ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Британчука В. В., Гриціва М. І., Золотнікова О. С., Прокопенка О. Б.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/20 (провадження № 12-94гс20)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» (далі - ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння», позивач, замовник) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновер Україна» (далі - ТОВ «Інновер Україна», відповідач, виконавець) про стягнення 4 346 226,28 грн

за касаційною скаргою ТОВ «Інновер Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року

18 вересня 2019 року ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Інновер Україна» про стягнення 4 346 226,28 грн, у тому числі: 2 193 860,43 грн авансового платежу, 548 118,01 грн пені, 534 749,28 грн - 10 % штрафу за порушення строків надання послуг на строк понад 10 днів, 1 069 498,56 грн - 20 % штрафу за порушення строків надання послуг на строк понад 30 днів.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором від 09 листопада 2017 року № IWK17028NIT (далі - Договір) в частині своєчасного надання послуг з налаштування та здійснення модифікацій до програмного продукту та відповідно до здійсненої передоплати, внаслідок чого згідно з умовами Договору відповідач зобов`язаний сплатити обумовлені договором пеню та штрафи за порушення строку надання послуг за кожним з етапів, а також повернути 2 193 860,43 грн сплачених позивачем авансових платежів за послуги, щодо яких не оформлено акти приймання-передачі етапу наданих послуг.

29 січня 2020 року рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Інновер Україна» на користь ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» 548 118,01 грн пені, 534 749,28 грн - 10 % штрафу, 1 069 498,56 грн - 20 % штрафу та 32 385,49 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що матеріали справи доводять факт порушення відповідачем строків надання послуг за Договором, а пунктами 10.5 та 10.6 Договору визначено види порушень та санкції за них, які застосовуються до виконавця за порушення строку надання послуг, визначеного у Плані надання послуг, що сталося з вини виконавця; розмір пені та штрафу, перерахований судом відповідно до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням встановленого судом періоду нарахування, становить 548 118,01 грн пені, 534 749,28 грн штрафу в розмірі 10 % та 1 069 498,56 грн штрафу в розмірі 20 % за прострочення надання послуг за Договором за кожним окремим етапом надання послуг, що відповідає вимогам норм цивільного законодавства, Договору і є арифметично правильним.

Зазначив, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 року у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 917/194/18).

Суд указав, що норми чинного законодавства України не містять прямої заборони щодо одночасного застосування таких видів забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, передбачених умовами договору.

Щодо відмови в задоволенні вимог у частині стягнення авансового платежу суд указав, що за умовами договору поверненню підлягає сума авансу, яка дорівнює різниці між сумою авансового платежу та сумою підписаних сторонами актів приймання-передачі етапу наданих послуг, а згідно з наявними у справі доказами відповідач фактично надав послуги загальною вартістю 2 193 860,43 грн, що перевищує суму сплаченого авансу, крім того, вказані послуги прийняті позивачем без зауважень.

Також суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для зменшення штрафних санкцій за клопотанням відповідача.

22 вересня 2020 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, вказавши також, що неустойки, передбачені пунктами 10.5 та 10.6 договору, застосовано за різні порушення договору.

У жовтні 2020 року ТОВ «Інновер Україна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня 2020 року в частині задоволення позову й ухвалити в цій частині нове рішення - про стягнення з ТОВ «Інновер Україна» на користь ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» 171 119,77 грн, а також стягнути на його користь судові витрати.

01 червня 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ТОВ «Інновер Україна» задоволено частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня 2020 року скасовано в частині задоволених позовних вимог, прийнято в цій частині нове рішення.

Стягнуто з ТОВ «Інновер Україна» на користь ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» 120 318,59 грн пені та 534 749,28 грн - 20 % штрафу. У решті позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу відмовлено.

В іншій частині рішення та постанову залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що Договором визначено, зокрема, санкції, які застосовуються до виконавця за порушення строку надання послуг, визначеного у Плані надання послуг, що сталися з вини виконавця.

Щодо нарахування загальної суми пені, визначеної за умовами підпункту 10.5.1 пункту 10.5 Договору, сторони погодили її розмір - 0,1 % від орієнтовної вартості послуг (пункт 3.1 Договору) за кожен день такого прострочення, що нараховується за весь період прострочення виконання робіт за Договором.

Крім нарахування пені, сторони погодили штраф у розмірі 10 % від орієнтовної вартості послуг за Договором за порушення строків надання послуг на строк понад 10 календарних днів та додатково штраф у розмірі 20 % від орієнтовної вартості робіт за Договором у випадку відмови від надання послуг за порушення строку надання послуг на строк понад 30 календарних днів.

