АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 вересня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:
Головуючого : Колоса С.С.
Суддів : Іващука В.А., Ващук В. П.
При секретарі : Топольській В. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, поділ будинку та земельної ділянки за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниця від 16 серпня 2010 року, -
у с т а н о в и л а :
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниця від 16 серпня 2010 року в зазначеному позові відмовлено .
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивачкою не наведено жодної норми матеріального права за якою за нею має бути визнано право власності на частину будинку і частину земельної ділянки .
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким її вимоги задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права .
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши ОСОБА_1, яка просить рішення скасувати з підстав викладених у скарзі, ОСОБА_2, яка просить скаргу залишити без змін, прокурора, яка вважає, що підстав для скасування рішення не має, колегія суддів вважає, що подану скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав .
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні .
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції зазначив, що позивачкою не наведено жодної норми матеріального права за якою за нею має бути визнано право власності на будинок .
Однак з таким висновком суду погодитись неможливо .
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ ( майно ), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном .
Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні .
Судом першої інстанції встановлено, і не заперечується сторонами, що рішення Ленінського районного суду м. Вінниця від 18 травня 1984 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 100 % будинковолодіння, що розташовано по АДРЕСА_1 м. Вінниця ( а. с. 11 ). Цим же рішенням зобов"язано ОСОБА_2 переоформити 33 % цього ж будинковолодіння на ОСОБА_1 по досягненню нею 18 річного віку. З вказаного вбачається, що вище зазначеним рішенням за ОСОБА_1 фактично визнано права власності на частку у спірному домоволодінні .
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого немайного або майнового права та інтересу.
Твердження суду першої інстанції викладені в мотивувальній частині про те, що правовідносини можливо врегулювати в позасудовому порядку є необгрунтованими, так як між сторонами виник спір щодо наявності права власності на частину в будинку, який можливо вирішити лише в порядку цивільного судочинства .
Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки .
З справи вбачається, що рішення Ленінського районного суду м. Вінниця від 18 травня 1984 року позивачка дізналась у 2008 році та в цей же рік звернулась з позовною заявою, а тому строк давності нею не пропущено .
Висновок суду першої інстанції, що позивачкою не наведено жодної норми матеріального права за якими за нею має бути визнано право власності на частку в спірному домоволодінні є безпідставним, так як в позовній заяві є посилання на зазначені вище норми .
Колегія суддів вважає за необхідне визнати за ОСОБА_1 право власності на 33 % домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 м. Вінниця та, що будинок слід розподілити згідно варіанту 2 висновку судової будівельно – технічної експертизи 562 / 563 / 564 від 26 квітня 2010 року, так як при такому розподілі необхідно провести мінімум будівельних робіт .
Однак, колегія суддів вважає, що у вимогах про поділ земельної ділянки слід відмовити, так як ОСОБА_2 згідно державного акту серія АЖ № 776878, є власницею земельної ділянки площею 0, 0681 га та даний акт не визнано недійсним та не скасовано .
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у визнанні права власності на частину домоволодіння та в цій частині ухвалити нове, яким вимоги задовольнити .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково .
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниця від 16 серпня 2010 року – скасувати та ухвалити нове, яким :
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 33 % домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 м. Вінниця .
Розподілити будинок по АДРЕСА_1 м. Вінниця, виділивши у власність ОСОБА_1 згідно висновку експерта № 562 / 563 / 564 від 26 квітня 2010 року кімнату площею 26, 5 кв. м. .
Зобов"язати ОСОБА_1 закласти дверний проріз з кімнати площею 10, 7 кв. м. та обладнати дверний проріз .
В інших вимогах відмовлено .
Рішення набирає законної сили з дня його проголошення .
Протягом двадцяти днів з дня проголошення на рішення може бути подано касаційна скарга до Верховного Суду України .
Судді :
З оригіналом згідно :