ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

26.07.06                                                                                           Справа  № 14/67

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого –судді                               Городечної М.І.

суддів                                                       Юркевича М.В.

                                                                 Кузя В.Л.                                                                             

розглянувши апеляційну cкаргу Державного територіально-галузевого об‘єднання “Львівська залізниця” № 83-ДНЮ від 01.06.2006 року (вх. № 557 від 19.06.2006 року)

на рішення Господарського суду Рівненської області від 11.05.2006 року

у справі №  14/67

за позовом Приватного підприємства  фірми “Юнісон”, смт.Квасилів, Рівненський район, Рівненська область.

до Державного територіально-галузевого об‘єднання “Львівська залізниця”, м.Львів в особі Рівненської дирекції залізничних перевезень Державного територіально-галузевого об‘єднання “Львівська залізниця”, м.Рівне.

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Рівненська районна державна адміністрація, м.Рівне.

про визнання недійсним п. 14 договору № 312 від 17.10.2002 року про подачу та збирання вагонів, укладеного між сторонами в частині сплати Приватним підприємством  фірмою “Юнісон” Львівській залізниці плати за використання ділянки землі під під‘їзною колією в сумі 10418 грн. на рік.

за участю представників:

від позивача: Голуб В.А., довіреність № 3 від 29.03.2006 року.

від відповідача: Люліч А.Г., довіреність № НЮ-577 від 20.04.2006 року.

від 3-ї особи –не з‘явився.

Сторонам роз‘яснено права і обов‘язки передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області (суддя Марач В.В.) від 11.05.2006 року по справі № 14/67 задоволено позов Приватного підприємства  фірми “Юнісон” до Державного територіально-галузевого об‘єднання “Львівська залізниця”: визнано недійсним п. 14 договору № 312 від 17.10.2002 року про подачу та збирання вагонів, укладеного між сторонами в частині сплати Приватним підприємством  фірмою “Юнісон” Львівській залізниці плати за використання ділянки землі під під‘їзною колією в сумі 10418 грн. на рік; також стягнено з відповідача на користь позивача судові витрати: 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду, Відповідач - Державне територіально-галузеве об‘єднання “Львівська залізниця” оскаржило його в апеляційному порядку.

Зокрема в поданій апеляційній скарзі № 83-ДНЮ від 01.06.2006 року (вх. № 557 від 19.06.2006 року) скаржник вважає, що вказане рішення підлягає скасуванню з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, Апелянтом зазначається, що судом безпідставно застосовано положення ст. 6 Закону України “Про залізничний транспорт”, ст. 23 Закону України “Про транспорт”, ст.ст. 65, 68, 92, 95 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України “Про оренду землі”, оскільки вказані норми не можуть бути застосовані, так як земельна ділянка ПП фірмі ”Юнісон” в оренду не надавалась, і п. 14 договору № 312 від 17.10.2002 року чітко визначено, що плата 10418 грн. на рік стягується не за землю, а за примикання під‘їзних колій у смузі відведення та за використання ділянки землі під під‘їзною колією. Така умова договору повністю відповідає п. 22 таблиці 4 п. 9 розділу 2 Тарифного керівництва № 1, затвердженого наказом Мінтрансу № 551 від 15.11.1999 року. Тобто, в даному випадку, відповідно до п. 14 договору № 312 від 17.10.2002 року плата отримується не за землю, а за її використання під під‘їзною колією, і  Закон України “Про плату за землю” на дані правовідносини не розповсюджується.

За наведеного, апелянт просить рішення Господарського суду Рівненської області від 11.05.2006 року по справі № 14/67  скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Приватне підприємство фірма “Юнісон” вимоги апеляційної скарги заперечило з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу № 8 від 25.07.2006 року (вх. № 7010 від 26.07.2006 року), посилаючись на те, що чинним законодавством не передбачено можливості передачі в оренду іншим особам земельної ділянки, що надана підприємству державної власності у постійне користування за рішенням підприємства-користувача, тобто в даному випадку зміст п. 14 договору № 312 від 17.10.2002 року суперечить вимагам чинного законодавства, а тому його правомірно визнано недійсним згідно ст. 215 ЦК України.  Просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази у справі, дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги. При цьому апеляційний суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.

17 жовтня 2002 року Приватним підприємством фірмою "Юнісон" та Львівською державною залізницею в особі начальника Рівненської дирекції залізничних перевезень був укладений договір № 312 (надалі Договір) про подачу та забирання вагонів. На умовах даного договору здійснюється подача, розставлення на місця вивантаження, навантаження і забирання вагонів з під'їзної колії, яка примикає до станції Здолбунів Львівської залізниці через стрілки № 7 та № 11 під'їзної колії ВАТ "Рівнесільмаш" і обслуговується локомотивом Залізниці.

Частиною 3 п.14 даного Договору встановлена плата, яку користувач (позивач) сплачує залізниці, в тому числі за використання ділянки землі під під'їзною колією в сумі 10418,00 грн. на рік.

Статтею 6 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що землі, які надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт".

Стаття 11 Закону України "Про транспорт" передбачає, що землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

Відповідно до статті 65 Земельного кодексу України, землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Статтею 68 Земельного кодексу України, статтею 6 Закону України "Про залізничний транспорт", статтею 23 Закону України "Про транспорт" встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме: надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами залізниць, зокрема енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Рішенням виконкому Рівненської районної Ради депутатів трудящих № 82 від 26.02.1970 року затверджено в постійне користування управління Львівської залізниці Міністерства шляхів сполучення СРСР по лініях Ровно-Сарни, Ровно-Ковель, Ровно-Здолбунів земель, розташованих на території землекористувань згідно додатку № 1 до даного Рішення. На основі даного рішення Львівській залізниці видано акт на право користування землею від 28 травня 1970 року, відповідно до якого Львівській залізниці в постійне користування відведено 679,20 га землі згідно з планом і описом меж, доданим до Акту. Таким чином Львівська залізниця є користувачем наданих їй земельних ділянок, в тому числі тієї їх частини, де примикають під'їзні колії ВАТ "Рівнесільмаш", які на підставі договору № 208-12 від 05.12.2002 року передані останнім в оренду (для зберігання майна) приватному підприємству фірмі "Юнісон".

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності без встановлення строку.

Статтею 95 Земельного кодексу України визначено права землекористувачів.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів того, що земельна ділянка передана ним в користування з дозволу її власника або уповноваженого ним органу, проте у суду і відсутні підстави вважати, що власник заперечує користування земельною діляною позивачем.

Питання визначення розмірів та порядку плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку регулюються Законом України "Про плату за землю".

Пункт 14 Договору стосується не об”єкту оренди –земельної ділянки, а  змішаних правовідносин зберігання-використання, які відрізняються від окремого предмета –оренди землі.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (п. 1) підтверджує те, що земельна ділянка в оренду ПП "Юнісон" не передавалася, оскільки це є компетенцією органів влади.

Місцевий господарський суд вважає, що  включення у договір № 312 від 17.10.2002 року про подачу та забирання вагонів умови про те, що Користувач сплачує Залізниці плату за використання ділянки землі під під'їзною колією 10418,00 грн. на рік здійснено з порушенням законодавства України.

Проте з такими доводами скаржника погодитись не можна виходячи з наступного.

 Згідно приписів статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

 В такому випадку, сторона (позивач)  повинна довести обставини пов‘язані з визнанням договору недійсним.

 Львівський апеляційний господарський суд зазначає, що статтею Закону України “Про підприємництво”, чинного на момент укладення Договору, закріплено принцип свободи договору, що означає, що сторони вправі укладати будь-які договори, що не суперечать актам цивільного законодавства. Дана норма стосується умов договору, в яких сторони мають волю, яка не повинна суперечити основним принципам цивільного законодавства, в тому числі і щодо набуття права власності за договором.

 Договором встановлено особливий (інший) порядок користування, який не суперечить основним принципам цивільного та земельного  законодавства.

Слід зазначити, що п. 14  договору № 312 від 17.10.2002 року повністю відповідає п. 22 таблиці 4 п. 9 розділу 2 Тарифного керівництва № 1, затвердженого наказом Мінтрансу № 551 від 15.11.1999 року, щодо права та розміру ставки збору за вчинення такої експедиторської операції як утримання ділянок землі, наданих залізницями в тимчасове користування іншим підприємствам і організаціям для складання вантажів, улаштування примикання під‘зних колій і в інших випадках.

Тому умову, передбачену п.14 Договору не має правових підстав вважати недійсною, оскільки  плата в сумі 10418,00 грн. на рік вноситься користувачем за складування вантажів або примикання під'їзних колій у смузі відведення, за користування ділянки землі під під'їзною колією.

Помилковим є посилання суду на неправомірність такого предмету використання, оскільки він не пов”язаний з обмеженнями визначеними як Законом України „Про залізничний транспорт” так і Земельним кодексом України.  

 Таким чином, як суду першої так і апеляційної інстанції не доведено, що  пункт 14 договору № 312  є недійсним.

Слід також зазначити, що підставами визнання недійсним частково договору  від  07.10.2002 року можуть бути лише норми ЦК УРСР ( 1963 року), який був чинний на момент укладення цього договору.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, рішення Господарського суду Рівненської області від 11.05.2006 року по справі № 14/67 слід скасувати, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Судові витрати покласти на позивача відповідно до ст.ст. 49, 105 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 104, 105, 106 ГПК України,  

Львівський апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В :

1.  Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об‘єднання “Львівська залізниця”  задоволити.

2.  Рішення Господарського суду Рівненської області від 11.05.2006 року по справі    № 14/67  скасувати. Прийняти нове рішення: в позові відмовити повністю.

3.  Стягнути з Приватного підприємства  фірми “Юнісон” на користь Державного територіально-галузевого об‘єднання “Львівська залізниця” 42 грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги. Доручити господарському суду Рівненської області видати наказ на виконання даної постанови відповідно до ст. 116 ГПК України.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5.          Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки передбачені статтями 109-110 ГПК України.

6.           Справу повернути в господарський суд Рівненської області.

Головуючий- суддя                                                                         М.І.Городечна

Судді                                                                                                   М.В.Юркевич

                                                                                                             В.Л.Кузь