Справа №2-1643/2010р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

13 вересня 2010 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого – судді Вуїва О.В., при секретарі Лукіянчиній Т.І.,

за участю: представника позивача – ОСОБА_1, представника відповідача – Лупової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним в якому вказував, що 05 червня 2008 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір № 11356256000, відповідно до якого банк надав позивачу кредитні  кошти на споживчі потреби в розмірі 40 000 доларів США на строк до 05 червня 2018 року, а останній зобов’язався вчасно повернути суму кредиту шляхом внесення щомісячних платежів, а також сплачувати проценти за користування ним в розмірі 14,50 % річних від суми залишку заборгованості.

Проте перед укладенням оспорюваного договору відповідач в порушення норм Закону України «Про захист прав споживачів» навмисно не надав йому в доступній формі кваліфіковану інформацію про умови, форми та види кредитування, іншу інформацію, необхідну для здійснення вибору потрібної кредитної програми та погодження умов правочину.

Водночас кредитний договір не містить всіх умов, що згідно закону є істотними для даного виду договорів, а саме щодо порядку  його припинення, відповідальності сторін.

Разом з тим правочин порушує права позичальника, як споживача фінансових послуг, оскільки містить дискримінаційні, несправедливі умови, що значно погіршили його становище, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених чинним законодавством України, в тому  числі банк в порушення вимог Конституції України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та ряду підзаконних актів нормативного характеру вніс в договір умови щодо видачі кредиту в іноземній валюті, видавши кредит в долларах США без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення такої дії.

Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_3 просив визнати оспорюваний кредитний договір недійсним.

В судовому засіданні, що проводилося без участі позивача, його представник - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Представник відповідача – Лупова В.В. як в наданому письмовому запереченні, так і в судовому засіданні, позовні вимоги не визнала, пояснивши, що банк на підставі ліцензії та відповідного дозволу на здійснення валютних операцій правомірно уклав з позивачем кредитний договір, предметом якого були грошові кошти в іноземній валюті, попередньо ознайомивши ОСОБА_3 з умовами кредитування та запропонувавши йому різноманітні кредитні програми.

В подальшому сторони уклали між собою договір, узгодивши всі його умови.

Виходячи з цих обставин та принципу правомірності правочину, вбачаючи в діях позивача зловживання своїми правами з метою затягування розгляду іншої цивільної справи за позовом банку до ОСОБА_3 про стягнення з нього боргу за оспорюваним кредитним договором, представник відповідача не вбачала жодних підстав для визнання цього договору недійсним.

Оскільки матеріали справи містять всі необхідні відомості про права та взаємовідносини сторін, а тому суд вважав можливим розглянути справу без участі позивача.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи в межах вимог та на підставі наданих сторонами доказів, а також оглянувши надані представником банку належним чином завірені фотокопії реєстраційних документів, що підтверджують статус ПАТ «УкрСиббанк», як юридичної особи та банківської установи, а також ліцензії та дозволу на здійсненню валютних операцій з додатком, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 05 червня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір № 11356256000, відповідно до якого банк (до зміни найменування – АКІБ «УкрСиббанк») надав позивачу кредитні  кошти на споживчі потреби в розмірі 40 000 доларів США на строк до 05 червня 2018 року, а останній зобов’язався вчасно повернути суму кредиту шляхом внесення щомісячних платежів, а також сплачувати проценти за користування ним в розмірі 14,50 % річних від суми залишку заборгованості.

В обгрунтування свого позову ОСОБА_3 посилається на Закон України «Про захист прав споживачів» та вказує на те, що перед укладенням оспорюваного договору відповідач в порушення норм цього закону навмисно не надав йому в доступній формі кваліфіковану інформацію про умови, форми та види кредитування, іншу інформацію, необхідну для здійснення вибору потрібної кредитної програми та погодження умов правочину.

Оскільки позивачу, як споживачу фінансових послуг, був виданий споживчий кредит, а тому правовідносини підлягають регулюванню й Законом України «Про захист прав споживачів», який дійсно передбачає (ст.ст. 4-6, 11 Закону) обов’язок виконавця послуг надати споживачу в доступній формі інформацію, необхідну для прийняття рішення про отримання кредиту та вибору кредитного продукту.

Проте, як вбачається з п. 10.13 кредитного договору за підписом позивача, перед його підписанням позичальник отримав від банку інформаційний лист з інформацією, передбаченою ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ознайомився з його змістом, а тому вказані вимоги закону кредитодавцем були виконані в повному обсязі.

ОСОБА_3 не довів протилежного, не надав відповідних доказів в підтвердження свого обгрунтування в цій частині, хоча такий обов’язок в силу. ст.ст. 10, 60 ЦПК України в повному обсязі покладається саме на нього.

  Що стосується доводів позивача про те, що кредитний договір не містить всіх умов, що згідно закону є істотними для даного виду договорів, а саме щодо порядку його припинення та відповідальності сторін, то суд вважає їх безпідставними в зв’язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається зі змісту ст. 1054 ЦК України істотними умовами кредитного договору є його предмет, сума, строк повернення кредиту та розмір процентів.

Оспорюваний договір містить всі умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду та інші умови, узгоджені сторонами, в тому числі розділ 8 «Відповідальність сторін», що спростовує доводи ОСОБА_3 в цій частині.

Стаття 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» дійсно містить вказівку про інші умови, що повинні бути зазначені в договорі про надання фінансових послуг (серед яких є умови щодо порядку припинення договору).

Проте позивач не звернув увагу на ту обставину, що ч. 2 цієї ж статті уточнює, що підстави, порядок та правові наслідки припинення дії договорів про надання фінансових послуг можуть визначатися не тільки та не стільки самим договором, але в першу чергу цивільним законодавством, законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, а тому при відсутності вказівки на це в договорі, правовідносини щодо припинення договору в такому випадку регулюються відповідними законодавчими актами в тому числі й Цивільним кодексом України.

Також суд вважає необгрунтованими доводи позивача про дискримінаційність, несправедливість умов кредитного договору, що значно погіршили його становище, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених чинним законодавством України, а також те, що банк в порушення вимог закону вніс в договір умови щодо видачі кредиту в іноземній валюті, видавши кредит в долларах США без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення такої дії.

Не погоджуючись з такими доводами суд виходить з того, що позивачем як в позовній заяві так і через представника в судовому засіданні не зазначено жодних умов договору, що носять дискримінаційний, несправедливий харектер та є підставою для його визнання недійсним в повному обсязі з врахуванням того, що невідповідність частини договору не завжди має наслідком визнання його недійсним в цілому.

Щодо посилання ОСОБА_3 на те, що кредит був виданий в іноземній валюті, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У своїй діяльності банки керуються Законом України «Про банки і банківську діяльність».  

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.  

Статтею 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що кредитними операціями є операції, серед іншого, зазначені в п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».  

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  на підставі  банківської  ліцензії  банки  мають  право здійснювати такі операції, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.  

Таким чином, операції із розміщення коштів є кредитною операцією, яка може здійснюватись банками на підставі банківської ліцензії.  

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» під коштами розуміється: гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.  

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з  валютними цінностями.  

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютними цінностями є валюта України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в валюті України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті, банківські метали.  

Валютними операціями, серед іншого, є операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.  

Таким чином, видача кредиту в іноземній валюті  є одночасно кредитною та валютною операцією, оскільки пов’язана з переходом до позичальника права власності на іноземну валюту.  

Відповідно до п. 2.1 Постанови правління НБУ №275 від 17 липня 2001 року «Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції, зокрема, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.  

Пунктом 2.3 цієї Постанови передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банки, серед іншого, мають право здійснювати операції з валютними цінностями.  

Відповідно до п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.        

Проте, чинним законодавством не встановлено будь-яких обмежень щодо сум та термінів надання кредитів в іноземній валюті, таким чином з урахуванням положень ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та листа НБУ за №13-210/7871-22612 від 07 грудня 2009 року суд дійшов  висновку, що банки мають право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті при наявності генеральної банківської ліцензії та  письмового дозволу НБУ, що відповідає  вимогам законодавства України.  

Судом встановлено, що на час укладення оспорюваного кредитного договору відповідач мав банківську ліцензію на здійснення операцій, визначених частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та дозвіл НБУ на право здійснювати операції, визначені пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», тобто мав право на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті.

Водночас сторони своїм підписом підтвердили узгодження між собою умов видачі кредиту в тому варіанті, як зазначено в договорі, в тому числі й в частині валюти договору, а тому договір є чинним та підлягає виконанню.

За встановлених обставин, позов є необгрунтованим та підлягає відхиленню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення,  можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

 Суддя:         /підпис/

Згідно з оригіналом: суддя: