7/2А – 3346/09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2009 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого – судді Чіркова Г.Є.,
при секретарі Мухоїд Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного Фонду України у Вишгородському районі Київської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,
встановив:
позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що з 1 січня 2006 року до 2009 року він – як дитина війни, не отримував соціальну допомогу в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, а тому просила зобов’язати відповідача виплатити недоотриману доплату до пенсії за 2006 – 2009 роки в сумі 4 348 грн. 65 коп.
У судовому засіданні позивач просив про задоволення позову з викладених у ньому підстав.
Представник відповідача проти позову заперечив, підстав до його задоволення не вбачав.
Заслухавши сторони і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
З матеріалів справи вбачаються спірні правовідносини, що виникли між Управлінням Пенсійного фонду України у Вишгородському районі та позивачем з приводу виплати державної соціальної щомісячної допомоги на дітей війни.
При вирішенні цієї справи суд застосовує Закон України „Про соціальний захист дітей війни”, який набрав чинності 1 січня 2006 року і є чинним на час розгляду справи (далі Закон), та Конституцію України.
Згідно зі статтями 8 і 19 Конституції України та ст. 9 КАС України, суд при розгляді цієї справи, виходить з принципів верховенства права й законності, відповідно до яких органи державної влади, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом установлено, що позивач згідно ст. 1 Закону є дитиною війни, яка знаходяться на обліку у відповідача, як пенсіонер та має право на державну соціальну підтримку в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, запроваджену з 1 січня 2006 року ст. 6 цього ж Закону.
У 2006-2009 роках така допомога позивачу не виплачувалася внаслідок зупинення дії ст. 6 Закону пунктом 17 ст. 77 та ст. 110 Закону України „Про державний бюджет на 2006 рік” та пунктом 12 ст. 71 Закону України „Про державний бюджет на 2007 рік” та Законів України «Про державний бюджет» на відповідні роки.
Суд зазначає, що відповідно до статей 21 і 22 Конституції України конституційні права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод не допускається.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” державні соціальні гарантії дітей війни встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі прав дітей на отримання соціальних виплат у вказаних вище розрахункових величинах.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зазначено у рішеннях № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року та № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року та № 10-рп2008 від 22 травня 2008 року) пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
До них зокрема, належать й дійти війни, яким призначається доплата до пенсії за спеціальним законом про їх статус.
У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів статтею 22 Конституції України не допускається.
Згідно ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України, а тому питання визначення розрахункової величини, що використовується для підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, є також предметом виключно законів України.
За висновком Конституційного Суду України зупинення законом України про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України не відповідає статтям 1,3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статі 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.
При цьому зазначено й те, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Таким чином, суд вважає, що дії Управління щодо невиплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком є неправомірними, оскільки не відповідають вимогам ст. 6 Закону.
Згідно статей 1 і 2 Закону України „Про прожитковий мінімум” прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсій за віком, та який щорічно затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет на відповідний рік.
При цьому прожитковий мінімум є базовим соціальним стандартом (ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст. 6 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”), який визначається виключно законами України.
Таким чином, прожитковий мінімум на 2006-2009 роки згідно зі статями 65 і 62 Законів України „Про державний бюджет України” у відповідні періоди становить 350 грн. до 498 грн., а тому такий розмір коштів повинен бути взятий за основу при вирахуванні 30 % мінімальної пенсії за віком.
За таких обставин відповідача слід зобов’язати здійснити перерахунок та виплатити недоотриману позивачем суму виплат в передбаченому Законом розмірі.
Тим самим, суд вважає наявними порушення прав позивача, які підлягають захистові, а пред’явлений позов задоволенню.
Разом з тим за змістом ч.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-15 суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь – яким строком.
Крім того, за змістом Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-15 позивач, як пенсіонер є застрахована особа, якій виплати, що призначаються на цьому законі, здійснюються без застосування строків позовної давності згідно ст.. 268 ЦК України.
За таких обставин до даних правовідносин наслідки пропущення річного строку звернення до суду, передбачені ст.. 100 КАС України, застосовані бути не можуть, а тому підстав до застосування в цій справі строків позовної давності суд не вбачає.
На підставі викладеного і керуючись статтями 160-163 КАС України,
постановив:
позовні заяви задовольнити.
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України у Вишгородському районі Київської області виплатити на користь ОСОБА_3 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни за 31 січня 2006 – 24 липня 2009 роки згідно вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка відповідає прожитковому мінімуму встановленому відповідними Законами України «Про державний бюджет України».
Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі, шляхом подання заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Суддя