Справа № 22-ц-237 Головуюча у 1-й інстанції Ільченко В.М.
Категорія 46 Суддя-доповідач Сибільова Л.О.
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
18 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області у складі :
головуючої – Сибільової Л.О.,
суддів - Дубровної В.В., Лузан Л.В.,
з участю секретаря судового засідання – Кияненко Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2009 року
у справі за позовом ОСОБА_3
до ОСОБА_2
про розділ спільного майна,
в с т а н о в и л а:
Оскаржуваним рішенням суду позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Виділено ОСОБА_3 та визнано за нею право власності на майно: пральну машину «Електролюкс» вартістю 1560 грн., комп’ютер вартістю 2100 грн.; килимове покриття у спальні вартістю 405 грн.; газову плиту «Індезіт» вартістю 1260 грн.; телевізор «Jinlipu» вартістю 400 грн.; всього майна на суму 5770 грн.
Виділено ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на майно: холодильник «Самсунг» вартістю 2600 грн., телевізор «LG» вартістю 1120 грн.; килимове покриття у залі вартістю 651 грн.; меблеву стінку вартістю 640 грн.; кухонний гарнітур вартістю 260 грн.; мийку від кухонного гарнітуру вартістю 560 грн.; всього майна на суму 5831 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 30,5 грн. в рахунок компенсації за належну їй ? частину майна.
Визнано автомобіль марки «Део Ланос», державний реєстраційний НОМЕР_2, спільною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, визнане за кожним право власності на його ? частину.
В задоволенні решти вимог відмовлено за необґрунтованістю.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування судових витрат 695,42 грн.
Стягнуто витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи: з ОСОБА_2 - в сумі 91,80 грн., з ОСОБА_3 - в сумі 28,20 грн.
Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді заборони на відчуження автомобіля марки «Део Ланос», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за ОСОБА_2
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин справи, які суд вважав встановленими, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні позову в повному обсязі.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та його представника, які підтримали скаргу з мотивів, в ній викладених, позивачки та її представника, які заперечують проти задоволення скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В квітні 2009 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 1992 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 Від шлюбу мають неповнолітню дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. 17 грудня 2004 року шлюб розірвано за рішенням суду. Під час подружнього життя як в період шлюбу, так і після його розірвання, продовжуючи проживати однією сім’єю, ними було придбане майно, яке є їх спільною сумісною власністю: побутова техніка, меблі, автомобіль, який зареєстрований на відповідача.
Остаточно уточнивши позовні вимоги в серпні 2009 року, просила їй виділити та визнати за нею право власності на ? частину реально наявного майна згідно вказаного нею переліку на загальну суму 9826 гр. без компенсації належної їй ? частки, а відповідачу виділити та визнати за ним право власності на ? частину майна вартістю 12295 гр., в тому числі – на 290 гр. наявного майна, і на 12005 гр. – прихованого ним майна. Просила також визнати за нею право власності на ? частину автомобіля «Део Ланос», зареєстрованого на відповідача, та визначити порядок користування автомобілем почергово, протягом тижня кожний, починаючи чергу з відповідача днем набрання чинності рішенням суду (а.с.2-3, 24 -25, 104-109).
Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що частина спірного майна, вказаного позивачкою, в тому числі і автомобіль, яке є реально, було придбане сторонами спільно за час їх перебування у шлюбі, а також за час їх спільного проживання однією сім’єю після винесення рішення суду про розірвання шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю і підлягає поділу.
Цей висновок суду узгоджується з матеріалами справи та відповідає вимогам матеріального права.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що з 25 липня 1992 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 грудня 2004 року шлюб розірвано. Сторони проживали однією сім’єю до лютого 2009 року в належній їм та дочці квартирі (а. с.4-5, 14).
До розірвання шлюбу та під час проживання однією сім’єю сторони за спільні кошти придбали спірне майно, зокрема, 9 листопада 2007 року відповідач уклав договір купівлі-продажу в кредит автомобіля марки «Део Ланос», кошти за який були сплачені в період спільного проживання з позивачкою і який зареєстрований на його ім’я, 17 грудня 2006 року був придбаний телевізор «LG», 15 жовтня 2005 року - холодильник «Самсунг», 13 січня 2006 року - пральна машина «Електролюкс» (а.с.38-45, 87- 103).
Відповідач підтвердив, що в період шлюбу було придбане спірне за позовом майно - меблева стінка, кухонний гарнітур та килимові покриття, стверджуючи, що все інше, визнане судом спільним, майно є лише його власністю, яке він придбав за власні кошти.
Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції з достатньою повнотою дослідив надані сторонами докази щодо обставин їх спільного проживання і відносин до лютого 2009 року та прийшов до обгрунтованого висновку про те, що і після розірвання шлюбу за рішенням суду з 2004 року вони продовжували проживати однією сім’єю в належній їм квартирі, яка для них з донькою була єдиним житлом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет.
Суд обґрунтовано поклав в основу рішення покази свідків, які підтвердили вказані обставини, зокрема, те, що сторони спільно придбавали майно в квартиру, зокрема, меблі, які їм допомагали збирати, побутову техніку, користувалися спільно цим майном, зокрема, автомобілем, вивозили спільно старі речі, і про те, що сторони розлучились, їм не було відомо. Донька сторін теж підтвердила, що батьки до лютого 2009 року проживали однією сім’єю, вона проживала в їх двокімнатній квартирі в одній кімнаті, а батьки – в іншій, меблювали їх спільно, придбавали спільно речі та користувались ними.
При цьому суд виходив з того, що жодна з сторін не надала переконливих доказів тому, що кожен з них розпорядився частиною спірного майна без згоди іншої сторони.
Таким чином, посилання відповідача на те, що він придбавав спірне майно за власні кошти, не жив однією сім’єю з позивачкою, спростовуються доказами в справі.
Колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду посилання відповідача на те, що автомобіль він придбавав за позичені у свідка ОСОБА_6 кошти, на підтвердження чому додав до апеляційної скарги складену від його, відповідача, імені розписку про це, датовану 5 листопада 2007 року, але про цю обставину не заявляв в суді першої інстанції ні він, ні вказана особа, допитаний як свідок.
Наявність такої розписки не спростовує висновків суду про те, що автомобіль був придбаний за спільні кошти сторін за доведеності їх проживання однією сім’єю, та не доводить, що саме на придбання автомобіля пішли вказані кошти, навіть якщо вони і були позичені у даної особи.
Не підтверджуються доказами в справі і посилання відповідача в скарзі на те, що, починаючи з 2005 року, він проживав однією сім’єю з іншою жінкою – свідком ОСОБА_7, допитаною за його клопотанням в апеляційному суді. Про наявність таких відносин відповідач заявив лише в апеляційній скарзі, не обґрунтовував свої заперечення проти позову вказаною обставиною в суді першої інстанції, не надав цьому переконливих доказів і в суді апеляційної інстанції, зокрема, щодо того, де вони проживали, протягом якого часу, за якою адресою і у кого винаймали житло, як організовували свій повсякденний побут. Тим більше, що позивач наполягав на тому, що він створив сім’ю з іншою жінкою в 2005 році, а сама вона в апеляційному суді це не підтвердила і стверджувала, що вони в 2006 році «ще приглядались одне до одного». Докази тому, що між ними існували визначені відносини, притаманні членам сім’ї, в справі відсутні.
Заслуговує на увагу і та обставина, що відповідач першим отримав свідоцтво про розірвання шлюбу у відділі рацс лише 27 березня 2009 року (а.с.57), непереконливо пояснивши суду це тим, що йому не видавали в відділі рацс це свідоцтво із-за несплати позивачкою мита, присудженого судом, хоча сама позивачка отримала свідоцтво про розірвання шлюбу після нього.
З огляду на непереконливість доводів відповідача відсутні підстави вважати, що в час, коли було придбане спірне майно, він не мав сімейних відносин з позивачкою.
Таким чином, суд першої інстанції на підставі ст. ст. 60, 71 СК України прийшов до обґрунтованого висновку про те, що майно, придбане сторонами під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу.
До майна, придбаного за час проживання сторін однією сім’єю після розірвання шлюбу, суд обґрунтовано застосував положення ст. 74 СК України, згідно якої, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають в шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Рішення суду узгоджується з роз’ясненнями, які містяться в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», про те, що при застосуванні ст. 74 СК України судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому шлюбі і між ними склались усталені відносини, що притаманні подружжю.
Оскільки ч. 2 ст. 3 СК України передбачає, що сім’я – це особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, і в судовому засіданні знайшло підтвердження те, що сторони вели спільне господарство, маючи кожен постійний заробіток, несли спільні витрати, спрямовані на облаштування їх спільного побуту як сім’ї, суд обгрунтовано частково задовольнив позов, вирішивши спір відносно реально наявного майна.
Доводи апеляційної скарги не містять посилань на факти чи обставини, які можуть бути підставою для спростування висновків суду першої інстанції. Рішення суду ґрунтується на вірно встановлених обставинах справи, узгоджується з доказами, наявними у справі, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2009 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуюча підпис
Судді підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Сумської області Л.О.Сибільова