Справа №22ц-5140/2010 р. Головуючий у суді 1 інстанції Дмитренко А.М.
Доповідач у суді 2 інстанції Хопта С.Ф.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2010 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі :
головуючого Хопти С.Ф.,
суддів: Оношко Г.М., Гуль В.В.,
при секретарі Зінченко Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому цивільну справу справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно та з а зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи Головне управління юстиції в Київській області, перша міська державна нотаріальна контора про визнання права на спадщину та розподіл спадкового майна,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2008 року позивач звернувся з названим позовом посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати і дружина відповідача ОСОБА_5, після смерті якої залишилося спадкове майно-частина АДРЕСА_2, 1/2 частина нежитлової будівлі літ. «А» площею 138 кв.м, автомобіль. Вони з відповідачем є спадкоємцями першої черги за законом на вказане майно і в установленому законом порядку вони прийняли спадщину, але отримати свідоцтво про право на спадщину ю не може, оскільки проти цього заперечує відповідач.
Уточнивши в судовому засіданні свої вимоги, позивач просив суд визнати за ним в порядку спадкування за законом на 69/400 частин вищевказаного будинку, на 1/8 частину нежитлової будівлі /майстерні/ та відповідної частини земельної ділянки на якій розташований будинок та нежитлова будівля а також на 1/4 частини автомобіля.
Ухвалою від 25.03.2010 року за заявою відповідача ОСОБА_4 його зустрічну позовну заяву було залишено без розгляду.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2010 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на 85/1000 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд по АДРЕСА_2 та на 1/4 частину автомобіля ВАЗ-21063 1989 року випуску д.н.з. НОМЕР_1. В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасуванні рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_5 мати позивача ОСОБА_3 та дружина відповідача ОСОБА_4, з якою він перебував в зареєстрованому шлюбі з 25.08.1989 року.
Заповіту померла не залишила, а спадкоємцями першої черги за законом після її смерті є позивач та відповідач, оскільки за ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Наведене не заперечується сторонами, їх представниками, підтверджується матеріалами спадкової справи № 442 щодо майна померлої ОСОБА_5, яку було розпочато 28.05.2009 року Першою Білоцерківською міською нотаріальною конторою, копію якої надано на запит суду /а.с.127-147/.
В судовому засіданні також встановлено, що позивач ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті матері відповідно до ст. 1269 ЦК України шляхом подання відповідної заяви в установлений строк до нотаріальної контори 28.05.2009 року, про що свідчить копія цієї заяви /а.с. 128/.
Відповідач ОСОБА_4 вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки проживав разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, що позивачем не заперечується.
В ідповідно до ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
За ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Як роз'яснено в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Позивач звертається до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що він не може одержати свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі, оскільки проти цього заперечує відповідач, який звернувся до нотаріальної контори з відповідною заявою, чого не оспорює в суді відповідач ОСОБА_4
Згідно листа державного нотаріуса Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори від 03.03.2010 року № 594/02-14 /а.с.205/, нотаріальна контора повідомляє про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину щодо майна померлої ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_3, оскільки немає правовстановлювальних документів на майно, а саме: на житловий будинок по АДРЕСА_2, на земельну ділянку по АДРЕСА_2, на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2.
В судовому засіданні встановлено, що всі правовстановлювальні документи на вказане вище майно оформлені на ім'я відповідача ОСОБА_4, а не на ім'я спадкодавця.
Крім того, Міністерство юстиції України в своєму листі від 21.02.2005 року № 19-32/319 роз'яснило, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не була проведена і правовстановлювальний документ на ім'я спадкодавця відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного його власника /спадкоємця/ повинно вирішуватися в судовому порядку.
Отже, виходячи з наведеного вище, вказаний спір повинен вирішуватися в судовому порядку, оскільки відсутня можливість оформити свідоцтво про право на спадщину щодо майна померлої ОСОБА_5 через нотаріальну контору.
При визначенні обсягу спадкового майна, права спадкоємців на це майно, розміру їх часток, суд виходив з наступного.
Позивач просив суд визнати за ним право власності в порядку успадкування за законом на 1/4 частину спадкового майна, як половину від частки в майні подружжя, виходячи з рівності часток спадкоємців.
За ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Відповідно до ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Позивач просив суд визнати за ним право власності в порядку успадкування на 69/400 частин АДРЕСА_2 як на 1/4 частину у спільному сумісному майні подружжя.
Як встановлено судом, мати позивача та відповідач ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 25.08.1989 року до її смерті.
З матеріалів справи вбачається, що 27.05.1996 року ОСОБА_4 придбав на підставі договору купівлі-продажу 3/5 частини жилого будинку з частиною господарських та побутових будівель та споруд ,по АДРЕСА_2 за 220.000 000 млн. карбованців, що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого 27.05.1996 року державним нотаріусом Білоцерківської нотаріальної контори Дворко Т.Г. та зареєстрованого в реєстрі № 2-3127 /а.с.88-89/.
В цей же день 27.05.1996 року відповідач ОСОБА_4 продав належну йому на праві особистої власності АДРЕСА_3 за 130 млн. 739 тис. 557 карбованців, що слідує з копії договору купівлі-продажу квартири, посвідченого старшим державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за № 1-3312 /а.с.92/.
Як пояснив в суді відповідач, він продав належну йому квартиру і придбав частину будинку, витративши одержані від продажі квартири кошти, тобто, свої особисті кошти, а тому придбаний будинок є його особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.
До того ж, його дружина також мала на праві особистої власності квартиру, яку вона не продавала і коштів у придбання будинку не вкладала, а подарувала цю квартиру дружині позивача, яка в подальшому її продала і за ці кошти придбано будинок, в якому на даний час проживає сім'я позивача.
Ці обставини ОСОБА_3 не оспорював, крім того, з довідки Білоцерківського МБТІ від 08.05.2009 року /а.с.93/ вбачається, що дійсно ОСОБА_5 подарувала 10.04.2002 року ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1, яку остання продала 26.05.2004 року.
За п.3 ч.І ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Суд правильно врахував те, що в один день відповідач ОСОБА_4 продав належну йому на праві власності квартиру і зразу ж придбав 3/5 частини вказаного будинку, що він дійсно вклав одержані від продажу квартири кошти, які належали йому особисто, у придбання цього будинку.
О скільки жодних інших доказів щодо вартості цього майна суду не було надано, суд обґрунтовано виходив тільки з вартості нерухомого майна, вказаної в договорах купівлі-продажу.
Як вбачається з договорів і вказано вище, квартиру відповідача було продано за 130 млн. 739 тис. 557 карбованців, а придбано частину будинку за 220 000 000 млн. карбованців, тобто, особисті кошти відповідача складають 60 % від вартості придбаного будинку /130739557 : 220 000 000 х100% /, тоді решту 40% його вартості становлять кошти подружжя, оскільки жодних доказів з цього приводу суду не надано.
Таким чином, виходячи з рівності часток подружжя відповідно до ст.70 СК України, кошти відповідача, вкладені ним у придбання будинку, становлять 80% /40 % порівну/, а кошти ОСОБА_5-20 %, а враховуючи те, що було придбано 3/5 частини будинку або 60/100 частин, частка ОСОБА_4 становить 48 /100 , а частка ОСОБА_5 -12/100.
Як передбачено п.7 ч.І ст.57 СК, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, яке видане на підставі рішення Білоцерківської міської ради № 400 від 18.12.2001 року про зміну величини часток, належить 69/100 частин будинку по АДРЕСА_2, що стверджується копією цього свідоцтва /а.с.95/, копією технічного паспорта МБТІ на будинок станом на 23.05.2008 року /а.с.84-87/, довідкою Білоцерківського МБТІ від 12.08.2009 року /а.с.9-10/, архівним витягом з рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 400 від 18.12.2001 року /а.с.200/.
Як вказано в довідці МБТІ та наведеному рішенні виконкому, розмір часток у праві власності змінено за рахунок добудови в житлових будинках.
Цих обставин не заперечували в суді також сторони та їх представники.
Таким чином, оскільки добудови, перебудови в будинку, які призвели до збільшення розміру частки у праві власності на будинок, проведені за час перебування відповідача та матері позивача в зареєстрованому шлюбі, а частка збільшилася на 9 % /з 60 до 69/, то частка, яка належала кожному з подружжя, збільшиться на 4,5 %, тобто, частка ОСОБА_4 буде становити 52,5 % /48 % + 4,5%/ або 52%, а частка ОСОБА_5 -16,5 % /12 % + 4,5%/ або 17 %.
Тобто, до спадкової маси може належати тільки 17/100 частин будинку /частка померлої ОСОБА_5./, а оскільки позивач та відповідач є спадкоємцями за законом першої черги і їх частки є рівними, на що вказано вище в рішенні, то позивач може успадкувати 8,5 % від 69/100 частин будинку, або 185/1000 частин будинку; тоді частка відповідача буде становити 52 % + 8,5 % /спадкова частка/ =60,5 % або 85/1000 частин будинку, а разом це становить 690/1000 частин або 69/100 частин будинку.
Отже, за позивачем суд правильно вважав за можливе визнати право власності в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_5 на 85/1000 частин АДРЕСА_2, у власності відповідача ОСОБА_4 залишиться 605/1000 частин вказаного будинку.
Позивач просив суд визнати за ним в порядку успадкування право власності на 1/8 частину нежитлової будівлі /майстерні/ по АДРЕСА_2.
Судом встановлено, що за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі літ. «А-1» площею 138,0 кв.м по АДРЕСА_2-а в м.Білій Церкві, що складається з шиномонтажної майстерні А-1 -17,1 кв.м, бокса автохімчистки А-1-66,1 кв.м, бокса для заміни мастил А-1 -36,1 кв.м , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.03.2008 року, що підтверджується копією свідоцтва /а.с.12/, копією витягу з реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно Білоцерківського МБТІ /а.с.14/, копією інвентаризаційної справи на вказану будівлю /а.с.74-78/. На ім'я ОСОБА_5 державний акт на право власності на землю не видавався, відсутні також інші правовстановлюючі документи, які б підтверджували належність їй на праві власності земельної ділянки.
Висновки суду про те , що приватизовані на ім'я відповідача ОСОБА_4 земельні ділянки в розмірах, на які вказано вище, є його особистою приватною власністю і не можуть вважатися спільною сумісною власністю подружжя, хоча оформлені у власність за життя ОСОБА_5 і під час перебування її в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 є обґрунтованими.
За ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Щ о стосується вказаних земельних ділянок, то вони не належать до майна, набутого подружжям за час шлюбу, оскільки відповідач ОСОБА_4 скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельних ділянок і оформив право власності на земельні ділянки в порядку, передбаченому ст. 118 ЗК України.
Отже, оскільки спадкодавцю не належала на праві власності жодна із земельних ділянок, на що вказано вище, то і позивач як спадкоємець ОСОБА_5, не має права на одержання у власність в порядку спадкування частин земельної ділянки, власником яких є відповідач ОСОБА_4 згідно норм діючого законодавства.
До складу спадкового майна позивач включає автомобіль ВАЗ 21063 1989 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, який було зареєстровано на ім'я відповідача на підставі довідки-рахунку від 13.09.1998 року, що вбачається з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу /а.с.98/.
Відповідач не заперечує того, що цей автомобіль придбано в період шлюбу з матір'ю позивача і він належить до спільної сумісної власності подружжя.
А тому суд правильно визнав за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частину вказаного автомобіля, що не оспорюється відповідачем в суді.
За наведених обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті його матері право власності на 85/1000 частин будинку по АДРЕСА_2 та на 1/4 частину спадкового автомобіля ВАЗ 21063 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.
Доводи апелянта про безпідставне зменшення його частки у спадковому майні спростовуються наведеними у рішенні доказами про те, що відповідач продав належну йому квартиру і придбав частину будинку, витративши одержані від продажі квартири кошти, тобто, свої особисті кошти, а тому придбаний будинок є його особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.
Посилання в апеляційній скарзі на відмову виділити в користування частину земельної ділянки для обслуговування виділеної у власність в порядку спадкування частини будинку колегією не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивачем не заявлялися вимоги про поділ спадкового будинку в натурі, а лише заявлялись вимоги про визнання права власності на частку у спадковому майні.
Посилання в апеляційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права не заслуговують на увагу, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними у рішенні.
Решта доводів апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді :