У к р а ї н а

  ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ПОСТАНОВА

Іменем України

17.08.10                                                                                               Справа №6/357/09

 Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

 Головуючий суддя Зубкова Т.П. судді  Зубкова Т.П.    , Коробка Н.Д.  , Мойсеєнко Т. В.

 при секретарі:   Акімовій Т.М.

За участю представників:

від позивача – ОСОБА_1 (довіреність № 02/28 від 22.02.2010 р.),

                          ОСОБА_2 (довіреність № 02/12 від 19.01.2010 р.)

від відповідача  – ОСОБА_3 (довіреність серія ВМІ № 079160 від 02.02.2010 р.)

  розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Приватний підприємця ОСОБА_5 (м. Запоріжжя)

  на  рішення   господарського  суду  Запорізької  області  від  04.03.2010 р.                                                   у  справі   № 6/357/09

  за позовом          Держаної організації «Регіональний фонд підтримки підприємництва

                            в Запорізькій області»(м. Запоріжжя)

до відповідача   Приватний підприємця ОСОБА_5 (м. Запоріжжя)

  про стягнення суми,

  Державна організація «Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області»звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Приватний підприємця ОСОБА_5  80000,00 грн. заборгованості за договором про вступ учасника до Державної організації «Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області»№ 135 від 25.10.2006 р., 867,94 грн. пені, 720,00 грн. втрат від інфляції та 118,35  грн. –3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.03.2010 р. у справі                      № 6/357/09 (суддя Місюра Л.С.)  позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 80720,00 грн. основного боргу з урахуванням  інфляції та  118,35 грн. –3% річних. В іншій частині позову відмовлено. Відшкодовано позивачу за рахунок відповідача 808,31 грн. державного мита та 233,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, Приватний підприємець ОСОБА_5  (відповідач у справі) звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 04.03.2010 р. у справі № 6/357/09 в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає рішення суду незаконним та таким, що винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, заявник вказує на те, що укладений між сторонами Договір про вступ учасника до Державної організації «Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області»№ 135 від 25.10.2006 р.  є змішаним договором, в якому сторони передбачили декілька видів договорів, кожному з яких відповідає певна глава (певні норми) Цивільного кодексу України.

Відзначає, що аналіз умов Договору дозволяє зробити висновок, що, укладаючи його, сторони вказали лише найменування кожного з видів договорів, не передбачивши його суттєвих умов, викладених у відповідних статтях ЦК України, що, на думку заявника, свідчить про невідповідність кожної з окремих частин Договору вимогам ст. 638 ЦК України і  ч. 2 ст. 180 ГК України, та про неукладеність кожного з передбачених сторонами видів договорів.

Відтак, за висновками заявника, Договір № 135 в частині надання відповідачем позивачу безповоротної фінансової допомоги є нікчемним, тобто таким, що у відповідності з вимогами ст. 216 ЦК України не створює для сторін будь-яких наслідків, крім наслідків, пов’язаних з його нікчемністю.

Крім того, за твердженням заявника, судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, яке виразилось в тому, що, в супереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України, суд нібито не здійснив всебічний, повний і об’єктивний розгляд фактичних обставин справи в їх сукупності.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 31.03.2010 р. апеляційна скарга ПП ОСОБА_5 прийнята до провадження та призначена до розгляду                              на 27.05.2010 р. В судовому засіданні  оголошувались перерви до 18.06.2010 р. та до 17.08.2010 р.

Розпорядженням В.о. Голови Запорізького апеляційного господарського суду                  № 2016 від 16.08.2010 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя –Зубкова Т.П., судді Коробка Н.Д., Мойсеєнко Т.В. Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 17.08.2010 р. вказаною колегією суддів апеляційну скаргу ПП ОСОБА_5 прийнято до свого провадження.

Позивач у справі  –Державна організація «Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області»–проти доводів апеляційної скарги заперечує. Свою правову позицію позивач виклав у  письмовому відзиві. Зокрема, зазначив, що ДО «Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області», керуючись обов’язком, передбаченим п. 2.2 договору № 135 про вступ учасника до Державної організації «Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області, разом з відповідачем розробило та затвердило бізнес-план «Дообладнання цеху з виробництва заморожених овочів і фруктів»; крім того, Фондом було прийнято рішення для сприяння виконанню відповідачем його статутної діяльності надати останньому фінансову допомогу у розмірі 200000,00 грн.

Акцентує увагу суду на тому, що, в той же час, кореспондуючи обов'язкам позивача,  на  відповідача Договору теж покладено ряд обов'язків, які передбачені пунктом 2.3. Договору, а також розділами 3, 4 Договору, зокрема, здійснення відповідачем безповоротної фінансової допомоги (внеску) і перерахування на розрахунковий рахунок виконавчої дирекції Фонду грошової суми в розмірі  90000,00 грн.

Позивач наголошує, що договір № 135 укладено на підставі його Статуту, ст. 6 ЦК України та ч. 3 ст. 13 Закону України «Про державну підтримку
малого підприємництва», якою передбачено, що «кошти Українського фонду,
регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів, одержаних від приватизації державного та відчуження комунального майна, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, та інших коштів».   На думку позивача, безповоротна фінансова допомога (внесок) не є добровільним внеском: договором встановлено  її обов'язкове внесення за графіком.

Позивач зазначає, що хоча договір № 135 і не передбачений актами цивільного законодавства, проте в силу того, що він не суперечить основним принципам цивільного законодавства, він породжує права та обов'язки, які є обов'язковими для сторін.

Зауважує, що у разі, якщо відповідач вважає, що Фонд належним чином не виконував свої зобов'язання за Договору, він не був позбавлений можливості звернутись із відповідною заявою про вихід з Фонду, чи з заявою про розірвання Договору, або до господарського суду з вимогою спонукати Фонд до належного виконання взятих зобов'язань.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просить рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача –без задоволення.

В судовому засіданні представники відповідача та позивача підтримали доводи, викладені, відповідно, в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Діловодство суду». Для архівного оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер МС713123950а23.

За результатами розгляду справи колегією суддів прийнято постанову апеляційної інстанції, вступну та резолютивну частини якої оголошено представникам сторін в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі .

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та додані до неї документи, вислухавши пояснення представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд

                                                    ВСТАНОВИВ:

  25.10.2006 р. Приватний підприємець ОСОБА_5 звернувся до Регіонального фонду підтримки підприємництва у Запорізькій області із заявою про прийняття його до Державної організації «Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області»в якості Учасника та про укладення Договору про вступ у Фонд.

25.10.2006 р. між Державною організацією «Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області»(Фондом, позивачем у справі) та Приватний підприємцем ОСОБА_5 (Підприємцем, відповідачем у справі)  було укладено договір про вступ учасника до Державної організації «Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області № 135 (надалі –Договір), за умовами якого Сторони зобов’язались спільно діяти в рамках своєї статутної діяльності з метою виконання задач Фонду.

Обов’язки сторін передбачено в розділі 2 Договору.

Зокрема, згідно з п. 2.2. Договору Фонд зобов'язався сприяти підприємцеві у виконанні його статутної діяльності; сприяти в проведенні громадських заходів; забезпечувати учасника необхідною інформацією.

Пунктом 2.3.1 Договору передбачено, що Учасник зобов’язується виконувати положення Статуту Фонду.

За змістом п. 3.1 Договору відповідно до  п. 5.2 Статуту Фонду, у зв’язку з вступом у Фонд, Підприємець здійснює безповоротну фінансову допомогу (внесок) і перераховує на розрахунковий рахунок виконавчої дирекції Фонду  суму в розмірі 90000,00 грн.

Строки внесення безповоротної фінансової допомоги (внеску) 90000,00 грн. приводяться в розділі особливих умов даного Договору (п.3.2 Договору).

Згідно з розділом 4 Договору «Особливі умови»строк внесення безповоротної фінансової допомоги (внеску) –  до 25.10.2009 р.

Відповідно до 5.2 Договору він діє  в період з 25.10.2006 р. по   25.10.2009 р.

06.11.2006 р. відповідач направив позивачу листа (вих. № 17), в якому вказав, що згідно з п. 4 Договору він зобов’язаний 03.11.2006 р. сплатити внесок у вигляді безповоротної фінансової допомоги у Фонд в сумі 30000,00 грн., і, посилаючись на тимчасові фінансові труднощі, просив Фонд відстрочити платежі до 15.02.2007 р.

Матеріали справи свідчать, що протягом липня 2007 р. відповідач перерахував позивачу в якості безповоротної фінансової допомоги за Договору грошові кошти в загальній сумі 10000,00 грн., що підтверджується реєстрами кредитових платіжних документів від 18.01.2007 р., від 24.04.2007 р., від 23.05.2007 р. та від 25.07.2007 р.

Решта частини передбаченої Договору безповоротної фінансової допомоги (внеску) відповідача до фонду (в сумі 80000,00 грн.) залишилася ним не сплаченою.

26.10.2009 р. позивачем на адресу відповідача було направлено листа (вих. 02/164) з вимогою у тижневий строк погасити заборгованість за Договору в сумі 80000,00 грн.

Листом від 02.11.2009 р. (вих. № 17/09) відповідач повідомив позивача про свою відмову від Договору та від зобов’язання здійснити безповоротну фінансову допомогу (внесок) в сумі 80000,00 грн. в строк до 25.10.2009 р., яке передбачене пунктами 3.1 та 3.2 розділу 3 та розділом 4 Договору № 135 від 25.10.2006 р., чи будь-яких інших виплат за вказаним Договору.

Позовні вимоги про стягнення з ПП ОСОБА_5 на користь ДО «Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області» 80000,00 грн. заборгованості за договором про вступ учасника до Державної організації «Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області»№ 135 від 25.10.2006 р., 867,94 грн. пені, 720,00 грн. втрат від інфляції та 118,35  грн. –3% річних стали предметом судового розгляду  у даній справі.                

Колегія суддів, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, в силу наступного.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тобто, поняття зобов’язання в розумінні Цивільного кодексу України являє собою правовий зв'язок між двома суб'єктами, що має односторонню спрямованість. Поняття зобов’язання не співпадає з поняттям договору, що може містити у собі різні цивільні права та обов'язки сторін.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі , якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що у відповідача перед позивачем існує грошове зобов’язання за Договору, і позивач в силу      ст. 193 ГК України та ст. 526  ЦК України має право вимагати його виконання.

Такий висновок суду є хибним, оскільки він суперечить умовам пункту 3.1 Договору, яким передбачено, що Підприємець здійснює безповоротну фінансову допомогу (внесок) і перераховує на розрахунковий рахунок виконавчої дирекції Фонду кошти, тобто кошти мали передаватися без будь-яких зобов’язань з боку позивача здійснити на користь відповідача дії чи надати матеріальні або нематеріальні цінності. Сторонами чітко визначено статус майна (коштів), що мало передаватися від відповідача до позивача –безповоротна фінансова допомога, що за своєю правовою природою є подарунком, тобто коштами, які передані без будь-якої компенсації.

Згідно з нормами ч.ч. 1 ст.ст. 717, 718 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Отже, враховуючи статус спірної суми –безповоротна фінансова допомога, до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню норми глави 55 ЦК України, що стосуються дарування, і застосування господарським судом при вирішенні спору положень ст. 526 цього Кодексу та ст. 193 ГК України є неправомірним.

Помилковими при цьому є посилання господарського суду на те, що Договір  містить перелік дій, які повинен вчинити позивач на користь відповідача, що не передбачається положеннями цивільного законодавства, які регулюють правовідносини дарування.

