Справа №2-3658/10

                              РІШЕННЯ

                               ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

13 вересня  2010  року                                         Солом’янський районний суд м. Києва

у складі

головуючого  судді             Букіної О.М.

при секретарі                          Дімакової  Г.О.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві  справу за позовом ОСОБА_1 до  Управління пенсійного фонду України у Солом’янському районі м. Києва про визнання дій незаконними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить визнати дії відповідача щодо виплати  щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни з порушенням вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  неправомірними; зобов’язати відповідача перерахувати та сплатити їй в повному обсязі, як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії за період з 01.01.2006 року по 01.07.2010  року у розмірі 5 534,10  гривень; зобов’язати відповідача призначити  позивачці підвищення до пенсії , як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до положено ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» ; стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 300, 00 грн. та понесені судові витрати в розмірі 176, 00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що є "Дитиною війни" в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", позивачка зазначила, що вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Позивачка також вказала, що  відповідач грубо порушив її законні права, позбавив права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача. Посилаючись на тривалість порушення її прав діями відповідача, позивачка просила зобов’язати відповідача призначити їй надбавку, як дитині війни в розмірі 30%.

В судовому засіданні позивачка уточнила позовні вимоги та просила суд визнати дії Управління пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва  щодо відмови в нарахуванні несплаченої державної соціальної допомоги з 01.01.2006 року по  01.07.2010 року незаконними, зобов’язати відповідача нарахувати та сплатити їй в повному обсязі, як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії за період з 01.01.2006 року по 01.07.2010 рік в розмірі 5534, 10 грн., зобов’язати відповідача призначити позивачці підвищення до пенсії, як дитині війни відповідно до положено ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» та виплачувати в подальшому в розмірі 30%, стягнути з відповідача витрати, понесені на оплату послуг з правової допомоги в розмірі 300, 00 грн. та по сплаті судового збору у розмірі 176, 00 грн.

Враховуючи вищенаведене позивачка просила суд задовольнити позов в повному обсязі.  

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував , надавши письмові пояснення. Також просив застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог також з даних підстав. В судовому засіданні представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Солом’янського району м. Києва і отримує пенсію за віком.

На момент звернення позивачки до суду, нарахування позивачу доплати до пенсії в сумі 30% від мінімальної пенсії за віком відповідачем не здійснено.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 8 ЦПК України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.

Згідно зі статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що не заперечується відповідачем, а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Разом з тим, згідно ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.

Поряд з цим, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Суд вважає необхідним зазначити, що посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги, оскільки реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 09.07.2007) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України від 19 січня 2006 року №3367-ІV внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», відповідно до яких виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету,

Оскільки,  Кабінет Міністрів України в 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни, за таких обставин суд вважає, що вимоги позивача, про проведення виплат та нарахувань 30% надбавки ,як дитині війни за 2006 рік задоволенню не підлягають.

Законом України від 19.12.2006 року за № 489-V « Про Державний бюджет України на 2007 рік» , зокрема  п.12 ст. 71 було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону про соціальний захист дітей війни та статтею 111 установлено, що  у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо такого зупинення дії статті 6 Закону.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, суд вважає, що право позивача на проведення відповідної виплати, як дитині війни в розмірі 30 % за 2007 рік має право з 09 липня 2007 року відповідно до вимог статті 6 Закону, тобто з моменту прийняття рішення Конституційного Суду України за № 6-рн/2007.

Подібні відносини склалися і в 2008 році, оскільки зміни до статті 6 Закону, що внесені пунктом 41 розділу 2 Закону України від 28.12.2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про винесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України 22.05.2008 року за № 10-пр/2008.

Так, згідно п.5.4 Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя.

Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони.

Так, вищевказаним рішенням Конституційного Суду України, визнано таким, що відповідають Конституції України(є конституційними), положення підпунктів 1-6 пункту 19 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VІ.

Таким чином, Конституційний Суд України вирішив, визнати таки, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пунктів 36-100 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

 Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

Статтею 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому частиною 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи викладене, в контексті положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 09.07.2007) та частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

Поряд з цим, частина 1 статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 викладена в новій редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" розділ II цього Закону, яким, зокрема, внесено зміни до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", набирає чинності з 01.01.2008.

За таких обставин, 30% надбавка, позивачці, передбачена статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 9 липня 2007 року), підлягає нарахуванню та виплаті за  період з 22.05.2008 року до 31.12.2008 рік , тобто  з моменту  прийняття рішення Конституційним Судом України за №10-рп/2008 від 22.05.2008 року .

Крім того, суд вважає, що позивачка має право на здійснення перерахунку за 2009-2010 рік , оскільки Законом України про № 835 від 26.12.2008 року «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та «Про Державний бюджет України на 2010 рік», ніяких обмежень щодо дії ч. 1 ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не встановлено, у зв’язку з чим позивачка має право на  передбачену  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», надбавку  у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування", оскільки вищенаведений нормативний акт має вищу юридичну силу, ніж Постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» на яку посилається представник відповідача при здійсненні соціальних виплат ОСОБА_2  

За таких обставин, 30% надбавка, позивачці, передбачена статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 9 липня 2007 року), підлягає нарахуванню та виплаті за  період з 09.07.2007 -31.12.2007 р., 22.05.2008-31.12.2008 рік, 01.01.2009 -31.12.2009 рік, 01.01.2010 -01.07.2010 р. , тобто в межах заявлених вимог та відповідно до вимог чинного законодавства зазначених вище.

При вирішенні питання щодо періоду за який підлягає здійсненню перерахунок суд враховує також ту обставину, що згідно  приписів ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулася до суду 09.07 .2010 року.

В позовній заяві  позивачка посилалася на те, що про порушення своїх прав вона дізнався в 2010 році, оскільки не знала, що має право на дану надбавку, перешкод на звернення до суду у неї не було.

Згідно ч. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Будь-яких доказів в підтвердження  поважності причини пропущення трирічного строку на звернення до суду з даним позовом,  встановленого ст. 257 ЦК України позивачем не надано.

Таким чином, суд не знаходить підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до суду за період часу з 01.01.2006 року по 09.07.2007 рік. А тому,  суд вважає за необхідне відмовити позивачці в задоволенні заявлених вимог в цій частині також з даних підстав.

Таким чином, суд вважає  вимоги позивачки обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково, а саме в частині визнання незаконними   дії  Управління пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва щодо відмови в нарахуванні несплаченої позивачу державної соціальної допомоги, як дитині війни в розмірі 30% надбавки до пенсії за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 року, 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та 01.01.2010 року по 01.07.2010 року  та в частині зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавки, передбаченої  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування" за період  часу з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік, 22.05.2008 року по 31.12.2008 рік та з 01.01.2009 року по 01.04. 2010 р., за виключенням виплат здійснених Управлінням пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва за 2007-2010 р.р.

Що стосується позовної вимоги щодо зобов’язання Управління пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва призначити та в подальшому виплачувати ОСОБА_1, як дитині війни щомісячну державну соціальну надбавку в розмірі 30% , суд вважає вимоги безпідставними.

Матеріалами справи встановлено, що позивачці призначено відповідну надбавку, про те виплата проводиться в меншому розмірі, що і є предметом спору.

Таким чином,вимоги позивачки в частині призначення, як дитині війни щомісячну державну соціальну надбавку в розмірі 30% суд вважає безпідставними.

Право звернення до суду визначено ст. 3 ЦПК України , у відповідності до вимог якої до суду має право звернутися особа, яка вважає, що її права , зокрема, є порушені.

Таким чином, звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи  інтересів, на захист яких звертається особа.

В той же час, суд позбавлений можливості вирішувати питання про поновлення порушених прав наперед, оскільки може захистити лише порушені, невизнані або оспорювані права позивача.

Проте, позивачем не надано доказів того, що відповідач в майбутньому буде здійснювати нарахування надбавки  позивачці в меншому розмірі. А тому вимоги позивачки про зобов’язання відповідача в подальшому виплачувати щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто в подальшому  здійснювати нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30%, слід відмовити.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати,  пов'язані з оплатою правової  допомоги  адвоката або іншого фахівця в галузі права,  несуть сторони,  крім випадків надання безоплатної правової допомоги.  Граничний розмір компенсації витрат  на  правову  допомогу встановлюється законом.

 Судом встановлено, що позивачка звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» для надання їй консультаційно-правових послуг при поданні  позову внаслідок порушення прав особи як дитини війни та сплатила за надані послуги грошові кошти у розмірі 300, 00 гривень.

Позивач також просив стягнути витрати на правову допомогу в сумі 300,00 грн., на що слід зазначити наступне.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України витрати на правову допомогу належать до судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року №590 "Про граничні розміри  компенсаційних витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" установлено, що граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за доцільне відмовити у стягненні витрат на правову допомогу, оскільки позивачем не надано доказів того, чи надавалась йому правова допомога у ТОВ "Надія" фахівцем у галузі права, який має право на надання правової допомоги.

Відповідно до ст.. 88 ЦПК України на користь позивачки з Державного бюджету України підлягає стягненню  витрати по сплаті держмита в розмірі 8,50 грн. та  витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37,00 грн.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 46 Конституції України, ст.ст. 1, 6, 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ст. 2 ЗУ «Про прожитковий мінімум», Рішенням Конституційного Суду України від  22.05.2008 року за №10-рп/2008, ст.28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 84, 88 , 209, 212-215  ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов   ОСОБА_1  до Управління пенсійного фонду України у Солом’янському районі м. Києва задовольнити частково.

Визнати незаконними   дії  Управління пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва щодо відмови в нарахуванні несплаченої ОСОБА_1 державної соціальної допомоги, як дитині війни в розмірі 30% надбавки до пенсії за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 року, 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та 01.01.2010 року по 01.07.2010 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1,  передбачену  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» надбавку  у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування" за період часу з 09.07.2007 по 31.12.2007 року, 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та 01.01.2010 року по 01.07.2010 року, за виключенням виплат здійснених Управлінням пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва за 2007-2010 р.р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  державне мито в розмірі -8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи -37,00 грн., а всього в розмірі 45,50  грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржена до Апеляційного суду м.Києва  через районний суд протягом десяти  днів з дня проголошення рішення.

Суддя: