Справа № 22-ц-1169 / 2006 Головуючий у 1-й інстанції - Бакланов Р.В.
Категорія -5 рядок Суддя-доповідач-Дубровна В. В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2006 року колегія судців судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Маслова В.О.,
суддів - Дубровної В.В., Сибільової Л.О.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.
та осіб , що приймають участь в справі: ОСОБА_1, її представника адвоката ОСОБА_2,
представника ОСОБА_3- ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 5 липня 2006 року у справі за и позовом до ОСОБА_3 про розподіл будинку, встановила:
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 5 липня 2006 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам, порушення норм матеріального права, просить це рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
З'ясувавши правові позиції сторін , перевіривши доводи апеляційної скарги , вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд, спростовуючи висновок експерта щодо можливого проведення розподілу будинковолодіння , виходив з того , що за наданим експертом варіантом поділу будинку , що розташований по АДРЕСА_1 , позивачці виділяється 2/3 частини однієї жилої кімнати , що складає 12, З кв.м., а це є порушенням ДБН 79-92 "Житлові будинкі для індивідуальних забудовників України", у відповідності до яких розмір житлової кімнати встановлюється не менше 16 кв. м. Крім того , експерт послався на державний акт на право приватної власності на землю від 11 вересня 2002 року, який в судовому порядку визнаний недійсним,
З матеріалів справи вбачається , що сторони є братом та сестрою. Між їх матір*ю та ОСОБА_3. / відповідачем / виникав спір з приводу розподілу майна колгоспоного двору , який був вирішений в судовому порядку : рішенням Лебединського районного суду від 28.08.1956 року ОСОБА_5. в будинку АДРЕСА_1 була виділена одна кімната площею 18 кв. м. , яку після її смерті успадкували сторони в справі . ОСОБА_1 успадкувала за заповітом 2/3 частини , а ОСОБА_1.- І/З частину - обов'язкову долю.
В 2005 році судовим рішенням визнано право власності за ОСОБА_1 на 70/300 частин житлового будинку , що складає 9/100 частин в загальному будинковолодінні, а за ОСОБА_3. - на 230/300 частин жилого будинку, що складає 91/100 частин в загальному будинковолодінні.
Запропонований експертом в 2004 році варіант розподілу будинковолодіння , у відповідності до якого позивачка .звертаючись до суду, просила провести розподіл , передбачав виділення ОСОБА_1 із спадкового майна - кімнати площею 18,5 кв. м. - її частини - 12, 3 кв. м. , що становить 2/3 частини, успадкованих позивачкою після смерті матері.
Із запропонованим варіантом розподілу будинковолодіння колегія суддів погодитись не може , й підтримуючи висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог , зважує на слідуючі обставини.
Згідно Державних будівельних норм В. 2.2- 15-2005 року "Житлові будинки. Основні положення", які діють з 1 січня 2006 року та якими скасовані нормативні акти, покладені експертом в основу його висновку , а саме : СНІП 2.08.01-89 "Житлові споруди" та ДБН 79-92"Житлові будинки для індивідуальних забудовників України" , передбачено , що жиле приміщення , що підлягає виділенню в окремій квартирі, не може становити менше 15 кв. метрі в.
Площа жилої кімнати , що виділяється за висновком експерта , складає 12,3 кв. м. і є меншою встановленої норми , що суперечить вимогам ДБН, а тому , розподіл будинку не можливий.
Заслуговують на увагу й ті обставини , що частка , належна позивачці в спірному будинковолодінні , є незначною , в грошовому виразі складає 2538 грн , з яких 1984 грн.- вартість частини житлової кімнати і 554 грн. - вартість огорожі / а.с. 71/. ОСОБА_1 не позбавлена права як на отримання компенсації за належну їй частку , так і іншим шляхом вирішувати питання захисту порушеного права.
Крім того, спірний будинок не є єдиним місцем проживанням ОСОБА_1, вона забезпечена іншою жилою площею - будинком , в якому вона постійно і весь час мешкає разом зі своєю сім*єю.
Між сторонами склались неприязні відносини , чого не спростовують сторони .спільне користування будинком є проблемним .
Будучи допитаним в судовому засіданні експерт - будівельник зазначив , що можливий єдиний варіант розподілу будинковолодіння : до частини жилої кімнати площею 12, 3 кв.м. , що виділяється позивачці, добудувати жиле приміщення, щоб загальна площа кімнати, що виділяється та добудови складала не менше 15 кв. м., провести добудову кухні , тамбуру , провести необхідні переобладнання , але , враховуючи , що спірний будинок 1930 року забудови , дерев'яний , виконання зазначених робіт може зашкодити його цілісності, привести до руйнування.
Вартість робіт , що підлягають виконанню, набагато буде перевищувати вартість самої частки, належної позивачці в будинковолодінні.
При влаштуванні опалення, за поясненнями експерта, виникнуть суттєві труднощі, оскільки труби газопостачання підведені до будинку з літньої кухні через спірну кімнату , з якої йде розгалудження по всьому будинку.
Не спростовують судового рішення і посилання апелянта на те, що державний акт на землю визнаний недійсним , оскільки цивільна справа щодо визнання державного акту на землю закрита провадженням і на сьогодні в провадженні місцевого суду є інша справа, в рамках якої вирішується земельний спір.
Доводи апеляційної скарги не спростовують судового рішення , колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, для зміни чи скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити , а рішення Лебединського районного суду від 5 липня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий