУРА” та ОСОБА_19, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_23 за реєстровим номером 3278, посилаючись на те, що позивачі є власниками квартир в будинку АДРЕСА_1, яким на загальних зборах мешканців будинків, які проходили 09.02.2008 року стало відомо, що допоміжне приміщення 86,40 кв.м. у вказаному будинку  починаючи з 2000 року неодноразово відчужувалося відповідачами, а оскільки всі власники квартир в будинку одначасно є й співвласникми всіх допоміжних приміщень у будинку, вважають, що приховане відчуження вказаного допоміжного приміщення без їх згоди є незаконним, а тому спірні договори купівлі - продажу даного приміщення необхідно визнавати удаваними.

В судовому засіданні від 01.09.2009 року представники позивачів уточнили позовні вимоги та крім вищезаявлених позовних вимог також просили визнати удаваним договір купівлі – продажу  нежитлового приміщення площею 86,4 кв.м. по АДРЕСА_1 від 10.07.2007 року, укладений між ОСОБА_19 та ОСОБА_20, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_24 за реєстровим № 2295 та витребувати майно – допоміжне приміщення “Піонерська кімната” площею 86,4 кв.м. по АДРЕСА_1 з незаконного володіння  ОСОБА_20

Представник відповідача ОСОБА_19 – ОСОБА_25 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що позивачами не було зазначено, які саме угоди сторони  спірних договорів мали за мету приховати, а також яке значення мали наведені позивачами обставини для навмисного укладення відповідачами нібито удаваних договорів купівлі – продажу приміщення, при цьому зазначає, що відповідачка ОСОБА_19, укладаючи договір купівлі – продажу приміщення від 23.08.2002 року мала намір і виявила свою волю саме на придбання цього приміщення у свою власність та сплатила за це визначену у договорі суму, а будь – яких інших угод сторони, підписуючи вказаний договір, не приховували та будь – якої іншої мети ніж купівля – продаж приміщення не переслідували.

Представник відповідача ОСОБА_20 – ОСОБА_26 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що  відповідачка, укладаючи спірний договір купівлі – продажу приміщення від 10.07.2007 року мала намір на реальне придбання спірного приміщення у свою власність та сплатила за це визначену у договорі суму, а будь – яких інших угод сторони, підписуючи вказаний договір, не приховували та будь – якої іншої мети ніж купівля – продаж приміщення не переслідували.

Представник третьої особи Товариства співвласників багатоквартирного будинку “Університет-3”  в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_21 в судове засідання не з”явилася, але направила на адресу суду пояснення, в яких  підтвердила, що 16.11.2000 року нею було оформлено Договір купівлі – продажу нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 за реєстровим № 2285 з дотриманням всіх необхідних процедур, передбачених чинним законодавством України та на підставі пакету документів, які не викликали сумніву щодо  їх юридичної вірогідності.

Крім того, просила слухати справу у її відсутність.

Відповідачі ОСОБА_17, представники відповідачів ПП “Факторіал”, ТОВ“АРТ МЕТАЛ ФУРНІТУРА та треті особи Головне управління комунальної власності Київської міської державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_22, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_23 та Голосіївська районна в м. Києві рада в судове засідання не з”явилися, будучи належним чином повідомлені про день, час та місце слхання справи, причини своєї неявки суд не повідомили, тому суд визнав за можливе розглянути справу у їх відсутність.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд приходить до наступних  висновків.

Як встановлено в судовому засіданні,  що 07.07.1997 року Московською районною радою народних депутатів м. Києва спірне приміщення, площею 86,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 в порядку приватизації шляхом викупу за договором купівлі-продажу було продано ПП „Факторіал".

16.11.2000 року між ПП „Факторіал" та ОСОБА_17 було укладено договір купівлі-продажу спірного приміщення, відповідно до якого ПП „Факторіал" продало, а ОСОБА_17 купив спірне приміщення.

18.01.2002 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_17 продав ТОВ „АРТ МЕТАЛ ФУРНІТУРА" спірне приміщення.

23.08.2002 року за договором купівлі-продажу ТОВ „АРТ МЕТАЛ ФУРНІТУРА" продало, а ОСОБА_19 придбала це ж приміщення.

10.07.2007 року між ОСОБА_19 та ОСОБА_20 був укладений Договір купівлі продажу, відповідно до якого остання придбала спірне приміщення, загальною площею 86,40 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, спірне приміщення починаючи з 1997 року належало на праві власності декільком фізичним та юридичним особам, які відкрито володіли, користувалися та розпоряджалися ним.

З матеріалів справи вбачається, що починаючи з 1997 року в судах неодноразово розглядалися спори за позовами спочатку ЖБК „Університет-3", а потім його правонаступника ТСББ „Університет - 3" про визнання недійсними спірних договорів купівлі-продажу і актів державних органів та органів місцевого самоврядування, якими визначався перехід права власності на спірне приміщення.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20.07.2004 року  було задоволено позов ТСББ „Університет-З" до ОСОБА_17, ПП „Факторіал", ТОВ „АРТ Метал Фурнітура", ОСОБА_19 і Головного управління комунального майна м. Києва та визнано недійсними спірні договори з посиланням на те, що спірне нежиле приміщення в дійсності належало ЖБК „Університет - 3", а тому ТСББ „Університет - 3", як правонаступник вказаного кооперативу, визнаний власником цього приміщення.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23.11.2004 року, яке набрало законної сили, рішення Печерського суду м. Києва від 20.07.2004 року скасовано та постановлено нове рішення, яким у позові ТСББ „Університет -З" до ОСОБА_17, ПП „Факторіал", ТОВ „АРТ Метал Фурнітура", ОСОБА_19, Головного управління комунального майна м. Києва треті особи: ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, Голосіївська районна у м. Києві рада про визнання угод і свідоцтва про право власності недійсними, визнання права власності та витребування майна, відмовлено.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01.08.2008 року, яке залишено без змін Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17.12.2008 року було відмовлено в   задоволенні позову ОСОБА_11, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_28, ОСОБА_3, ОСОБА_29, ОСОБА_4, ОСОБА_30, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_31, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_32 до ОСОБА_17, ПП „Факторіал”, ТОВ „АРТ МЕТАЛ ФУРНІТУРА”, ОСОБА_19, Головного управління комунальної власності Київської міської державної адміністрації, треті особи: Товариство співвласників багатоквартирного будинку „Університет-3”, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, Печерська районна у м. Києві державна адміністрація, Голосіївська районна у м. Києві рада про визнання договорів купівлі-продажу допоміжного приміщення житлового будинку недійсними.

Апеляційний суд м. Києва в своїй ухвалі від 17.12.2008 року, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції , послався не тільки на пропуск позивачами строків позовної давності, а й встановив, що позивачі не набували право власності на підставі ст. 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, оскільки будинок, в якому розташовано спірне приміщення не відноситься до комунальної або державної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо  якої встановлені ці обставини.

Таким чином, вищезазначеним рішенням суду було встановлено, що позивачі ніколи не були та не є на даний час співвласниками спірного не житлового приміщення.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК  України  (в редакції 2003 року), правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.

Враховуючи, що позивачі мали можливість дізнатися про можливе порушення їх прав починаючи ще з 2000 року, то строк пред”явлення зазначеного позову про визнання угод удаваними  до суду закінчився у будь – якому випадку не пізніше 31.12.2003 року, а тому суд вважає за необхідне при розгляді даного спору застосовувати норми ЦК УРСР.

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.

Крім того, в судовому засіданні представниками позивачів не зазначено, яку саме угоду сторони спірних договорів мали за мету приховати, оскільки як вбачається з вимог ст. 58 ЦК УРСР удаваною угодою є угода укладена з метою приховати іншу угоду.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачі не були та не є співвласниками спірного не житлового приміщення, ними не надано доказів того, що спірні договори є удаваними та , крім того, останніми пропущений строк позовної давності звернення до суду із зазначеним позовом, що також є підставою для відмови у його задоволенні.

 Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

    В судовому засіданні представники позивачів не навели переконливих доказів порушення  прав або ж законних інтересів позивачів з боку, зазначених в позові відповідачів, а представники відповідачів ОСОБА_19 – ОСОБА_25 та ОСОБА_20 – ОСОБА_26, в свою чергу повністю та документально обгрунтували заперечення на позовну заяву, що свідчить про намір реального придбання їх довірителями спірного приміщення у свою власність та сплати за це визначену у договорі суму, не приховуючи будь – якої іншої мети ніж купівля – продаж приміщення.

Аналізуючи зібрані докази  в їх сукупності, приймаючи до уваги пояснення сторін, наданих в судовому засіданні, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги безпідставні та не підлягають задоволенню.

    На підставі викладеного, керуючись , п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК  України  (в редакції 2003 року), ст. ст. 58, 71, 80 ЦК УРСР, ст.ст. 10, 60, 61, 130, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну  заяву  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до ОСОБА_17, Приватного підприємства «Факторіал», Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ МЕТАЛ ФУРНІТУРА», ОСОБА_19, ОСОБА_20, треті особи без самостійних вимог: Головне управління комунальної власності Київської міської державної адміністрації, Товариство співвласників багатоквартирного будинку “Університет-3”, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_21, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_22, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_23, Голосіївська районна в м. Києві рада про визнання угод удаваними –  залишити без задоволення.

      Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

    СУДДЯ: