ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"16" вересня 2010 р. м. Київ К-25562/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)
суддів Гаманка О.І.
Заїки М.М.
Співака В.І.
Юрченка В.В.
секретар судового засідання Міненко І.М.,
за участю позивача та його представника ОСОБА_4,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Військового комісаріату Автономної Республіки Крим, Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим про визнання дій неправомірними, перерахунок пенсії, –
В С Т А Н О В И В :
У серпні 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим про визнання дій неправомірними, перерахунок пенсії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 2008 року до участі у справі в якості другого відповідача залучено Військовий комісаріат Автономної Республіки Крим.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати дії посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим протиправними, зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим поновити йому пенсію як інваліду війни 1 групи та провести перерахунок з урахуванням індексу інфляції та надбавок, зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим виплатити різницю між нарахованою та виплаченою з 01 січня 2008 року пенсією у розмірі 1177 гривень, стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2008 року позов задоволено. Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим щодо відмови з 01.01.2008 року в виплаті призначеної ОСОБА_5 пенсії як інваліду війни 1 групи в розмірі, визначеному п. “а” частини 1 статті 21 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ протиправними. Зобов’язано Головне управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим провести з 01.01.2008 року перерахунок та виплачувати ОСОБА_5 пенсію як інваліду війни 1 групи в розмірі, визначеному п. “а” частини 1 статті 21 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ. Стягнуто з Державного бюджету України моральну шкоду на користь ОСОБА_5 в розмірі 1177 гривень.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2009 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 є інвалідом війни 1 групи.
Відповідно до довідки Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років при Верховній Раді України №18120 від 04 квітня 2002 року ОСОБА_5 був учасником підпільно-партизанської боротьби у складі 1-го Молдавського з'єднання. В кінці 1943 року при виконанні завдання був поранений в ногу, числився на посаді розвідника, провідника та брав участь у бойових діях з серпня 1943 року по січень 1944 року. Має Партизанський квиток та посвідчення, згідно якого є інвалідом 1 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
З 01 серпня 2004 року позивач отримував пенсію як інвалід війни 1 групи відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ.
В січні 2008 року він переїхав на постійне місце проживання до Автономної Республіки Крим та його пенсійна справа була передана до Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим.
Переглянувши пенсійну справу, Головне управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим дійшло висновку про те, що ОСОБА_5 не має права на отримання пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, оскільки група інвалідності встановлена внаслідок поранення, одержаного у віці 14 років і не пов’язана з проходженням військової служби.
З 01 січня 2008 року позивачу призначено пенсію за вислугу років з урахуванням підвищень до пенсії як інваліду війни 1 групи згідно із Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі –Закон).
Відповідно до пункту “а” частини 1 статті 3 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, встановлені цим Законом для військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей, поширюються також (якщо не передбачено інше) на партизанів і підпільників, визнаних такими законодавством України, які не займали командні посади, та членів їх сімей.
Статтею 18 Закону, яка визначає умови призначення пенсії по інвалідності, встановлено, що пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.
Згідно із статтею 19 Закону групи і причини інвалідності, а також час її настання встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, які діють на підставі положення про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Залежно від ступеня втрати працездатності інваліди поділяються на три групи.
Положеннями статті 20 Закону передбачено, що залежно від причини інвалідності інваліди з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, поділяються на, зокрема, інвалідів війни - при настанні інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю у бойових діях у мирний час, а також інші особи, зазначені у статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Розміри пенсії по інвалідності визначено статтею 21 Закону. Згідно з пунктом “а” частини 1 зазначеної статті пенсія для інваліда війни I групи призначається в розмірі 100 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).
З аналізу змісту вищезазначених норм права вбачається, що пенсія по інвалідності відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” призначається при наявності певних умов, зокрема таких, як: права на пенсію за Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, періоду настання інвалідності, групи та причин її настання.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на такий вид пенсії у передбаченому законом розмірі, оскільки він є інвалідом війни 1 групи, інвалідність встановлена медико-соціальною експертною комісією та настала внаслідок поранення, одержаного ним під час захисту Батьківщини у партизанських загонах в роки Великої Вітчизняної війни.
Такого ж висновку дійшов і суд апеляційної інстанції. Однак, зазначивши, що ОСОБА_5 має право обирати один із видів пенсійного забезпечення (пенсію по інвалідності відповідно Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” на умовах, за нормами і в порядку, які встановлено для військовослужбовців строкової служби або пенсію відповідно до цього ж Закону на умовах, за нормами і в порядку, які встановлено для осіб, які мають право на довічну пенсію за вислугу років з урахуванням підвищення до пенсії, встановленого для інвалідів війни відповідної групи), безпідставно відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач вже вибрав такий вид пенсії, як пенсія по інвалідності, що передбачена Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” та отримував її до 01.01.2008 року.
За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині –залишенню без змін, як таке, що ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.
Між тим, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_5 в частині стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода може бути стягнути лише у разі, якщо це передбачено спеціальними законами. До того ж позивач не довів чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2009 року скасувати.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2008 року змінити.
Скасувати рішення суду в частині стягнення моральної шкоди та у задоволенні позову в цій частині відмовити.
В решті зазначену постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, встановлених главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.І. Гурін
Судді О.І. Гаманко
М.М. Заїка
В.І. Співак
В.В. Юрченко