СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
23 березня 2010 року Справа № 5020-5/351
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гонтаря В.І.,
суддів Лисенко В.А.,
Голика В.С.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2, довіреність № 1370 від 24 листопада 2009 року, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3;
відповідача: не з'явився, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради:
третьої особи: не з'явився, Севастопольська міська рада;
розглянувши апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Євдокімов І.В.) від 17 грудня 2009 року у справі № 5020-5/351
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 99011)
до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5, місто Севастополь, 99011)
3-тя особа Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3, місто Севастополь, 99011)
про визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3, звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, з посиланням на статтю 392 Цивільного кодексу України, про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна: ювелірну майстерню загальною площею 164,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2.
Ухвалою суду першої інстанції від 07 грудня 2009 року до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучена Севастопольська міська рада.
Відповідач та третя особа позовні вимоги не визнали, мотивуючи свої заперечення тим, що у позивача відсутні документи, які підтверджують право користування земельною ділянкою.
Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Євдокімов І.В.) від 17 грудня 2009 року у справі № 5020-5/351 задоволено позов суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання права власності на об’єкт нерухомого майна: ювелірну майстерню загальною площею 164,5 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, посилаючись на статті 321, 328, 331, 392, 415 Цивільного кодексу України, статтю 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", дійшов висновку, що позивач є власником спірного майна - ювелірної майстерні загальною площею 164,5 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2. При цьому, суд знайшов підтвердженим той факт, що вказаний об’єкт був створений суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 в результаті проведеної відповідно до чинного законодавства реконструкції нежилих приміщень, що були його власністю.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідач 15 лютого 2010 року звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, в позові відмовити.
В апеляційній скарзі заявник зазначає про неможливість видачі свідоцтва про право власності на спірний об'єкт нерухомого майна, через відсутність у позивача акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети, що є необхідною умовою для видачі цього свідоцтва в силу пункту 6.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07 лютого 2002 року.
У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
За розпорядженням в.о. голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 березня 2010 року у складі судової колегії була проведена заміна судді Сотула В.В. на суддю Гонтаря В.І. Головуючим у справі призначено суддю Гонтаря В.І.
У судовому засіданні представник позивача проти скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю учасників процесу, які не з'явились.
Розглянувши справу повторно, у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу належить на праві власності нежитлова будівля загальною площею 163,80 кв. м, розташована за адресою: 99011, АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу 2/3 часток від 17 березня 2000 року №987, договором міни 1/3 частки від 03 травня 2001 року №1758 (а.с. 9-11).
На підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації №01-р від 05 січня 2009 року позивачу надано право провести реконструкцію вказаних нежилих приміщень в ювелірну майстерню (а.с.12).
Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в місті Севастополі позивачу виданий дозвіл на проведення будівельних робіт №68 від 23 березня 2009 року з реконструкції зазначених нежилих приміщень в ювелірну майстерню (а.с. 22).
Відповідно до вимог чинного законодавства позивачем була здійснена реконструкція цих нежилих приміщень в ювелірну майстерню, яка була здана до експлуатації згідно з актом готовності об'єкту до експлуатації №63 від 18 серпня 2009 року. Відповідно до цього акту вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію, складає 182236 грн (а.с. 13-17).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 923 від 08 жовтня 2008 року «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів»Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в місті Севастополі було видано 26 серпня 2009 року свідоцтво №27000063 про відповідність збудованого об'єкту проектної документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил (а.с. 18).
На підставі вищезазначених документів позивач звернувся до комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та Державної реєстрації об’єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради із заявою про підготовку документів для оформлення свідоцтва про право власності на завершений реконструкцією і прийнятий в експлуатацію приймальною комісією об'єкт нерухомості - ювелірної майстерні (а.с. 20).
Листом від 07 жовтня 2009 року вих.№4286 відповідачу відмовлено у видачі вказаного свідоцтва з посиланням на відсутність документів, підтверджуючих відведення земельної ділянки, на якій знаходиться реконструйована ювелірна майстерня та рекомендовано звернутися до суду (а.с. 21).
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв’язку з наступним.
Оскільки спір між сторонами виник з приводу виникнення та визнання права власності на спірне майно, дана справа підлягає вирішенню відповідно до вимог глав 23, 24, 26 розділу І Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Підставою виникнення права власності позивач вважає створення нової речі, про що свідчить його посилання на правила статті 331 Цивільного кодексу України при обґрунтуванні позовних вимог.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірне майно на підставі положень статті 331 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації або право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту прийняття майна до експлуатації або його державної реєстрації. При цьому, зазначена норма закону регулює порядок набуття права власності на новостворене майно, будівництво якого здійснювалось в установленому законом порядку та закінчене.
В процесі розгляду справи місцевим господарським судом належним чином було досліджено питання щодо фактичного закінчення будівництва спірного об’єкту, позивачем були надані належні та допустимі, в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, докази про це, зокрема, акт готовності об'єкту до експлуатації №63 від 18 серпня 2009 року та свідоцтво № 27000063 про відповідність збудованого об’єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, що є необхідними умовами визнання права власності на підставі статті 331 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Зазначені акт готовності об'єкту до експлуатації та свідоцтво про відповідність збудованого об’єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, є належними доказами приналежності спірного об’єкту до об’єктів нерухомого майна.
Крім того, судова колегія вважає, що позивачем був дотриманий встановлений статтями 23, 24, 29 Закону України "Про планування та забудову територій" порядок будівництва.
Так, згідно з розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 05 січня 2009 року № 01-р, на підставі звернення приватного підприємця ОСОБА_3 від 28 жовтня 2008 року № Ф-1050/1 про надання дозволу на реконструкцію нежилих приміщень ломбарду для ювелірної майстерні, що належать ОСОБА_3 згідно з договором купівлі-продажу від 17 березня 2000 року № 987 та договором міни від 03 травня 2001 року № 1758, з урахуванням позитивного комплексного містобудівного висновку управління містобудування і архітектури від 28 листопада 2008 року № Ф-14, відповідно до статей 24, 26 Закону України "Про планування та забудову територій", позивачу дозволено проведення реконструкції нежилих приміщень ломбарду за адресою: АДРЕСА_2 для ювелірної майстерні (а.с. 12).
З акту готовності об’єкта до експлуатації вбачається, що позивачем був також отриманий дозвіл Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт від 23 березня 2009 року № 68 (а.с. 14).
Згідно з частиною 3 статті 415 Цивільного кодексу України особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).
Як було зазначено, позивач, на підставі договору купівлі-продажу 2/3 часток від 17 березня 2000 року №987 та договору міни 1/3 частки від 03 травня 2001 року №1758 придбав право власності на нежитлову будівлю ломбарду загальною площею 163,80 кв. м, розташовану за адресою: 99011, АДРЕСА_2.
Таким чином, проведення у встановленому законодавством порядку реконструкції будівлі ломбарду в ювелірну майстерню не є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.
Посилання заявника апеляційної скарги на пункт 6.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07 лютого 2002 року, не можуть бути підставою для спростування покладених в основу рішення суду висновків, оскільки вимога про спонукання відповідача оформити право власності, рівно як і вимога про спонукання здійснити держану реєстрацію спірного майна, позивачем не заявлялись.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апеляційної скарги з підстав їх необґрунтованості, а рішення суду першої інстанції знаходить таким, що підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 17 грудня 2009 року у справі № 5020-5/351 залишити без змін.
Головуючий суддя В.І. Гонтар
Судді В.А. Лисенко
В.С. Голик