Тобто у всіх випадках за наявності прострочення підрядника за Планом надання послуг нарахування пені та штрафу було передбачено від орієнтовної вартості робіт за Договором.

У подальшому, уклавши додаткові угоди до Договору, сторони змінили строк надання послуг, зазначений у додатку № 1 до Договору «План надання послуг», та виклали цей додаток в новій редакції, розмежувавши строки впровадження окремих бізнес-процесів у складі програмного продукту як цілісного комплексу.

Водночас суди попередніх інстанцій не навели обставин справи щодо внесення сторонами змін до умов Договору в частині застосування відповідальності за прострочення виконання зобов`язання виконавцем.

Визначаючи пеню, передбачену за прострочення строку надання послуг, позивач, ураховуючи погоджені додатковою угодою строки, вказав про порушення строків надання послуг окремо за першим етапом - 160 днів (з 1 грудня 2018 року до 10 травня 2019 року) та окремо за другим етапом - 45 днів (з 26 березня до 10 травня 2019 року).

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що нарахування пені окремо за етапами запланованих послуг, визначених у додатку № 1 «План надання послуг» до Договору, є помилковим, оскільки відповідно до змісту визначених у Договорі термінів зобов`язання виконавця полягає в налаштуванні, здійсненні та модифікації програмного продукту як цілісного комплексу функціонуючих бізнес-процесів, приймання-передача яких є певним етапом надання послуг у розумінні укладеного Договору з оформленням відповідного акта, що відповідає передбаченому умовами Договору порядку нарахування пені з орієнтовної вартості всього зобов`язання в цілому.

Датою закінчення робіт за договором є 25 березня 2019 року, тому строк прострочення складає 45 днів (з 26 березня до 10 травня 2019 року), за який підлягає стягненню пеня в розмірі 120 318,59 грн.

Нарахування ж санкцій за прострочення виконання відповідачем тих бізнес-процесів, приймання-передача яких є певним етапом надання послуг виконання робіт з впровадження цілісного програмного продукту, чи прострочення послідовності впровадження бізнес-процесів програмного продукту, об`єднаного в етапи, за кожним із цих етапів на суму орієнтовної вартості робіт за договором в цілому не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України щодо неможливості подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Разом з тим умовами договору сторони, крім нарахування пені, погодили штраф у розмірі 10 % від орієнтовної вартості послуг за Договором за порушення строків надання послуг на строк понад 10 календарних днів та додатково штраф у розмірі 20 % від орієнтовної вартості робіт по Договору у випадку відмови від надання послуг за порушення строку надання послуг на строк понад 30 календарних днів.

Однак стягнення штрафуза прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів є подвійною відповідальністю за порушення зобов`язання, оскільки, як уже зазначалося вище, з установлених судами обставин справи вбачається, що відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов`язання за договором підряду на строк понад 30 календарних днів, і вказаний строк охоплює порушення зобов`язання на строк понад 10 календарних днів.

Одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що задоволенню підлягають позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу за прострочення виконання робіт з впровадження цілісного програмного продукту, затримку поставки товару на строк понад 30 календарних днів, а у стягненні іншого штрафу слід відмовити.

Однак із такими висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та висловлюємо окрему думку відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Суди встановили, що 09 листопада 2017 року ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» як замовник і ТОВ «Інновер Україна» як виконавець уклали Договір, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання з надання послуг, і замовник зобов`язаний прийняти й оплатити належним чином надані послуги за Договором. Згідно з визначеннями, що містяться в розділі 1 Договору, послуги - надання послуг з налаштування, здійснення модифікацій до програмного продукту відповідно до вимог замовника та впровадження програмного продукту (програмного забезпечення Microsoft Dynamics NAV 2017) з необхідними модифікаціями як цілісного комплексу функціонуючих бізнес-процесів.

Розділами 2 - 4, 8, 10 Договору сторони узгодили предмет Договору, вартість послуг та порядок розрахунків, порядок приймання-передачі наданих послуг, строк дії договору та умови його розірвання, відповідальність сторін тощо. Так, умовами пункту 3.1 Договору визначено, що орієнтовна вартість послуг, що повинні бути надані виконавцем за Договором, складає гривневий еквівалент 100 380,00 дол. США (без ПДВ), що на дату підписання Договору складає 2 673 746,38 грн без ПДВ.

Фактична вартість наданих послуг визначається на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі етапу наданих послуг у порядку, визначеному розділом 4 Договору. При цьому сторони погодили, що зміна вартості послуг загалом не може перевищувати 15 % від орієнтовної вартості послуг, визначеної в пункті 3.1 Договору (пункт 3.2 Договору).

Пунктом 3.4 Договору сторони узгодили, що оплата послуг здійснюється згідно з виставленими виконавцем рахунками відповідно до плану надання послуг, що наведений у додатку № 1 до Договору, на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі етапу наданих послуг. Виконавець готує рахунки на оплату та акт приймання-передачі етапу наданих послуг за фактом закінчення етапу надання послуг, результатом яких є завершений та готовий для використання один або декілька бізнес-процесів, що наведені в додатку №1.

Приймання-передача наданих послуг за Договором здійснюється поетапно та оформлюється підписанням сторонами актів приймання-передачі етапів наданих послуг (пункт 4.1 Договору).

Згідно з пунктом 4.2 Договору протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати завершення надання послуг за відповідним етапом виконавцем останній складає, підписує та направляє на адресу замовника акт у двох екземплярах. Протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання акта замовник підписує наданий виконавцем акт та направляє підписаний екземпляр виконавцю, або в той же строк надає мотивовану відмову від прийняття послуг із зазначенням недоліків (невідповідність модифікацій та/або налаштувань відповідного бізнес-процесу вимогам замовника (пункт 2.2 Договору)) та узгоджує термін їхнього усунення. При цьому термін усунення недоліків не може перевищувати 10 (десяти) робочих днів (пункт 4.3 Договору). Виконавець зобов`язаний усунути вказані замовником недоліки в узгоджений термін. Після усунення виконавцем недоліків приймання-передача наданих послуг за відповідним етапом здійснюється в порядку, визначеному пунктами 4.2, 4.3 Договору. При цьому час, витрачений виконавцем на усунення недоліків, замовником не оплачується (пункт 4.4 Договору).

Після надання всіх послуг за Договором виконавець зобов`язаний провести роботи з інтегрального тестування програмного продукту для забезпечення функціонування програмного продукту як цілісного комплексу з метою повноцінного використання замовником в його господарській діяльності. Підтвердженням функціонування програмного продукту як цілісного комплексу вважається підписаний сторонами акт впровадження програмного продукту (пункт 4.5 Договору). Сторони погодили, що виконавець зобов`язаний попередньо (до підписання акта) надавати тестовий сценарій замовнику для виконання тестування ключовим користувачем (відповідальний за конкретний бізнес-процес) відповідного бізнес-процесу з метою підтвердження наявності необхідних модифікацій (пункт 4.6 Договору).

Згідно з визначеннями термінів, наведеними в розділі 1 Договору, тестовий сценарій - документ, який готується та надається виконавцем після надання послуг по етапу (бізнес-процесу) для кожного із ключових користувачів для тестування модифікацій і налаштувань програмного продукту та їх погодження і приймання. Ключовий користувач - працівник замовника, який є відповідальним за певний бізнес-процес, здійснює тестування в програмному продукті та приймає рішення про відповідність функціонування бізнес-процесу в програмному продукті вимогам замовника, зазначеним у пункті 2.2 Договору.

Після отримання замовником тестового сценарію ключовий користувач замовника зобов`язаний протягом трьох робочих днів протестувати наданий документ, погодити його або надати зауваження. У випадку якщо замовник не виконує своїх зобов`язань згідно з цим пунктом протягом 10 (десяти) календарних днів, такий тестовий сценарій вважається погодженим замовником без зауважень (пункт 4.7 Договору).

Приймання замовником виконаних робіт (наданих послуг) за етапами за Договором здійснюється шляхом оформлення тестових сценаріїв з бізнес-процесів, передбачених етапами 1, 2 надання послуг та визначених у додатку № 1 «План надання послуг» до Договору, з метою тестування ключовим користувачем замовника та підтвердження наявності необхідних модифікацій, та в разі відсутності зауважень до тестового сценарію з відповідного бізнес-процесу такий тестовий сценарій вважається погодженим. За результатами погодження та прийняття послуг по модифікації та налаштуванню програмного продукту в частині окремих бізнес-процесів, передбачених етапами надання послуг відповідно до додатку № 1 до Договору, складаються відповідні акти надання послуг, що передують прийманню-передачі певного етапу надання послуг в цілому з оформленням відповідного акта.

Пунктом 10.5 Договору визначено види порушень та санкції за них, які застосовуються до виконавця за порушення строку надання послуг, визначеного в Плані надання послуг, що сталися з вини виконавця. Зокрема, останні зобов`язаний сплатити на користь замовника:

- пеню в розмірі 0,1 % від орієнтовної вартості послуг за Договором (пункт 3.1) за кожен день такого прострочення (підпункт 10.5.1 пункту 10.5 Договору);

- штраф у розмірі 10 % від орієнтовної вартості послуг за Договором (пункт 3.1) за порушення строків надання послуг на строк понад 10 календарних днів (підпункт 10.5.2 пункту 10.5 Договору).

Відповідно до пункту 10.6 Договору у випадку відмови від надання послуг за Договором (порушення строку надання послуг, передбаченого Планом надання послуг, на строк понад 30 календарних днів) виконавець зобов`язаний протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати отримання відповідної письмової вимоги від замовника повернути останньому суму, що дорівнює різниці між сумою авансового платежу та сумою підписаних сторонами актів приймання-передачі етапу наданих послуг, та додатково сплатити штраф у розмірі 20 % від орієнтовної вартості робіт за Договором (пункт 3.1).

Додатком № 1 до Договору є План надання послуг з очікуваною тривалістю і вартістю, відповідно до якого: дата початку - 11 грудня 2017 року, дата закінчення - 05 вересня 2018 року, вартість робіт - 100 380,00 дол. США.

Дослідивши зміст прав та обов`язків сторін у цій справі, суди визначили, що Договір за правовою природою є господарським договором підряду, оскільки він містить зобов`язання як з виконання роботи, так і з передачі її майнового результату, визначеного та віддільного від дій, а саме програмного продукту, у власність іншій особі (замовникові).

Суди з`ясували, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв пакет документів, у яких зазначається перелік модифікацій та вимог замовника до програмного продукту, що підтверджується актом приймання-передачі документів від 14 листопада 2017 року.

За змістом рахунку від 04 грудня 2017 року позивач платіжним дорученням від 06 грудня 2017 року № 7068 перерахував відповідачу 977 656,55 грн авансового платежу.

20 серпня 2018 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору, у якій виклали в новій редакції пункт 2.3 Договору, визначивши строк надання послуг, зазначений у додатку № 1 до Договору «План надання послуг» (етап № 1 - до 30 листопада 2018 року, етап № 2 - до 25 березня 2019 року). Також сторони виклали у новій редакції додаток № 1 до Договору «План надання послуг», згідно з якою 1-й етап: дата початку - 13 грудня 2017 року, дата закінчення - 30 листопада 2018 року, вартість - 93 315,00 дол. США; 2-й етап: дата початку - 06 червня 2018 року, дата закінчення - 25 березня 2019 року, вартість - 7 065,00 дол. США.

10 вересня 2018 року сторони уклали додаткову угоду № 2 до Договору, у якій дійшли згоди щодо збільшення обсягу надання послуг за Договором та визначили, що строк надання послуг зазначений у додатку № 1 до Договору «План надання послуг» (етап № 1 - до 30 листопада 2018 року, етап № 2 - до 25 березня 2019 року, етап № 3 - до 28 листопада 2018 року). Також сторони виклали в новій редакції додаток № 1 до Договору «План надання послуг», згідно з якою 1-й етап: дата початку - 13 грудня 2017 року, дата закінчення - 30 листопада 2018 року, вартість - 93 315,00 дол. США; 2-й етап: дата початку - 06 червня 2018 року, дата закінчення - 25 березня 2019 року, вартість - 7 065,00 доларів США; 3-й етап: дата початку - 24 вересня 2018 року, дата закінчення - 28 листопада 2018 року, вартість - 18 216,95 дол. США.

Окрім цього, сторони доповнили Договір пунктом 10.8 у такій редакції: «пункт 10.8. Положення пунктів 10.5, 10.5.1, 10.5.2, 10.6 Договору не застосовуються до надання послуг згідно етапу 3 додатку № 1 до Договору».

Суди встановили, що на виконання умов Договору позивач сплатив відповідачу грошові кошти в загальній сумі 2 193 860,43 грн.

Також суди встановили, що виконавець виконав частину робіт, а замовник прийняв її за актами наданих послуг, у яких зазначався перелік модифікацій та вимог замовника до програмного продукту. Тобто на виконання умов спірного Договору, з урахуванням прийнятих та погоджених позивачем тестових сценаріїв, відповідачем виконані, а позивачем прийняті за обсягом та якістю послуги на загальну суму 2 193 860,43 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних актів надання послуг та звітів про виконані роботи з модифікації та налаштування програмного продукту щодо бізнес-процесів, передбачених пунктами 1.1.1, 1.1.2, 1.1.4, 1.2.1-1.2.4, 1.2.6-1.2.10 етапу № 1 згідно з додатком № 1 «План надання послуг» до Договору (зі змінами та доповненнями).

20 березня 2019 року позивач направив відповідачу лист за вих. № 52/13-03/19, у якому вказав про прострочення надання послуг за етапом № 1 на 110 днів та за етапом № 3 на 112 днів, тому вимагає надати послуги за етапом № 1, етапом № 2 та етапом № 3 в строк не пізніше 25 березня 2019 року й оформити надання послуг актами приймання-передачі послуг відповідно до пункту 4 Договору.

Виконавець у відповіді від 11 квітня 2019 року на вказаний лист зазначив, що роботи за етапами № 1 та № 3 не виконані, оскільки замовник не виконав тестування окремих тестових сценаріїв та не надав погодження або зауважень. Щодо робіт за етапом № 2, то ним була підготовлена нова версія Плану надання послуг.

10 травня 2019 року позивач звернувся до відповідача з повідомленням-вимогою, у якій вказав, що станом на 10 травня 2019 року порушення строків надання послуг складає: за етапом № 1 - 160 календарних днів, за етапом № 2 - 46 календарних днів та за етапом № 3 - 158 календарних днів, тому повідомив з посиланням на статтю 612 ЦК України про відмову від прийняття послуг у зв`язку з простроченням виконавцем виконання зобов`язань за Договором, а також про відсутність власних зобов`язань з оплати неприйнятих результатів послуг та вимагав від відповідача сплатити на його користь згідно з підпунктами 10.5.1-10.5.3 пункту 10.5 договору пеню та штрафи від вартості послуг.

Виконавець у відповіді від 24 травня 2019 року на повідомлення-вимогу зазначив, що ним було направлено ряд тестових сценаріїв, проте замовник не вчинив дії, визначені пунктом 4.7 Договору, щодо зобов`язання ключових користувачів замовника протягом 3-х робочих днів протестувати надані документи, погодити їх або надати зауваження. Зазначене, за твердженням виконавця, унеможливило продовження ним виконання зобов`язання щодо надання послуг, оскільки відсутнє будь-яке підтвердження наявності необхідних модифікацій за налаштованими бізнес-процесами у замовника, відповідно неможливо встановити подальші налаштування, модифікації та впровадити елементи програмного продукту, що, у свою чергу, залежать від налагодженого функціонування попередніх бізнес-процесів.

Посилаючись на положення підпункту 2.3.1 пункту 2.3 Договору, відповідно до якого строк надання послуг пропорційно збільшується на строк порушення замовником вимог пункту 4.7 Договору, виконавець зазначав про відсутність факту порушення строку надання послуг та підстав у замовника для відмови від прийняття послуг, у зв`язку із чим відмовив у задоволенні вимог замовника щодо сплати виконавцем штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов`язань.

06 серпня 2019 року позивач направив відповідачу повідомлення-вимогу, у якій повторно повідомив відповідача про порушення строків надання послуг (за етапом № 1 - 160 календарних днів, за етапом № 2 - 45 календарних днів) та з урахуванням зазначеного, посилаючись на підпункти 10.5.1, 10.5.2, 10.5.3 пункту 10.5 Договору, вимагав сплатити на користь замовника пеню та штрафи відповідно до наведеного у вимозі розрахунку.

У подальшому позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути 2 193 860,43 грн авансового платежу (пункт 10.6 Договору), 548 118,01 грн пені (підпункт 10.5.1 пункту 10.5 Договору), 534 749,28 грн - 10 % штрафу за порушення строків надання послуг на строк понад 10 днів (підпункт 10.5.2 пункту 10.5 Договору), 1 069 498,56 грн - 20 % штрафу за порушення строків надання послуг на строк понад 30 днів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року, позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Інновер Україна» на користь ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» 548 118,01 грн пені, 534 749,28 грн - 10 % штрафу, 1 069 498,56 грн - 20 % штрафу, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «Інновер Україна» просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову й ухвалити в цій частині нове рішення - про стягнення з ТОВ «Інновер Україна» на користь ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» 171 119,77 грн.

Велика Палата Верховного Суду вказану скаргу задовольнила частково та стягнула з ТОВ «Інновер Україна» на користь ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» 120 318,59 грн пені та 534 749,28 грн - 20 % штрафу, відмовила в решті позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов`язання. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань згідно з частиною першою статті 549 ЦК України є неустойка.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Також статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частинами першою, другою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Положеннями статті 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 року у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 917/194/18.

Санкції як правові засоби, спрямовані на забезпечення інтересів суб`єктів цивільних правовідносин і захист цивільних прав та інтересів, мають такі ознаки: спрямовані на усунення перешкод у задоволенні інтересів учасників цивільних правовідносин; виступають елементами механізму правового регулювання цивільних відносин і забезпечують його ефективне функціонування; призводять до негативних наслідків для особи, яка не виконала цивільного обов`язку, встановленого законом чи договором.

Санкція є певним негативним наслідком, встановленим законом або договором, який застосовується в разі невиконання (неналежного виконання) цивільно-правового обов`язку, порушення заборон, обмежень та в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтями 628, 629 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У частині четвертій статті 179 ГК України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 ГК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін.

Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

ГК України передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

З наведеного можна зробити висновок про те, що сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою мають право визначати штрафні санкції, їх кількість, вид, розмір та види порушення зобов`язання, за якими застосовується неустойка тощо. При цьому одночасне стягнення пені та штрафу не є подвійною відповідальністю. Розмір пені та штрафу залежить від терміну прострочки виконання зобов`язання.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 904/4156/18 необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов`язань є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.

Як зазначалося вище, суди попередніх інстанцій визначили, що Договір за правовою природою є господарським договором підряду.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частини перша, друга статті 837 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 846 ЦК України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Тобто вказана стаття надає сторонам договору підряду можливість встановити у договорі строки виконання роботи або її окремих етапів.

За умовами пункту 4.1 Договору приймання-передача наданих послуг по Договору здійснюється поетапно та оформлюється підписанням сторонами актів приймання-передачі етапів наданих послуг.

Суди встановили, що відповідно до «Плану надання послуг» кожен з етапів поділений на окремі розділи зі своєю орієнтовною вартістю, а розділи, у свою чергу, на окремі задачі. При цьому орієнтовна вартість окремого розділу є сумою орієнтовних вартостей задач, що входять до такого розділу, а орієнтовна вартість етапу є сумою орієнтовних вартостей розділів, які входять до такого етапу.

Додатковою угодою № 2 до Договору сторони визначили строки виконання кожного з етапів, а саме: етап № 1 - до 30 листопада 2018 року, етап № 2 - до 25 березня 2019 року, етап № 3 - до 28 листопада 2018 року.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суди встановили, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем робіт за кожним з етапів у повному обсязі у встановлені Договором строки, а відповідач не спростовує як невиконання договору в цілому, так і незавершення робіт за кожним з етапів, у зв`язку із чим наявні підстави для застосування штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки датою закінчення робіт за договором є 25 березня 2019 року, то строк прострочення складає 45 днів (з 26 березня 2019 року до 10 травня 2019 року), за який підлягає стягненню пеня в розмірі 120 318,59 грн. Також вважала, що відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов`язання за договором підряду на строк понад 30 календарних днів, за яке передбачено штраф в розмірі 20 %, і вказаний строк охоплює порушення зобов`язання на строк понад 10 календарних днів, за яке визначено штраф 10 %, тому стягненню підлягає лише 20 % штрафу - 534 749,28 грн.

Такий висновок суперечить умовам Договору та додаткових угод до нього, а саме:

- підпункту 2.3.1 пункту 2.3 Договору, за яким строк надання послуг - до 05 вересня 2018 року, та пункту 8.1, згідно з яким договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань відповідно до умов цього Договору, що конкретизовано у додаткових угодах;

- пунктам 1, 2, 3 додаткової угоди № 1, згідно з якими сторони дійшли взаємної згоди щодо збільшення строку надання послуг по договору шляхом внесення наступних змін та доповнень до Договору, а саме: викладено пункт 2.3 Договору у такій редакції: «Строк надання послуг зазначений у додатку № 1 до Договору «План надання послуг» (етап № 1 - до 30 листопада 2018 року, етап № 2 - до 25 березня 2019 року); викладено додаток № 1 до Договору «План надання послуг» у новій редакції, що додається до цієї додаткової угоди; визначено, що ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання сторонами та становить невід`ємну частину Договору; усі інші умови Договору, не змінені додатковою угодою, залишаються чинними у попередній редакції, і сторони підтверджують їх обов`язковість для себе;

- пунктам 1, 2, 3 додаткової угоди № 2, згідно з якими сторони дійшли взаємної згоди щодо збільшення обсягу надання послуг по Договору шляхом внесення наступних змін та доповнень до Договору, а саме: викладено пункт 2.3 Договору у такій редакції: «Строк надання послуг зазначений у додатку № 1 до Договору «План надання послуг» (етап № 1 - до 30 листопада 2018 року, етап № 2 - до 25 березня 2019 року, етап № 3 - до 28 листопада 2018 року); викладено додаток № 1 до Договору «План надання послуг» у новій редакції згідно з цією додатковою угодою; доповнено Договір пунктами 10.8 та 10.9, зокрема пунктом 10.8 у такій редакції: «Положення пунктів 10.5, 10.5.1, 10.5.2, 10.6 Договору не застосовуються до надання послуг згідно етапу № 3 Додатку № 1 до Договору»; визначено, що дана додаткова угода набирає чинності з дати її підписання сторонами та становить невід`ємну частину Договору; усі інші умови Договору, не змінені додатковою угодою, залишаються чинними у попередній редакції і сторони підтверджують їх обов`язковість для себе.

Визначаючи пеню, передбачену за прострочення строку надання послуг, та ураховуючи погоджені додатковою угодою строки, позивач вказав, що порушення строків надання послуг окремо за першим етапом становить 160 днів (з 01 грудня 2018 року до 10 травня 2019 року) та окремо за другим етапом - 45 днів (з 26 березня до 10 травня 2019 року). За вказані періоди на підставі підпункту 10.5.1 пункту 10.5 Договору позивачем нараховано пеню.

Також за кожним етапом було нараховано штрафи в розмірах 10 і 20 % згідно з підпунктом 10.5.2 пункту 10.5 та пункту 10.6 Договору.

Розрахунок пені та штрафів за кожним етапом окремо відповідає умовам Договору.

Так, пунктом 10.5 Договору визначено види порушень та санкції за них, які застосовуються до виконавця за порушення строку надання послуг, визначеного у Плані надання послуг, що стався з його вини, зокрема, виконавець зобов`язаний сплатити на користь замовника:

- пеню у розмірі 0,1 % від орієнтовної вартості послуг по Договору (пункт 3.1) за кожен день такого прострочення (підпункт 10.5.1 пункту 10.5 Договору);

- штраф у розмірі 10 % від орієнтовної вартості послуг по Договору (пункт 3.1) за порушення строків надання послуг на строк понад 10 календарних днів (підпункт 10.5.2 пункту 10.5 Договору).

Також пунктом 10.6 Договору сторони погодили, що виконавець зобов`язаний додатково сплатити штраф у розмірі 20 % від орієнтовної вартості робіт по Договору (пункт 3.1) у випадку відмови від надання послуг по Договору (порушення строку надання послуг, передбачений Планом надання послуг, на строк понад 30 календарних днів).

У свою чергу, орієнтовна вартість послуг, що повинні бути надані виконавцем та є предметом цього Договору з урахуванням змін та доповнень до нього, складає гривневий еквівалент 100 380 дол. США (без ПДВ), що на дату підписання Договору за офіційним курсом Національного банку України становить 2 673 746,38 грн без ПДВ (пункт 3.1 Договору).

При цьому у Плані надання послуг, який є додатком № 1 Договору та становить його невід`ємну частину, порядок надання конкретних послуг було поділено на конкретні етапи, кожен з яких мав чітко визначені строки закінчення виконання робіт за кожним окремим етапом.

Крім того, відповідно до пункту 10.8 Договору, який сторони внесли додатковою угодою № 2, положення пунктів 10.5, 10.6 Договору не застосовуються до надання послуг згідно з етапом № 3 Додатку № 1 до Договору, що також підтверджує те, що пеня у розмірі 0,1 % від орієнтованої вартості послуг за кожен день такого прострочення нараховується у випадку будь-якого порушення строку надання послуг за етапом № 1 та етапом № 2 окремо і не застосовується у разі порушення строку за етапом № 3. Те ж саме стосується й штрафу.

Тобто сторони на власний розсуд використали можливість встановити у договорі строки виконання роботи за окремими етапами, що відповідає частині першій статті 846 ЦК України.

