Справа   №2-177/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2010 року     смт.Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді:     Моніча Б.С.

при секретарі     Юрченко Т.Р.

з участю позивача     Сушкова В.В.

представників третіх осіб:     ОСОБА_1.ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Черняхові справу за позовом Районного комунального підприємства «Черняхів-сервіс» в особі арбітражного керуючого-ліквідатора Сушкова Віктора Васильовича до приватного нотаріуса Черняхівського районного нотаріального округу Котенко Лідії Іларіонівни

-   про визнання недійсною постанови від 29.12.2009 року про відмову вчинити нотаріальну дію з посвідчення договору купівлі-продажу будівлі майстерні (73,9 м2), конюшні (37,9 м2) та боксів (176,2 м2) Районного комунального підприємства «Черняхів-сервіс», розташованих в смт.Черняхів по вул.Червоноармійська, 10 та

-   про зобов’язання вчинити нотаріальну дію – посвідчити договір купівлі-продажу будівлі майстерні (73,9 м2), конюшні (37,9 м2) та боксів (176,2 м2) Районного комунального підприємства «Черняхів-сервіс», розташованих в смт.Черняхів по вул.Червоноармійська, 10, які належать юридичній особі-банкруту на праві повного господарського відання та підлягають реалізації в ході ліквідаційної процедури банкрута відповідно до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», –

ВСТАНОВИВ:

Районне комунальне підприємство «Черняхів-сервіс» в особі арбітражного керуючого-ліквідатора Сушкова В.В. звернулось до суду із позовом до приватного нотаріуса Черняхівського районного нотаріального округу Котенко Л.І., в якому вказало, що 10.12.2009 року підприємство звернулось до останньої з метою посвідчення договору купівлі-продажу будівлі майстерні (73,9 м2), конюшні (37,9 м2) та боксів (176,2 м2) Районного комунального підприємства «Черняхів-сервіс», розташованих в смт.Черняхів по вул.Червоноармійська, 10. 29.12.2009 року приватним нотаріусом Котенко Л.І. винесено постанову про відмову у вчиненні цієї нотаріальної дії у зв’язку з тим, що ліквідатор Сушков В.В. не надав нотаріусу документів, які підтверджували право власності підприємства на майно, яке арбітражний керуючий Сушков В.В. має намір відчужити.

Не погоджуючись з даною постановою та вважаючи її незаконною позивач просив визнати її недійсною та зобов’язати приватного нотаріуса вчинити дану нотаріальну дію.

Справа судом розглядалася за правилами позовного провадження згідно п.8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України та ч.7 ст.8 ЦПК України.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази на умовах змагальності в межах заявлених позовних вимог суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60, ч.3 ст.27 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази мають бути надані або про них має бути повідомлено суд до або під час попереднього судового засідання.

Статтею 213 ЦПК України визначено, що законним і обґрунтованим є рішення суду, яке ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд сприяв сторонам у реалізації їхніх прав, в попередньому судовому засіданні визначав юридичні факти, які необхідно встановити для вирішення спору згідно п.3 ч.6 ст.130 ЦПК України, детально роз’яснював визначений порядок подання доказів та строки їх подання.

В судовому засіданні та в позовній заяві позивач та його представник посилались на те, що відповідно до ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури настають певні правові наслідки і зокрема, припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припиняються права власника майна банкрута.

У ст.26 Закону визначено поняття ліквідаційної маси банкрута, до якої мають бути віднесені усі види майнових активів банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури.

Із п.1.1 Статуту позивача, який зареєстрований Черняхівською райдержадміністрацією  розпорядженням від 27.11.2003 року №349, вбачається, що Районне комунальне підприємство «Черняхів-сервіс» є комунальним підприємством, власником якого є Черняхівська районна рада.

Згідно п.4.2 Статуту майно РКП «Черняхів-сервіс» відповідно до Законів України та цього статуту належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії в межах Закону та статуту підприємства.

Так, в ході ліквідаційної процедури, за результатами вжитих заходів щодо виявлення та повернення майна РКП «Черняхів-сервіс» сформовано ліквідаційну масу банкрута, до складу якої на підставі ст.26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» включено об'єкти майнового   комплексу: будівлі майстерні, конюшні та боксів, які належать РКП «Черняхів-сервіс» на праві повного господарського відання та розташовані в смт.Черняхів по вул.Червоноармійській, 10.

На думку позивача та його представника, оскільки Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом» є спеціальним по відношенню до інших законодавчих актів, у разі банкрутства комунального підприємства «Черняхів-сервіс» ліквідатор, призначений господарським судом зобов'язаний виконувати функції з управління та розпорядження майном банкрута; виконувати повноваження керівника (органів управління) банкрута; реалізувати майно банкрута на праві повного господарського відання для задоволення вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом, без будь-якого погодження з власником майна – Черняхівською районною радою, повноваження якої відносно розпорядження майном банкрута вважаються припиненими.

Погоджуючись з доводами представників позивача про наявність у ліквідатора повноважень розпоряджатись майном, закріпленим за підприємством на праві господарського відання суд відмовляє в задоволенні позову, оскільки в судовому засіданні представниками позивачами не доведено тієї обставини, що відчужуване майно дійсно належить РКП «Черняхів-Сервіс» на праві господарського відання.

На час державної реєстрації позивача як юридичної особи-суб’єкта господарювання – 27.11.2003 року (а.с.13) відносини повного господарського відання регулювались Законом України «Про власність» №697-ХІІ від 07.02.1991 року, який втратив чинність згідно із Законом України від 27.04.2007 року №997-V в зв’язку із набуттям чинності Цивільного кодексу України.

