САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 2-96/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2010 року Самарський районній суд м. Дніпропетровська у складі:

    головуючого судді                 Румянцева О.П.

    при секретарі                 Бакум І.М.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод в здійсненні права користування, -

ВСТАНОВИВ:

15 вересня 2008 року позивач звернулася до суду із цим позовом. Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що їй та її колишньому чоловіку ОСОБА_5 на праві власності на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.1982 року належить 3/5 частини АДРЕСА_1. В 1998 році ОСОБА_5 помер. До його смерті відповідачі по справі, які є моїми сином та невісткою проживали в літній кухні спірного домоволодіння, що була в користуванні померлого. Після смерті ОСОБА_5 відповідачі поселилися в житловому будинку, а саме в тій частині що належала покійному батькові відповідача ОСОБА_2. Відповідачі вважали, що їм не вистачає місця і тому самовільно зайняли житлову кімнату 2-4 площею 15,0 кв.м., яка є власністю позивачки. На прохання позивачки звільнити кімнату відповідачі не реагують. Зазначені обставини, на думку позивачки, порушують її законні права й явилася причиною звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

09.11.2009 року позивач уточнила позовні вимоги та просила суд усунути їй перешкоди у користуванні належною їй житловою кімнатою шляхом виселення відповідачів, зобов’язати відповідачів закласти самовільно влаштований дверний отвір, зобов’язати відповідачів внести зміни до технічної документації на спірний будинок та визначити порядок користування житловим будинком.    

У судовому засіданні  позивачка та її представник ОСОБА_6 заявлені вимоги підтримали у повному обсязі. Позивач пояснила, що відповідач є її сином, він ніколи не просив у неї цю кімнату. Коли позивачка у 1995 році поїхала до доньки, відповідачі самовільно вселилися у належній їй кімнату площею 15 кв.м., та влаштували до неї двері з їхньої частини будинку. Спочатку позивач не заперечували проти того, щоб відповідачі мешкали у належній їй кімнаті, однак після того, як у 2007 році між ними різко погіршилися стосунки, вона почала вимагати, щоб вони звільнили вказану кімнати, однак відповідачі в добровільному порядку відмовилися це зробити, що стало підставою її звернення до суду.    

Представник відповідачів ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. Пояснив, що оскільки позивачкою пропущений строк позовної давності  і вона не зверталась раніше до суду з вимогами про усунення перешкод в здійсненні права користування власністю і тому у задоволенні її позовних вимог необхідно відмовити.

Свідок ОСОБА_8 допитана в судовому засіданні пояснила, що відповідач її рідний брат, з яким у неї неприязні стосунки. Свідку відомо, що в 1995 році коли її мати поїхала до сестри, відповідач заселився у будинок і зайняв частину, що належить матері, позивачці по справі. С тих пір не дає їй спокійно жити, постійно знущається. Мати не подавала до суду позов одразу оскільки думала, що все владнається мирним шляхом.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що знайома з обома сторонами, з відповідачами має неприязні стосунки. Їй відомо, що відповідач вселився до неналежної йому кімнати у 1995 році та зробив з вікна дверний отвору.

Вислухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні було встановлено, що 58/100 частини АДРЕСА_1 належить позивачці ОСОБА_1  на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.1982 року., що складається з наступних приміщень: 2-1 - тамбур площею 2,1 кв.м., 2-2 кухня площею 7,3 кв.м., 2-3 житлова кімната площею 10,4 кв.м., 2-4 житлова кімната площею 15,0 кв.м. (а.с. 2 ). Її колишньому чоловіку ОСОБА_5 на тих же підставах належало 42/100 частин вищевказаного домоволодіння та складається з наступних кімнат: 1-1 - тамбур площею 1,9 кв.м., 1-2 - кухня площею 7,3 кв.м., 1-3 житлова кімната площею 6,8 кв.м., 1-4 - житлова кімната площею 8,5 кв.м. Вищезазначений розподіл кімнат також підтверджується копією технічного паспорту від 22.08.2008 року (а.с. 30-32).

Згідно довідки голови квартального комітету № 25 від 30.10.2008 року  відповідачі ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_1 проживають та зареєстровані у спірному домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 з 1989 року  (а.с. 26).

Відповідач ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті свого батька, та зареєстрував в установленому законом порядку право власності на 42/100 частки  домоволодіння, що належало ОСОБА_5.

У 1995 році відповідач ОСОБА_2 самовільно зайняв належну позивачці житлову кімнату 1-4 площею 15 кв.м., після чого влаштувавши дверний проріз з кімнати 1-3, вселився туди зі своєю дружиною та донькою. Вказаний факт був визнаний сторонами по справі, у зв’язку з чим у відповідності до ч.1 ст.61 УПК України не підлягає доказуванню.  

Крім того, зазначені обставини підтверджуються показами свідків у судовому засіданні та копією технічного паспорту на спірний житловий будинок від 16.01.2009 року, згідно якого між кімнатними 1-3 та 1-4 існує дверний прохід, а також відсутній дверний прохід між кімнатами 2-2 та 1-4 належними позивачці (а.с.53-54).  

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійснені ним права користування і розпорядження своїм майном.

Оскільки відповідачі своїми діями, що виразилися у незаконному вселенні у належну позивачу житлову кімнату та самовільному влаштуванні дверного проходу до неї, порушують право позивача на користування та розпорядження належною їй власністю, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги та усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні їй моном шляхом виселення відповідачів зі спірної житлової кімнати та зобов’язання закласти влаштований дверний прохід.  

Що стосується позовної вимоги щодо зобов’язання відповідачів внести зміни до технічної документації на спірний будинок, то в цій частині позовних вимог на думку суду необхідно відмовити, оскільки зміна нумерації кімнат у технічних документах на спірне домоволодіння ніяким чином не порушує право власності позивача на належну їй частину домоволодіння.  

Не підлягає також задоволенню вимога позивача про визначення порядку користування житловими приміщеннями, оскільки рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2982 року виділено в натурі частки сторін у праві спільної власності на АДРЕСА_1, якими сторони і мають право користуватися. У зв’язку з чим встановлювати порядок користування спірним домоволодінням немає потреби.    

Судом не приймаються до уваги посилання представника відповідачів про пропуск позивачем строку позовної давності з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

 Враховуючи встановлені обставини суд вважає, що позивач довідалася про порушення свого права користуватися та розпоряджатися належною їй житловою кімнатою лише після того, як відповідачі відмовилися в добровільному порядку виконати її вимогу про звільнення спірної кімнати, тобто у 2007 році. У зв’язку з чим, на думку суду, строк позовної давності позивачем пропущений не був.

Керуючись ст.ст. 261, 391 ЦК України, ст.ст. 4-8, 10, 11, 18, 57-60, 61, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні нею права користування та розпоряджання належним їй майном, шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з кімнати 1-4, площею 15 кв.м., у житловому АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

    Зобов’язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 закласти дверний отвір між житловими кімнатами площею 15,0 кв.м. та площею 8,5 кв.м. (поз. 1-3 та 1-4) у житловому АДРЕСА_1

    В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.  

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.  

Суддя                                         О.П.Румянцев