Вважаємо, що якщо договором передбачено етапи виконання конкретних робіт та строки, в які мають бути виконані певні роботи, віднесені до кожного етапу окремо, то суд не може втручатися в умови договору, оскільки відсутня пряма заборона щодо таких умов, а суд за власним розсудом не може змінювати волю сторін договору.

Сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою передбачили можливість нарахування штрафних санкцій окремо по кожному етапу, що, зокрема, слідує з пункту 10.8 Договору. Ці положення не були визнані недійсними, у в зв`язку із чим в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину, в тому числі в частині визначення вказаної відповідальності сторін та порядку її обчислення.

З огляду на те, що послуги за етапом № 1 мали бути надані до 30 листопада 2018 року, а за етапом № 2 - до 25 березня 2019 року, вважаємо, що пеня за порушення строків надання послуг мала обраховуватися окремо за першим етапом з 01 грудня 2018 року до 10 травня 2019 року та окремо за другим етапом з 26 березня до 10 травня 2019 року.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.

Однак це не є подвійним притягненням до цивільної відповідальності, оскільки установлені різні ставки за різні строки порушення різних етапів виконання договірних зобов`язань, які залежать від тривалості порушення строку виконання робіт: більше 10 календарних днів за період з дати закінчення етапів № 1 та № 2 плюс 10 календарних днів до кожної дати, який закінчується на тридцятий календарний день прострочення, і в разі прострочення більше 30 календарних днів, тобто з тридцятого дня прострочення виконання кожного з етапів, нараховується підвищений розмір штрафу.

Про те, що штрафні санкції передбачені саме за прострочення виконання кожного з етапів підрядних робіт, свідчать і умови додаткової угоди, згідно з якою вказані санкції не застосовуються при порушенні строків виконання робіт за етапом № 3.

Вважаємо, що пред`явлення позовних вимог про стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів за кожним з двох окремих етапів узгоджується з погодженими сторонами умовами Договору.

Тому штраф необхідно було розраховувати окремо за кожним з етапів за умовами Договору, а саме штраф в розмірі 10 % від орієнтовної вартості послуг по Договору за порушення строків надання послуг на строк понад 10 календарних днів вираховуючи за 20 календарних днів прострочення, тобто з 11 по 30 календарний день, а починаючи з 31 календарного дня прострочення обраховувати штраф в розмірі 20 % від орієнтовної вартості послуг по Договору за порушення строків надання послуг на строк понад 30 календарних днів.

Як зазначалося вище, сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою мають право визначати штрафні санкції, їх кількість, вид, розмір та види порушення зобов`язання, за якими застосовується неустойка, тощо.

Статтею 233 ГК України передбачено, що в разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» вказано, що межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності.

Вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦКУкраїни засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Захист від цих зловживань ґрунтується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 ЦК України,статті 233 ГК України.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), та дотримуючись правил статей 86, 210 ГПК України, на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність / відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, зокрема враховує ступінь виконання зобов`язання боржником, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначність прострочення виконання, наслідки порушення зобов`язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан та інтереси сторін та залежно від цих обставин вирішує питання про конкретний розмір зменшення штрафних санкцій.

Разом з тим суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідача, який посилався на положення Договору, що зобов`язують вчинити певні дії не лише виконавця робіт, а і їх замовника.

Так, у пунктах 4.6 та 4.7 Договору вказано на необхідність проведення тестування модифікацій і налаштувань програмного продукту та їх погодження і приймання ключовим користувачем замовника, від чого залежить можливість завершення виконавцем створення модифікацій і налаштувань програмного продукту в цілому, а відтак і період прострочення.

Позивачем не надано доказів, а судами не встановлено, які саме негативні наслідки для замовника спричинило прострочення виконання зобов`язань виконавцем.

Крім того, розмір штрафних санкцій перевищує розмір оплати виконаних робіт, що свідчить про наявність підстав для зменшення штрафу та пені.

Тому з огляду на принцип свободи договору, умови договору та їх виконання при розгляді справи необхідно було як застосувати умови договору, так і врахувати обставини, які надавали суду право належного тлумачення змісту договору щодо порядку нарахування, а відтак і розміру штрафних санкцій та право його зменшення.

З урахуванням співвідношення суми штрафних санкцій щодо ціни договору та обсягу виконаних зобов`язань, принципів господарських правовідносин, слід було зробити висновок про можливість застосування частини третьої статті 551 ЦК України та зменшення штрафу і пені.

Судді: О. М. Ситнік

В. В. Британчук

М. І. Гриців

О. С. Золотніков

О. Б. Прокопенко