Оскільки свідоцтво про право власності на відчужуване майно видане 24.11.2008 року на підставі рішення виконкому Черняхівської селищної ради №144 від 30.10.2008 року то до спірних правовідносин суд застосовує положення Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та Господарського кодексу України (далі ГК України).

Відповідно до ст.8 ГК України держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно ст.24 ГК України управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у комунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління між зазначеними суб'єктами у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.

Відповідно до ст.78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство)

За змістом ст.133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Згідно ст.136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування» право комунальної власності – право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;

За змістом ч.5 ст.16 цього Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п.20 ст.43 Закону виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Варто також зазначити, що порядок утворення суб’єктів господарювання визначається ст.ст.56-57 ГК України, якими визначено, що суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Статтею 88 ЦК України фактично продубльовані вищевказані норми щодо змісту установчих документів в частині умов передачі майна.

Статтею 102 ЦК України визначено, що в установчому акті визначається майно, яке засновник повинен передати установі після її держреєстрації.

Згідно ст.171 ЦК України територіальні громади набувають та здійснюють цивільні права через органи місцевого самоврядування в межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

З представлених позивачем до суду пакету документів, які надавалися ним приватному нотаріусу (а.с.6-7, 9-26) вбачається, що засновницький договір ним нотаріусу не надавався, в розділі ІV статуту підприємства лише містяться загальні фрази, щодо порядку формування майна підприємства та джерел цього. Згідно п.п.1.1 Статуту вбачається, що Районне комунальне підприємство «Черняхів-Сервіс» створено рішенням сесії районної ради від 31.10.2003 року шляхом реорганізації комунального підприємства «Черняхів-Сервіс».

Суд з’ясовував у представників третіх осіб – Черняхівської селищної ради та Черняхівської районної ради питання про те, чи є в наявності будь-які документи, що засвідчують передачу Районному комунальному підприємству відчужуваного майна. З їх пояснень слідує, що такі документи відсутні. Висловлена ними позиція щодо підтримки позову в судовому засіданні, в тому числі й представника Черняхівської райради не може бути підставою для його задоволення, оскільки розпорядження майном є виключною компетенцією сесії районної ради.

З свідоцтва про право власності на відчужуване майно та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно слідує, що це право власності у територіальних громад сіл, селищ Черняхівського району в особі Черняхівської районної ради виникло лише 16.11.2009 року, тобто в момент його державної реєстрації (а.с.15-16).

Це право виникло вже після винесення як постанови про визнання банкрутом позивача від 12.09.2006 року, так і після винесення ухвали господарського суду Житомирської області від 28.05.2009 року про призначення ліквідатором Сушкова В.В. (а.с.9-10). З таких обставин твердження представників позивача про передачу майна у господарське відання РКП «Черняхів-Сервіс» є необґрунтованим та бездоказовим, оскільки неможливо передати у таке відання майно, на яке нема права власності.

Порядок посвідчення угод про відчуження майна визначений у ст.55 Закону України «Про нотаріат», якою передбачено, що угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому.

На думку суду ст.55 цього Закону містить прогалину, оскільки не в повному обсязі відображає всього переліку речових прав, передбачених законодавством. Більш вірним було б закріплення права нотаріуса вимагати документи, що підтверджують право власності або інше речове право на майно, що відчужується або заставляється.

Разом з тим, позивачем нотаріусу не було надано як документів, що підтверджують його право власності на майно, так документів, що підтверджують право господарського відання цим майном, а тому постанова приватного нотаріуса є законною і такою, що винесена з дотриманням вимог ст.49 Закону «Про нотаріат».

Та обставина, що нотаріус сформулювала мотиви відмови згідно диспозиції частини ст.55 Закону України «Про нотаріат», і не вказала, що позивачем не надано документів, що підтверджують права господарського відання відчужуваним майном не впливає на законність прийнятого нею рішення про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Оскільки друга позовна вимога про зобов’язання вчинити нотаріальну дію випливає з першої і є похідною від неї, суд відмовляє у її задоволенні також.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 10, 11, 27, 60, 88, 212-216, 294 ЦПК України, вищенаведеними в мотивувальній частині рішення нормами законодавства, суд,–

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Районного комунального підприємства «Черняхів-сервіс» в особі арбітражного керуючого-ліквідатора Сушкова Віктора Васильовича до приватного нотаріуса Черняхівського районного нотаріального округу Котенко Лідії Іларіонівни

-   про визнання недійсною постанови від 29.12.2009 року про відмову вчинити нотаріальну дію з посвідчення договору купівлі-продажу будівлі майстерні (73,9 м2), конюшні (37,9 м2) та боксів (176,2 м2) Районного комунального підприємства «Черняхів-сервіс», розташованих в смт.Черняхів по вул.Червоноармійська, 10 та

-   про зобов’язання вчинити нотаріальну дію – посвідчити договір купівлі-продажу будівлі майстерні (73,9 м2), конюшні (37,9 м2) та боксів (176,2 м2) Районного комунального підприємства «Черняхів-сервіс», розташованих в смт.Черняхів по вул.Червоноармійська, 10, які належать юридичній особі-банкруту на праві повного господарського відання та підлягають реалізації в ході ліквідаційної процедури банкрута відповідно до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

– відмовити повністю за недоведеністю, необґрунтованістю та безпідставністю позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Житомирської області через Черняхівський районний суд Житомирської області протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення.

При відсутності заяви та апеляції рішення вступає в законну силу через 10 днів з дня його проголошення.

Головуючий – суддя: (підпис)     Б.С.Моніч

Копія: вірно

Суддя: