КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.10.2007 № 45/150
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Губенко Н.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Поліщук О.М. – юрисконсульт (дов. б/н від 06.02.2007);
від відповідача - Бахарева О.В. – пров. спеціаліст (дов. №21-29/02-7715 від 11.12.2006),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”
на рішення Господарського суду м.Києва від 15.05.2007
у справі № 45/150
за позовом Вінницького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”
до Антимонопольного комітету України
про скасування рішення від 10.11.2006 №21-р/тк
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.05.2007 у справі №45/150 у задоволенні позову Вінницького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” до Антимонопольного комітету України про скасування рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 10.11.2006 № 21-р/тк відмовлено повністю.
Судове рішення мотивоване тим, що: 10.11.2006 Тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України прийнято рішення № 21-р/тк „Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладання штрафу”; вказаним рішенням визнано, що позивач за результатами діяльності у другому півріччі 2005 року та першому кварталі 2006 року займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг пільгового довготермінового кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво (реконструкцію) і придбання житла із часткою 100% у межах Вінницької області; визнано дії позивача такими, що порушують вимоги Указу Президента України від 12.11.1999 № 1460/99 „Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей”, Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво і придбання житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 № 584 та законодавства про захист економічної конкуренції, а саме: ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України „Про захист економічної конкуренції” у вигляді зловживання монопольним становищем на регіональному ринку послуг пільгового довготермінового кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво і придбання житла, шляхом ущемлення інтересів споживачів; виходячи з викладеного, та на підставі ст. 52 Закону України „Про захист економічної конкуренції” накладено на позивача штраф у розмірі однієї тисячі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що відповідає сумі грошового еквіваленту 20 400,00 грн.; підставою звернення позивача з позовом стало неправомірне, на думку позивача, накладення на нього штрафу, оскільки позивач не є суб’єктом господарювання і до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції; однак місцевий господарський суд не прийняв до уваги дані посилання позивача та прийшов до висновку, що відповідачем обґрунтовано встановлено, що позивач в частині надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво і придбання житла є суб’єктом господарювання в розумінні ст.1 Закону України „Про захист економічної конкуренції”; судом було відхилено посилання позивача на те, що в силу його неприбуткового статусу як платника податків на нього не поширюються вимоги вище зазначеного закону, враховуючи те, що відповідно до ст. ст. 3, 52-54 Господарського кодексу України, абз. 2 ст. 1, ст. 2 Закону України „Про захист економічної конкуренції” цей закон також поширяється на суб’єктів некомерційного господарювання, діяльність яких в силу вимог законодавства спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що відповідачем обґрунтовано встановлено у діях позивача склад правопорушення, передбаченого Законом України „Про захист економічної конкуренції”, у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку довгострокового кредитування будівництва і придбання житла молодими сім’ями та одинокими молодими громадянами, що призвело або могло призвести до ущемлення інтересів споживачів даного виду послуг; в ході судового розгляду вказані обставини справи не заперечувалися позивачем, докази на їх спростування позивач суду не надав; таким чином, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та матеріалами справи не підтверджуються, а тому задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.05.2007 у справі № 45/150 повністю, з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, неправильного застосування норм матеріального права, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтовується наступними доводами.
Заявник стверджує, що згідно із п. п.1, 5 Положення про Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2000 № 1604 – Фонд є виконавцем державної програми забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2002 і створений з метою сприяння проведенню державної житлової політики; виходячи із вищевикладеного, та відповідно до покладених на Фонд та його регіональні управління завдань, враховуючи особливості їх діяльності, апріорі, на юридичному та економічному рівнях, є неможливим визнання Фонду та його регіональних управлінь такими, що займають монопольне становище на ринку чи порушують засади економічної конкуренції, оскільки діяльність зазначених установ за своєю суттю не може здійснюватись на засадах змагання з іншими суб’єктами господарювання; зазначені доводи позивача не були досліджені судом.
На думку заявника, місцевим господарським судом в повному обсязі не розглянуті матеріали справи, що мають значення для справи та не надано їм належної оцінки; також позивач зазначає, що до повноважень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень не відноситься розгляд питань щодо діяльності установ та організацій, які не здійснюють підприємницької діяльності та створені державою для виконання державних програм, в свою чергу, виконання функцій та повноважень, прямо не передбачених Конституцією та Законами України є прямим порушенням вимог ст.19 Конституції України.
Крім того, заявник посилається на те, що місцевий господарський суд безпідставно відмовив позивачу в задоволенні його клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”, оскільки неможливо визнати позивача суб’єктом господарювання, який окремо займає монопольне становище на ринку, без аналізу становища на ринку ДСФУ „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” (далі Фонд). Заявник стверджує, що регіональні управління Фонду є його невід’ємною складовою, а отже, вирішуючи питання про визнання позивача монополістом на ринку, автоматично вирішується питання, що прямо зачіпає права та інтереси Фонду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, та просить оскаржуване рішення залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне: позивач є суб’єктом господарювання у значенні цього терміну відповідно до ст. 1 Закону України „Про захист економічної конкуренції” (далі – Закон), оскільки здійснює господарську діяльність по реалізації товару у вигляді послуг пільгового довготермінового кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво (реконструкцію) і придбання житла; відповідач посилається на те, що відповідно до ст. 12 Закону позивач є суб’єктом господарювання, який займає монопольне становище на ринку, оскільки матеріалами справи доведено, що такі цінові пільгові умови кредитування і термін кредитування, як у позивача, не пропонуються жодною із установ, включно банками, кредитними спілками, іншими фінансовими установами, отже, послуги позивача не є взаємозамінними для споживачів; більш того, порушення, вчинене позивачем, пов’язане з відносинами, які виникли між суб’єктом господарювання та споживачами через економічну конкуренцію, тобто, застосування Закону до відносин між позивачем та споживачами належить до сфери відносин, передбачених ст. 2 Закону; враховуючи викладене, рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 21-р/тк від 10.11.2006, яким дії позивача визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, прийнято відповідачем в межах його компетенції, відповідає вимогам діючого законодавства та прийнято у формі та в порядку, визначеному Законом.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, та враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
10.11.2006 Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України (далі – відповідач), розглянувши матеріали справи № 05-26.20.2/21-06 про порушення Вінницьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” (далі – позивач) законодавства про захист економічної конкуренції, прийняла рішення № 21-р/тк „Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладання штрафу”.
27.11.2006 листом № 29/26/12-7396 відповідач направив вказане рішення позивачу, яке останній отримав 04.12.2006.
Вказаним рішенням визнано, що позивач за результатами діяльності у другому півріччі 2005 року та першому кварталі 2006 року займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг пільгового довготермінового кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво (реконструкцію) і придбання житла із часткою 100% у межах Вінницької області; визнано дії позивача такими, що порушують вимоги Указу Президента України від 12.11.1999 № 1460/99 „Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей”, Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво і придбання житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 № 584 та законодавства про захист економічної конкуренції, а саме: ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України „Про захист економічної конкуренції” у вигляді зловживання монопольним становищем на регіональному ринку послуг пільгового довготермінового кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво і придбання житла, оскільки під час перевірки виявлено факти, які свідчать про порушення позивачем порядку дотримання черговості надання пільгових довготермінових кредитів; так, 16.05.2003 комісією у складі начальника консультативного відділу Житанської О.С., головного бухгалтера Бабошиної І.В., головного інженера Маркевича М.О. зроблено висновки розгляду документів кандидатів на отримання кредиту на будівництво квартири у 100- кв. ж/б в м. Вінниці по вул. Скалецького наступних кандидатів: Рибачка Олександра Павловича (склад сім’ї – 5 осіб, 3 дитини), Панченко Наталії Анатоліївни (склад сім’ї – 4 особи, 3 дитини), Погорілого Олега Петровича ( склад сім’ї - 6 осіб, 4 дитини); підтверджено платоспроможність кандидатів, що дозволяло врахувати їх кандидатури при формуванні списку позичальників на отримання кредиту для будівництва: Рибачка О.П., Панченко Н.А. та Погорілого О.П.; на час перевірки відповідача кредитні угоди з вказаними кандидатами не укладались; крім того, під час проведення відповідачем перевірки виявлено наступних кандидатів у яких є троє і більше дітей і з якими не укладені кредитні договори: Підсадний С.І. (прийнятий на облік 26.05.2003), Більський О.В. (20.08.2003), Маркіна О.О. (20.01.2004), Гуменюк Н.В. (20.01.2004), Гнатишина Л.І (25.05.2004), Павлова О.А. (02.09.2004) та інші, які мали перевагу на укладення кредитних угод у разі надходження кредитних коштів, однак за період охоплений перевіркою, відповідачем встановлено, що укладено 36 кредитних угод з позичальниками, серед яких були і одинокі громадяни (Кальман О.О., Дуда О.В., Харченко А.В., Греськів В.Б.) та які мали одну та дві дитини (Шевченко О.В., Кривов’яз С.П., Васьковець В.О., Сімон В.Г., Галієва О.Г. та інші); виходячи з викладеного, та на підставі ч. 5 ст. 52 Закону України „Про захист економічної конкуренції” накладено на позивача штраф у розмірі однієї тисячі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що відповідає сумі грошового еквіваленту 20 400,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням № 21-р/тк від 10.11.2006 позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовом про його скасування.
Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову Вінницького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” відмовлено повністю.
Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування судового рішення, виходячи з наступного.
Встановлення монопольного (домінуючого) становища суб’єкта господарювання відповідно до ст. 12 Закону України „Про захист економічної конкуренції” та затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку (постанова Верховного Суду України від 13.09.2005 у справі № 39/225).
Апеляційним господарським судом встановлено, що позивач згідно із п. 1.1 Положення про Вінницьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”, затвердженого 10.08.2005, є підрозділом Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” та є юридичною особою, що надає у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 № 584, пільгові довготермінові кредити молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, обслуговує ці кредити, забезпечує їх цільове використання та своєчасне погашення, забезпечує реалізацію механізму відшкодування частини відсотків у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2003 № 853, а також практичне виконання інших програм, реалізація яких покладена на Фонд або позивача розпорядчими та/або нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та/або рішення органів місцевого самоврядування чи виконавчої влади.
Відповідно до п. 1.3 даного Положення позивач створений з метою практичного виконання міжнародних інвестиційних проектів, державних, регіональних і місцевих програм будівництва та придбання житла, зокрема, для молоді, об’єктів соціально-культурного призначення, а також для надання соціальної допомоги сім’ям та громадянам для вирішення житлових проблем, виконання програм забезпечення населення житлом.
До основних завдань позивача належить, зокрема, кредитування, в тому числі пільгове, та фінансування витрат на будівництво (реконструкцію) і придбання житла для молоді та інших верств населення; компенсація відсоткової ставки кредитів комерційних банків, наданих молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла (пункти 7, 8 Положення).
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону, п. 1.3 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин; монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Внаслідок того, що позивач є єдиним розпорядником коштів у межах області, які надходять із бюджетів усіх рівнів на надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, а також враховуючи, що для цих цілей постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2000 № 1604 передбачено право ДСФУ „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” та її регіональних управлінь одержувати і використовувати кошти державного та місцевих бюджетів, що дає переваги позивачу на ринку кредитування вказаної категорії громадян у межах Вінницької області, апеляційний господарський суд підтримує висновок відповідача, що позивач за результатами діяльності у другому півріччі 2005 року та першому кварталі 2006 року займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг пільгового довготермінового кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво (реконструкцію) і придбання житла із часткою 100% у межах Вінницької області.
Відповідно до Закону України „Про захист економічної конкуренції” суб’єктом господарювання визнається юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб’єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб’єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (абз. 12 ст. 1 Закону).
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд підтримує висновок місцевого господарського суду, що відповідачем обґрунтовано встановлено, що позивач в частині надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла є суб’єктом господарювання в розумінні ст. 1 Закону України „Про захист економічної конкуренції”.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують даний висновок місцевого господарського суду.
При цьому необхідно зазначити, що саме по собі монопольне становище суб’єкта господарювання не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку. Зловживання монопольним становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із Законом. Тобто, підставою для скасування рішення відповідача № 21-р/тк від 10.11.2006 може бути лише доведення позивачем відсутності в його діях правопорушення, передбаченого ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України „Про захист економічної конкуренції”.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2007 у справі № 45/150 зобов’язано позивача надати письмові пояснення щодо виявлених відповідачем порушень з боку позивача, викладених в акті № 05/07 перевірки дотримання законодавства про захист економічної конкуренції Вінницьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” від 28.04.2006.
Однак позивач витребуваних судом пояснень не надав, а лише посилався на пояснення, надані ним під час розгляду справи місцевим господарським судом. Разом з тим, в письмових поясненнях позивача № 696 від 30.10.2006, так само як і в позовній заяві та апеляційній скарзі, наголошується на тому, що позивач не є суб’єктом господарювання в розумінні ст. 1 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, а отже його діяльність не може бути визнана такою, що порушує засади економічної конкуренції.
Таким чином, позивач відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України не надав відповідних доказів на підтвердження відсутності в його діях порушень вимог Указу Президента України від 12.11.1999 № 1460/99 „Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей”, Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво і придбання житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 № 584 та законодавства про захист економічної конкуренції, а саме: ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України „Про захист економічної конкуренції” у вигляді зловживання монопольним становищем на регіональному ринку послуг пільгового довготермінового кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво і придбання житла, шляхом ущемлення інтересів споживачів.
Рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 21-р/тк від 10.11.2006 встановлено факт порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки в порушення частини 3 ст. 2 Указу Президента України „Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей” від 12.11.1999 № 1460/99 пільгові довгострокові державні кредити на будівництво (реконструкцію) і придбання житла надавалися позивачем особам, які не мали переваг у порівнянні з багатодітними молодими сім’ями.
Отже, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку, що відповідачем обґрунтовано встановлено у діях позивача склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції” у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку довгострокового кредитування будівництва (реконструкції) і придбання житла молодими сім’ями та одинокими молодими громадянами, що призвело до ущемлення інтересів споживачів даного виду послуг та правомірне застосування відповідачем до позивача штрафу у розмірі однієї тисячі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що відповідає сумі грошового еквіваленту 20 400,00 грн.
Посилання позивача, що до повноважень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень не відноситься розгляд питань щодо діяльності установ та організацій, які не здійснюють підприємницької діяльності та створені державою для виконання державних програм, а отже є порушенням відповідачем ст. 19 Конституції України, не приймається апеляційним господарським судом до уваги, оскільки, як встановлено вище, позивач є суб’єктом господарювання в розумінні ст. 1 Закону України „Про захист економічної конкуренції”. В свою чергу, відповідач діяв в межах повноважень, наданих ст. 7 Закону України „Про Антимонопольний комітет України” та не порушував положень ст. 19 Конституції України.
В апеляційній скарзі позивач також посилається на те, що місцевий господарський суд безпідставно відмовив позивачу в задоволенні його клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”, оскільки неможливо визнати позивача суб’єктом господарювання, який окремо займає монопольне становище на ринку, без аналізу становища на ринку ДСФУ „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”. Заявник стверджує, що регіональні управління Фонду є його невід’ємною складовою, а отже, вирішуючи питання про визнання позивача монополістом на ринку, автоматично вирішується питання, що прямо зачіпає права та інтереси Фонду.
Дані твердження позивача не можуть бути прийняті апеляційним господарським судом до уваги з огляду на наступне.
Статтею 26 ГПК України передбачено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін; про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу; треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача.
Відповідно до п. п. 1.5, 1.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” в процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору; з метою захисту свого права така юридична особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, з заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою; вступ цієї особи у справу можливий на будь-якій стадії провадження справи в господарському суді, але до прийняття ним рішення; про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу виноситься ухвала; вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її заяви, а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (стаття 26 ГПК).
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутня заява Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” про її вступ у справу в якості третьої особи з самостійними вимогами, та враховуючи те, що такий вступ можливий тільки на підставі її заяви, а не за клопотанням сторін, дані твердження позивача є безпідставними та не приймаються апеляційним господарським судом до уваги.
З огляду на викладене, немає підстав визнати доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Господарський суд міста Києва вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2007 у справі №45/150 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 45/150 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
11.10.07 (відправлено)