Так, змістом Договору не визначено, що безповоротна фінансова допомога надається в рахунок виконання якихось-то дій з боку Фонду. До того ж, належних доказів того, що позивачем виконано певні роботи (послуги), вартість яких складає сума коштів, зазначена як фінансова допомога, позивачем суду не надано.

Враховуючи відсутність підстав у позивача вимагати від відповідача перерахування на його рахунок безповоротної фінансової допомоги, оскільки така виплата має бути здійснена виключно на добровільній основі, до спірних взаємовідносин не підлягають застосуванню положення ст.ст.173, 526 ЦК України.

З огляду на відсутність факту порушення з боку відповідача грошового зобов’язання відсутні також правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних, заявлених позивачем з посиланням на ст. 625 ЦК України. Нормами вказаної статті передбачено обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання,  на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом,  а відповідач у спірних відносинах не набув статусу такого боржника.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, втрат від інфляції та 3% річних підлягає скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів погоджується  з висновком суду першої  інстанції щодо неправомірності заявленої позивачем вимоги про стягнення пені.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором .

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції  (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.  При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»також передбачено, що   платники коштів сплачують на  користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу   пеню у розмірі, що встановлюється  за згодою сторін .

З аналізу наведених норм права випливає, що порушення суб’єктом господарювання своїх договірних грошових зобов’язань дійсно передбачає можливість притягнення його до відповідальності шляхом застосування штрафних санкцій у вигляді пені, проте розмір пені встановлюється   за згодою сторін  (тобто, має бути узгоджений ними в Договору) ,   за винятком випадків, коли розмір пені визначений безпосередньо в законі.

Як вірно вказав суд першої інстанції, в даному випадку ані законом, ані укладеним між сторонами Договору розмір пені не встановлений ( в Договору взагалі не передбачено відповідальність сторін у вигляді сплати пені ), тож вимога про стягнення з відповідача 867,94 грн. пені була заявлена позивачем необґрунтовано.

Крім того, як вже зазначалось вище, підставою для застосування штрафних санкцій, перш за все, є встановлений факт порушення зобов’язання , який в даному випадку відсутній.

Відтак, правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені немає.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги щодо незаконності рішення ґрунтуються на нормах права, підтверджені відповідними доказами та дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга  підлягає задоволенню.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити про безпідставність посилання заявника апеляційної скарги на нікчемність спірного Договору, оскільки в цілому цей Договір не є договором дарування, а укладений сторонами як договір про вступ учасника Фонду і за вимогами діючого законодавства нотаріального посвідчення такий договір не вимагає.

Враховуючи  допущене  судом  першої  інстанції  неповне  з’ясування  обставин, що мають значення для справи, та невідповідність частини його висновків  фактичним  обставинам справи, що призвело до  неправильного застосування норм  матеріального права, судовий  акт  у справі  слід частково скасувати, в позові відмовити у повному обсязі.

Судові витрати по розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

  Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105   Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд

 П О С Т А Н О В И В:

  Апеляційну скаргу Приватний підприємця ОСОБА_5                 (м. Запоріжжя) задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 04.03.2010 р. у справі                      № 6/357/09 скасувати частково і прийняти нове рішення.

В позові Державної організації «Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області»(м. Запоріжжя) відмовити.

Стягнути з Державної організації «Регіональний фонд підтримки підприємництва в Запорізькій області»(м. Запоріжжя) на користь Приватний підприємця ОСОБА_5 (м. Запоріжжя) 404,15 грн. державного мита за перегляд рішення апеляційною інстанцією. Видати наказ.

           Видачу відповідного наказу із зазначенням необхідних реквізитів доручити господарському суду Запорізької області.

Головуючий суддя Зубкова Т.П.

 судді  Зубкова Т.П.  

  Коробка Н.Д.  Мойсеєнко Т. В.