Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

Справа номер 2-403/2010 р.

06 вересня 2010 року Славутицький міський суд Київської області у складі головуючого Малишенко Т.О.,  при секретарі  Брагіда А.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Славутичі – про зобов,язання нарахувати та виплатити недосплачену щомісячну державну соціальну допомогу „Дітям війни”,

в с т а н о в и в  :

Позивач ОСОБА_1, 1945 року народження, відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни“ від 18.11.2004 року має статус „дитина війни", у зв'язку з цим, на підставі ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" їй відповідачем повинна виплачуватись щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, але відповідач таких нарахувань та виплат у 2006 - 2009 роках не здійснював, а тому просить суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених своб і інтересів за період з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року і зобов'язати відповідача здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2006-2009 роки.

В судове засідання позивач не з'явилася, подала письмову заяву, просила задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі та слухати справу за її відсутності.

Представник Управління Пенсійного Фонду України в м. Славутичі до суду також не з'явився, але подав письмове клопотання про розгляд даної справи за їх відсутності, позовні вимоги не визнають у повному обсязі. У письмовому запереченні вказали, що   Управління щомісячно виплачувало надбавку у розмірі встановленої для учасників війни, тобто 10% прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, у своїй роботі керувалися Постановою Кабінету Міністрів України. Додаткові кошти на фінансування виплат, зазначених у позові, Державним бюджетом України виділені не були, тому просили відмовити позивачу у задоволенні позовної заяви.

У зв,язку з цим  за правилами  ст.ст.168-173 ЦПК України суд розглядає справу за відсутності позивача і представника відповідача.

Встановлено, що позивач є  непрацюючим пенсіонером за віком,  відповідно Пенсійної справи пенсія призначена довічно з 20.04.1994 року (пенсійне посвідчення НОМЕР_1 від  01.02.2000 року), знаходиться на обліку в ПФУ у м. Славутич Київської області, де зберігається її пенсійна справа. Крім того позивач 1945 року народження, і відповідно до ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року має правовий статус „дитини війни".

Проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав: згідно з пунктом 1 розділу IV “Прикінцеві положення” Закону про соціальний захист дітей війни цей Закон набирає чинності з 01 січня 2006 року. Частиною першою статті 6 цього Закону встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Зокрема, пунктом 17 статті 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Однак Законом України від 19 січня 2006 року №3367- ІV “Про внесення змін до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року, а тому набрав чинності 02 квітня 2006 року.

Тобто з 02 квітня 2006 року стаття 6 Закону про соціальний захист дітей війни знову почала діяти. Але підвищення пенсії, або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Судом установлено, що такі умови не настали, тому  суд прийшов до  висновку що вимога позивача щодо підвищення пенсії за 2006 рік не підлягає  задоволенню, оскільки положення вищезазначеної статті неконституційними не визнавалися, а тому відповідач щодо нарахування та виплати надбавок до пенсії, як дитині війни в 2006 році діяв відповідно до чинного законодавства і його дії є правомірними і тому в цій частині позовних вимог, суд вважає відмовити.

Щодо нарахування виплати та надбавки до пенсії, як дитині війни за 2007 рік, суд прийшов до такого висновку.

Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V  „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, зокрема пунктом 12 статті 71, знову було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону. Тому вимоги в частині підвищення пенсії з 01 січня по 09 липня 2007 року не підлягають задоволенню, оскільки дії  відповідачів є правомірними. Оскільки в цей період дію норми, яка визначала право позивача на зазначене підвищення пенсії, було зупинено. Суд не може застосувати недіючу норму. Також протягом указаного терміну діяли приписи статті 111 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яка по-іншому регулювала ці правовідносини, та оскільки ця норма прийнята пізніше в часі, то вона мала пріоритет над статтею 6 Закону України “ Про соціальний захист дітей війни”.

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судом встановлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив підвищення пенсії позивачу, чим порушив указане право позивача. Тому суд прийшов до висновку, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії  позивача в період із 09 липня по 31 грудня 2007 року і відповідач зобов'язаний був нарахувати та виплатити позивачу щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за вказаний період.

Щодо нарахування та виплати надбавки до пенсії, як дітям війни за 2008 рік, то суд вважає, що в цій частині позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав:

п.41 Розділу II Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007року положення ст.6 Закону було викладено в новій редакції, відповідно до якої право на державну соціальну допомогу дітям війни було обмежено, тобто в 2008 році здійснювалася виплата підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни у розмірі лише 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік. Згідно ч.4 ст.14 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту " від 22.10.1993р., як і попередні бюджетні закони, та внесення відповідних змін до ст.6 Закону через наявність нижчої юридичної сили відносно спеціального Закону та Конституції України з врахуванням положень ст.22 Конституції України та рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008р., за яким законами про Держбюджети не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію або скасовувати.

Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008року це обмеження було визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) і згідно ч.2 ст.152 Конституції України Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тому позивач має право у 2008 році на підвищення своєї пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком з 22.05.2008 року.

Відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантується і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту або обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ч.2 ст.3 Закону державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Саме тому суд дійшов висновку про неприпустимість при встановленні розміру державної соціальної підтримки „дітей війни” виходити з положень Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким виплата державної соціальної допомоги передбачена у значно менших розмірах, оскільки Конституція України має вищу юридичну силу, порівняно з іншими Законами України.

Таким чином, відповідач зобов'язаний був нарахувати та виплатити позивачу щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 22 травня 2008 року по 31.12.2008 року, згідно чинної ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".

Щодо нарахування та виплати надбавки до пенсії, як дітям війни за 2009 рік, то суд вважає, що в цій частині позов підлягає задоволенню  з наступних підстав: ст.54 Закону україни „Про Державний бюджет на 2009 рік” визначено що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних груп населення встановлюється в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Законом України „Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати” №1646-VІ від 20.10.2009 року встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць. Тому суд прийшов до висновку, що розмір щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни  в тому числі і позивачу,  починаючи з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року повинен був виплачуватись у розмірах 30% від мінімальної пенсії за віком за вказаний період.

Як видно з матеріалів Пенсійної справи, фактично відповідач нараховував та виплачував позивачеві зазначену соціальну допомогу у розмірах, який є значно меншим, ніж визначений законодавством.

Враховуючи вище викладене, суд знаходить усі підстави вважати, що права позивача на отримання встановленої Законом України „Про соціальний захист дітей війни” державної соціальної допомоги дітям війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року порушені неправомірно та підлягають поновленню, а тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії позивачу, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст. 6 вищезазначеного Закону. Крім того Пенсійний Фонд України  діє у відповідності і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання.

Суд також не може прийняти до уваги доводи позивача про те, що суми щомісячної соціальної допомоги як дитині війні обчислені відповідно до вимог законодавства, виходячи з норм, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України, виходячи з такого. Статтею 8 ЦПК України передбачено, що суд вирішує  справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органо на підставі, в межах повноваження та у спосіб, що встановлюється Конституцією та законами України.

Ч.ч.1,2 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Коституція України має найвижчу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Ч.4 ст.8 ЦПК України передбачено, що у разі невідповідності правового акту Закону України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу. Оскільки Закони України мають вищу юридичну силу над урядовими нормативними актами, то при наявності колізії необхідно застосовувати положення Законів України, так як вони є пріоритетними у відношенні до підзаконних актів, а отже  при нарахуванні щомісячної  соціальної допомоги як дитині війні необхідно керуватися Законом України „Про соціальний захист дітей війни” а не Постановою Кабінету Міністрів України.

  Відповідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.  Вимоги позивача в частині  відновлення пропущеного строку для звернення до суду  за захистом порушених прав свобо та інтересів  в даному випадку за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року є безпідставними так як в даному випадку позивачем не пропущений строк позовної давності.  В частині інших вимог судом відмовлено по суті позовних вимог і тому немає підстав для вирішення питання про відновлення пропущеного строку для звернення до суду.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.209,215,218 ЦПК України, Закону України„Про соціальний захист дітей війни”  суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задоволинити частково.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в м. Славутичі здійснити нарахування ОСОБА_1 щомісячної соціальної допомоги у розмірі  30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни та забезпечити її виплату за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

 Стягнути з Управління Пенсійного Фонду України в м. Славутичі Київської області на користь держави судовий збір у розмірі 8 гривень 50 копійок.

Копію рішення направити сторонам для ознайомлення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Славутицький міський суд протягом 10-ти днів з моменту проголошення.

    Суддя