Справа № 2 -339/10/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

           20 вересня   2010 року                          Коломацький районний  суд   Харківської  області  

в складі:  головуючого – судді Лосєва Д.К., при секретарі – Талавирі С.Г.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с. Різуненкове Коломацького району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області про перерахунок та виплату доплати до пенсії,

В С Т А Н О В И В :

    Позивач звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області (надалі – УПФ), в якому просив суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити  йому доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком (надалі – Доплата до пенсії) за період з 01 січня 2008 року  по 01.01.2010 року  та стягнути на його користь судові витрати по справі  та  витрати, понесені ним на оплату правової допомоги.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач  посилався на те, що він  належить до соціальної категорії „Дитина війни” та, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Відповідач, всупереч рішенню Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, та рішенню Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” та Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, в тому числі й щодо зупинення та дії ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, не здійснив нарахування та виплату йому  Доплати до пенсії відповідно до вимог зазначеного Закону.

    Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. В судове засідання позивач надав  клопотання про розгляд справи без його участі, у зв’язку з похилим віком та поганим станом здоровя.

    Відповідач,  будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи,  в судове засідання не з’явився,  при цьому надав заперечення проти позову із  заявою про слухання справи без участі його представника.

  Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Позивач має статус „Дитини війни”. Відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. Враховуючи зазначений статус Позивачки, судом встановлено, що вона, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком. Згідно ст. 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

    Стосовно позовних вимог щодо здійснення Позивачу доплати до пенсії за період з 01 січня 2007 року  по 31 грудня 2007 року,  суд вважає їх підлягаючими частковому задоволенню з таких підстав.

      Відповідно до ст. 71 п. 12 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік”, дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено. Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Відповідно до ст. 152 ч. 2 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Виходячи з приписів ст. 152 ч. 2 Конституції України та дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року УПФ повинно було нараховувати та сплачувати Позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09 липня 2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності ст. 71 п. 12 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, Відповідач з 09 липня 2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати Позивачу відповідну Доплату.

    Суд вважає вимогу Позивача про зобов'язання Відповідача виплачувати йому доплату до пенсії за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року також частково обґрунтованою виходячи з наступного.

    Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції: Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.  З 01січня 2008 року по 01 квітня 2010 року до суду їй була нарахована та виплачена Відповідачем зазначена Доплата до пенсії відповідно до розміру, встановленого спочатку Законом України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, а потім, з 28 травня 2008 року, постановою Кабінету Міністрів України „Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” № 530 від 28 травня  2008 року. Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 р. та приписів ст. 152 ч. 2 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22 травня          2008 року УПФ повинно було нараховувати та сплачувати Позивачу Доплату до пенсії, передбачену  ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01 січня 2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, Відповідач з 22 травня 2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати Позивачу Доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.    

    Згідно ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Частина 1 ст. 64 Конституції України проголошує, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Згідно з положеннями ч. 4 ст. 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному  договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу. Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов до висновку, що при нараховуванні Позивачу після 28 травня 2008 року Доплати до пенсії, Відповідач повинен був керуватись саме Законом України  „Про соціальний захист дітей війни”, а не постановою Кабінету Міністрів України „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” № 530 від 28 травня 2008 року, яка істотно звужує обсяг встановлених Законом прав громадян.

У 2009 та 2010 роках Законами України дія ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” зупинена не була і будь-які зміни у зазначений Закон не вносились, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог Позивача щодо зобов'язання Відповідача виплачувати їй доплату до пенсії за цей період.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Згідно ч.ч. 8, 9 ст. 8 ЦПК України  якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія  закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини.  8. Якщо   спірні   відносини  не  врегульовані  законом,  суд

           Щодо підстав для застосування до даних спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне. Сторонами по справі не заперечується, що Позивача, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання Доплати до пенсії. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. З огляду на викладене, суд вважає необхідним застосувати положення ч.3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації Позивача конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання Доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідно до ст. 6 ч. 2 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року за № 8-2, Управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно Головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії. Таким чином, судом встановлено, що обов’язок по нарахуванню та виплаті Доплати до пенсії, яка передбачена Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, покладено саме на територіальні органи Пенсійного фонду України.

    Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав. За змістом ст. 46 ч. 1 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України „Про соціальний захист дітей війни” реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус дітей війни, серед яких їм надано право на отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, з підвищенням на 30 % мінімальної пенсії за віком. Тобто, фактично ця вимога Позивача щодо виплати Доплати до пенсії є формою реалізації конституційного права громадян на соціальний захист. Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати Позивачу Доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату Доплати до пенсії громадянам України, які мають статус дітей війни, це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку Суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання Доплати до пенсії, яка прямо передбачена законом. Враховуючи те, що Позивач має статус дитини війни, тобто наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання Доплати до пенсії. Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які мають статус дітей війни. Тобто, між Позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України, які мають статус дітей війни.

    Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.  

    Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права окремої категорії громадян України на отримання Доплати до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейський Суд з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання Доплати до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

    Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року  (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

    Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх  вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.  Відповідачем не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати Позивачу Доплати до пенсії у розмірі, встановленому Законом України „Про соціальний захист дітей війни” та Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Судові витрати по справі, у відповідності  до ст. 88 ЦПК України, суд вважає таким, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 6, 22, 46, 152 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня               2008 року, ст.ст. 2, 3, 8, 10, 11, 57-60, 212, 213, 215 ЦПК  України,   ст.ст. 3, 6, 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,  суд, –

В И Р І Ш И В :

    Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області про перерахунок та виплату доплати до пенсії задовольнити частково.

    Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням йому на 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за періоди , з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року , врахувавши раніше проведені виплати.

    В іншій частині позовних вимог - відмовити.

    Стягнути з управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області на користь        ОСОБА_1 8 (вісім) гривень 50 копійок витрат зі сплати судового збору та 37(тридцять сім)  гривень зі сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

    Рішення може бути оскаржено  до апеляційного суду Харківської області через Коломацький районний суд шляхом подачі  апеляційної скарги  протягом 10 днів з дня  його проголошення .

.

    Головуючий