Справа №  2-2173/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 10 червня 2010 року  Авдіївський міський суд  Донецької області  у складі головуючого: судді Соболєвої І.П.,

при секретарі: Злагода Н.Ю.,

 розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Авдіївка цивільну справу за позовом:

  ОСОБА_1   до Управління пенсійного фонду України у місті Авдіївка про  зобов’язання нарахувати та виплатити  недоплачену  щомісячну  державну соціальну допомогу, як дитині війни,  -  суд  -

ВСТАНОВИВ:

              Позивачка  звернулася  до суду з позовом  до Управління Пенсійного фонду України в  місті Авдіївка  про зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену  щомісячну  державну соціальну допомогу, як дитині війни  за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.

            Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно законодавства її віднесено до категорії дітей війни.  Відповідно до ст.6 Закону “Про соціальний захист дітей війни” ( в редакції, що діяла в 2007 році)  вона мала право на щомісячну державну допомогу у розмірі  30% мінімальної пенсії за віком. Відповідно до Закону України  "Про загальнообов"язкове державне пенсійне  страхування" мінімальний  розмір  пенсії за віком  встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для  осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Прожитковий мінімум визначений Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" у розмірі 498 гривень з 01.10.2008 року, а Законом "Про Державний бюджет України на 2009 рік"  встановлено, що в 2009 році прожитковий мінімум встановлений у розмірі, що діяв в грудні 2008 року.  Незважаючи на рішення Конституційного Суду України за 2007,2008 роки, якими визнано неконституційними обмеження соціальних гарантій держави дітям війни, відповідач продовжував у 2009 році виплачувати щомісячну державну допомогу як "дитині війни" у розмірі 10% відповідно до постанови КМ України  №530 від 28.05.2008 року .

          Позивачка просила визначити дії Управління Пенсійного Фонду України в місті Авдіївка незаконними. Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в місті Авдіївка  нарахувати щомісячну доплату до пенсії, “як дитині війни” в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з  з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та надалі, доки діє закон, виходячи з розміру  мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”  з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Позивачка, яка про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала письмову заяву, в якій вказала, що позовні вимоги вона підтримує у повному обсязі. Просила розглянути справу у її відсутність.

Відповідач, який про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, свого представника для участі у справі не направив, надав судові письмову заяву, згідно, якої заявлені позивачкою позовні вимоги не визнає, вважає, що нарахування та виплата позивачці, як “дитині війни” , як підвищення до пенсії провадиться відповідно до діючого законодавства, порушень з боку відповідача не допущено, тому підстав для задоволення позовних вимог немає.  Просив про розгляд справи у відсутності представника.

Матеріалів справи достатньо для розгляду у відсутності  позивачки та представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.  

Відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” до дітей війни віднесені особи, які є громадянами України, та яким на час закінчення Другої Світової Війни (2 вересня 1945 року) було менш 18 років.

Позивачка віднесена до категорії дітей війни, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду України в місті Авдіївка, що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням   НОМЕР_1 .

Враховуючи зазначений статус позивачки, вона відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30%  мінімальної пенсії за віком.                        

          Відповідно до ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.        

          Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14, а також Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року № 22017-Ш, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.            

Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону № 2505-4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.            

Постановляючи судове рішення у даній справі, слідує виходити з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право, на пенсійне забезпечення, передбачені статтями І, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною І статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні № 8- рп/ 2005 від 11 жовтня по справі № 1-21/2005), пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать  громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідно складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України.

Статтею 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2009 рік” -  Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань,  передбачених за відповідними  бюджетними програмами. Вказана норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України “Про соціальний захист дітей війни” залежить від розміру мінімальної пенсії за віком. Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної  допомоги, яка виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-1У від 09.07.2003 року (набрав чинності з 01.01.2004 року), мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про прожитковий мінімум” № 966-Х1 від 15.07.1999 року, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Згідно ч. 3 ст. 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ч.ч.2, 3 ст. 17 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” – до числа основних  державних соціальних гарантій включаються ...мінімальний розмір пенсії за віком.... Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть  бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ст. 54 Закону України “Про державний бюджет України на 2009 рік”, установлено  у 2009 році прожитковий мінімум  на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.

Згідно  п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України “Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” № 530 від 28.05.2008 року, дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у твердих розмірах.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо підвищення позивачки пенсії, як “дитині війни” на 30% мінімальної пенсії за віком у період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та надалі доки діє закон, суд виходить з того, що в період  2009 року та до дня ухвалення рішення було чинним закріплене  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” право позивачці, як “дитині війни”  на підвищення її пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, яка визначається у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Однак нарахування та виплата підвищення пенсії в період з 01.01.2009 року по 10.06.2010 року здійснювалося у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно абз. 1 п. 1 Положення Про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за № 121/2001 Пенсійний Фонд України є центральним органом виконавчої влади.

Пунктом 1.1. Положення про управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного Фонду України у районах, містах та районах у містах є органами Пенсійного Фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже, обов’язок по нарахуванню та виплаті пенсії, яка передбачена Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, покладено саме на органи Пенсійного Фонду України.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачці 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний Фонд України, який діє через свої місцеві органи, що  входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважної причини.

Виходячи з системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтовування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачкою.

Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань  або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачки виплат, гарантованих їй Конституцією України, не є підставою для відмови у задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивачки, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України у місті Авдіївка по невиконанню приписів ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, яка призвела до порушення прав позивачки на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії.

При цьому суд, враховуючи, що позивачка отримує пенсію за віком, зобов’язує  відповідача нарахувати не державну соціальну допомогу, як того вона просить, а доплату до призначеної пенсії.

Вимоги позивачки щодо виплати конкретної  суми на вимогах закону не базуються , оскільки розрахунок та виплата певної суми є обов’язком відповідача, а не суду.

 Керуючись Конституцією  України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ, Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-1У від 09.07.2003 року (набрав чинності з 01.01.2004 року),  Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, ст.  ст. 10,11, 57, 60,  209, 212-215, 217, 218 ЦПК України –

                                                                  ВИРІШИВ:

               Позов   ОСОБА_1   до Управління пенсійного фонду України у місті Авдіївка про  зобов’язання нарахувати та виплатити  недоплачену  щомісячну  державну соціальну допомогу, як дитині війни  – задовольнити.

             Визнати незаконною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в місті Авдіївка щодо невиплати ОСОБА_1   пенсії у розмірах, передбачений ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни за період з 01 січня 2009 року по 10 червня 2010 року.

             Стягнути з Управління Пенсійного Фонду України в місті Авдіївка  надбавку до пенсії  на користь ОСОБА_1   в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”  за період з 01 січня 2009 року по 10 червня 2010 року включно з врахуванням фактично отриманих позивачкою сум.

            Стягнути з Управління Пенсійного Фонду України в місті Авдіївка   на користь   ОСОБА_1   державне мито у сумі 3 гривень 40 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 гривень, а всього 40 гривень 40 копійок.

     Рішення може бути оскаржене в  Апеляційний суд Донецької області  через Авдіївський  міський суд.

      Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано  протягом 10 днів з дня проголошення рішення, апеляційну скаргу може бути подано протягом 20  днів після подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано, рішення суду набирає законної сили.

         Суддя: