ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року      м. ПолтаваСправа № 440/5001/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді –   Сич С.С.,    

за участю:

секретаря судового засідання –  Гринько М.О.,    

представника позивача – Бублика О.І.,

представника відповідача – Сиромятнікова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

18 травня 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ НП в Полтавській області), у якій позивач  просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області №189 о/с від 16 квітня 2021 року в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , начальника ізолятора тимчасового тримання №8 ГУНП за власним бажанням;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання №8 ГУНП в Полтавській області з 16 квітня 2021 року;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16 квітня 2021 року по дату фактичного поновлення судом у займаній посаді.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області №189 о/с від 16 квітня 2021 року в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , начальника ізолятора тимчасового тримання №8 ГУНП за власним бажанням є незаконним, оскільки  він не бажав звільнятись зі служби в поліції, проте   під тиском   посадових осіб  відповідача написав  рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням з датою 02.04.2021 про звільнення з 16.04.2021 та рапорт від 16.04.2021 про те, що наполягає на своєму звільненні.  Пояснює, що в той же день, 16.04.2021,  через  погане самопочуття  звернувся за медичною допомогою до закладу охорони здоров`я  та направив до Головного управління Національної поліції в Полтавській області по пошті  рекомендованим листом з описом вкладення рапорт про відкликання раніше поданих рапортів від 02.04.2021 та від 16.04.2021.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/5001/21, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 11:00 15 червня 2021 року, витребувано докази від відповідача та встановлено строк для їх надання до суду.

11 червня 2021 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву /а.с. 33-36/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що 02.04.2021 ОСОБА_1 написано рапорт на ім`я начальника  ГУНП в Полтавській області, у якому позивач  просив звільнити його з Національної поліції України за власним бажанням відповідно до п. 7 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 16.04.2021. 16.04.2021 ОСОБА_1   написано рапорт на ім`я начальника  ГУНП в Полтавській області про те, що він наполягає на своєму звільненні з Національної поліції України з 16.04.2021. Тому  наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області №189 о/с від 16.04.2021  майора поліції ОСОБА_1 начальника ізолятора тимчасового тримання №8 ГУНП звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію". Вказує, що доводи ОСОБА_1 про те, що відносно нього нібито здійснювався моральний та психологічний тиск є  безпідставними та не відповідають дійсності. Зазначає, що сторони дійшли згоди щодо конкретної дати звільнення.

Ухвалою суду від 15 червня 2021 року частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувано докази від відповідача та встановлено  строк для їх надання до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року заяву представника позивача про виклик для допиту в якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3  -  задоволено. Викликано в судове засідання для допиту в якості свідка: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Встановлено наступний порядок з`ясування обставин справи та дослідження доказів під час розгляду справи по суті: допит свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; дослідження письмових доказів. Закрито підготовче провадження та призначено справу №440/5001/21 до судового розгляду по суті на 14:30 10 серпня 2021 року.

16 червня 2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив /а.с. 84-89/, у якій зазначено, що вночі 16.04.2021 позивач був на своєму робочому місці, що свідчить про те, що він не бажав  звільнятися.    Звертає увагу суду на те, що рапорт, який датований 02.04.2021,    не був зареєстрований, а рапорт ОСОБА_1 , що датований 16.04.2021, був зареєстрований в канцелярії за №524р/115/-12-2021 від 16.04.2021,   обхідний лист позивачу не видавався, матеріальні цінності від позивача не приймалися,  що також свідчить про  небажання позивача звільнятися зі служби.

Ухвалою суду від 10 серпня 2021 року на підставі частини 2 статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України  оголошено перерву в судовому засіданні до 09:30 31 серпня 2021 року.

Позивач та представник позивача у судових  засіданнях  підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача у судових засіданнях проти позову заперечували,  просили  відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

У період з 15.08.1999 по 06.11.2015    ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, у подальшому - проходив службу в Національній поліції, зокрема, з  31.03.2021 по 16.04.2021 ОСОБА_1 проходив службу на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання №8  Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що підтверджується послужним списком   ОСОБА_1  /а.с. 39-53/.

ОСОБА_1 подано на ім`я начальника  Головного управління Національної поліції в Полтавській області рапорт від 02.04.2021  про звільнення з Національної поліції України за власним бажанням відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" з 16 квітня 2021 року /а.с. 54/.

ОСОБА_1 подано рапорт від 16.04.2021 на ім`я начальника  Головного управління Національної поліції в Полтавській області  про те, що він  наполягає  на своєму звільненні з Національної поліції України з 16 квітня 2021 року, який зареєстровано за вх. №524р/115/12-2021 від 16.04.2021   /а.с. 55/.

16.04.2021 заступником начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області  складено  подання  про звільнення з Національної поліції України за власним бажанням за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" майора поліції ОСОБА_1  - начальника ізолятора тимчасового тримання №8 Головного управління Національної поліції в Полтавській області  /а.с. 56-57/.

16.04.2021 о 14:12 год. ОСОБА_1 направлено по пошті рекомендованим листом з  описом вкладення рапорт на ім`я начальника  Головного управління Національної поліції в Полтавській області  від 16.04.2021, у якому позивач просив залишити  без розгляду його рапорт про звільнення з Національної поліції України за власним бажанням, який було подано 16.04.2021, датований заднім числом, а саме 02.04.2021 в зв`язку з тим, що рапорт було написано під моральним та психологічним тиском в нічний час на ІТТ №8,  що підтверджується описом вкладення до поштового конверту з відтиском штампу відділення поштового зв`язку за 16.04.2021, накладною АТ "Укрпошта" від 16.04.2021 (14:12 год.), фіскальним чеком АТ "Укрпошта" від 16.04.2021 (14:12 год.)   /а.с. 13, 106/.

Наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області  від 16.04.2021 №189 о/с  "По особовому складу"  майора поліції ОСОБА_1 , начальника ізолятора тимчасового тримання №8, 16 квітня 2021 року звільнено зі служби в поліції згідно із пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію".  Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 02.04.2021, подання сектору організації діяльності місць тимчасового тримання осіб ГУНП від 16.04.2021 /а.с. 58/.

Не погодившись з наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області  №189 о/с від 16.04.2021  про звільнення ОСОБА_1 з посади  начальника ізолятора тимчасового тримання №8 Головного управління Національної поліції в Полтавській області  16 квітня 2021року, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області  №189 о/с від 16.04.2021, суд дійшов наступних висновків.

          Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

          Частиною 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон № 580-VІІІ у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 9-1) у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

          Тобто, згідно з пунктом 7 статті 77 Закону № 580-VІІІ поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

          Відповідно до частин 2, 3 статті 77 Закону № 580-VІІІ, днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

          День звільнення вважається останнім днем служби.

          Частиною 1 статтею 60 Закону № 580-VIII встановлено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

          Пунктом 4 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ встановлено, щодо приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

          Отже, нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів.

          Відтак, оскільки Національна поліція входить до структури Міністерства внутрішніх справ, то в питаннях своєї діяльності та проходження служби працівники поліції, керуються в тому числі і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ.

          Суд зазначає, що на час видання спірного наказу про звільнення діяли норми Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення № 114).

          При цьому, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Позиція аналогічного змісту наведена у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року по справі № 21-8а15.

          Враховуючи викладене, відносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ не є трудовими, тому питання по звільненню/поновленню на службі, підлягали вирішенню відповідно до Положення № 114, яким чітко визначено процедуру звільнення працівників з органів внутрішніх справ.  

          Суд звертає увагу на те, що пунктом 4 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №  580-VIII передбачено можливість застосування норм Положення при вирішенні питання щодо дотримання відповідачем процедури звільнення позивача зі служби в поліції.

           Відповідно до підпункту «ж» пункту 64 Положення №114, особи  середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

          Відповідно до пункту 68 Положення №114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

          Тобто, у межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення, сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк.  Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Якщо такої дати у рапорті про звільнення не було, то при звільненні особи за таких обставин, слід враховувати було положення пункту 68 Положення № 114.

          За змістом пункту 68 Положення № 114, звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби на підставі підпункту «ж» пункту 64 даного Положення, до спливу тримісячного строку від дня попередження про своє бажання звільнитися, якщо сторони не домовились про звільнення у коротші строки, є безпідставним.

          Зокрема, таких висновків дійшов Верховний Суд України у своїх постановах від 09 квітня 2012 року у справі № 21-99а12, від 29 травня 2012 року у справі № 21-122а12, в тому числі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 820/5844/16 від 05 вересня 2019 року.

          У постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №804/868/16  викладено висновок про те, що  до закінчення визначеного у статті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, що між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.

          Частинами 1, 3 статті 38 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

          Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

          Аналіз наведених вище норм свідчить, що чинним трудовим законодавством працівника наділено правом як прямо шляхом подання відповідної заяви (рапорту, клопотання), так і опосередковано шляхом продовження фактичного виконання посадових обов`язків, відкликати власну заяву про звільнення з роботи за власним бажанням.

           Судом встановлено, що ОСОБА_1 подав на ім`я начальника  Головного управління Національної поліції в Полтавській області рапорт від 02.04.2021  про звільнення з Національної поліції України за власним бажанням відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" з 16 квітня 2021 року /а.с. 54/.  

          Тобто у своєму  рапорті   ОСОБА_1 зазначив дату звільнення 16.04.2021.

          Показаннями свідків   ОСОБА_2 та   ОСОБА_3 , які до свого звільнення зі служби в Національній поліції проходили службу на посадах  в ізоляторі тимчасового тримання №8  Головного управління Національної поліції в Полтавській області та  безпосередньо  з 08:00 год. 15.04.2021 до 08:00 год. 16.04.2021 несли службу в ізоляторі тимчасового тримання №8  Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що підтверджується  постовою відомістю внутрішнього поста №1  з охорони осіб, що утримуються в ІТТ №8 ГУ НП в Полтавській області  /а.с. 103-104/,   підтверджено, що в ніч з 15.04.2021 на  16.04.2021 ОСОБА_1 перебував в ізоляторі тимчасового тримання №8  Головного управління Національної поліції в Полтавській області та спілкувався з працівниками Головного управління Національної поліції в Полтавській області. Свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні  пояснювали, що  під час спілкування   ОСОБА_1 з працівниками Головного управління Національної поліції в Полтавській області, які прибули до ізолятора тимчасового тримання №8  Головного управління Національної поліції в Полтавській області,  не були присутні безпосередньо у кабінеті, а  перебували за  дверима цього кабінету.

          Таким чином,           у ніч з 15.04.2021 на  16.04.2021 ОСОБА_1 перебував на своєму робочому місці в ізоляторі тимчасового тримання №8  Головного управління Національної поліції в Полтавській області, який очолював, тобто продовжував виконувати посадові обов`язки.

16.04.2021 о 14:12 год. ОСОБА_1 було направлено по пошті рекомендованим листом з  описом вкладення рапорт на ім`я начальника  Головного управління Національної поліції в Полтавській області  від 16.04.2021, у якому він просив залишити  без розгляду його рапорт про звільнення з Національної поліції України за власним бажанням, який було подано 16.04.2021, датований заднім числом, а саме 02.04.2021 в зв`язку з тим, що рапорт було написано під моральним та психологічним тиском в нічний час на ІТТ №8, що підтверджується описом вкладення до поштового конверту з відтиском штампу відділення поштового зв`язку за 16.04.2021, накладною АТ "Укрпошта" від 16.04.2021 (14:12 год.), фіскальним чеком АТ "Укрпошта" від 16.04.2021 (14:12 год.)   /а.с. 13, 106/.

          Подання позивачем   рапорту  від 16.04.2021  про відкликання попереднього рапорту про звільнення  шляхом надіслання його рекомендованим листом з описом вкладення поштою   викликано погіршенням самопочуття внаслідок хвороби   ОСОБА_1 , який 16.04.2021 звернувся за медичною допомогою до закладу охорони здоров`я, що підтверджено випискою №1252 із медичної карти стаціонарного хворого від 23.04.2021 із зазначенням дати надходження до відділення 16.04.2021 та листком непрацездатності серії АЛА №816955, копії яких наявні у матеріалах справи  /а.с. 9, 10/.    

          Отже, хвороба позивача унеможливила його  прибуття  16.04.2021  до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що знаходиться  у м. Полтаві,  з іншого населеного пункту Полтавської області  та  подання  рапорту особисто.

          Суд також враховує, що законодавством  України не заборонено надіслання   працівником поліції рапортів поштою, натомість,  пунктом 2.1 розділу 2 Положення  про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України від 10.10.2004 №1177, передбачено, що звернення громадян надходять до МВС, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, у вигляді листів (поштою) та під час особистого прийому громадян посадовими особами, за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії", а також з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

          Відповідно до частин 5,  9 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

          Отже,  відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 77 Закон України "Про Національну поліцію"  16.04.2021 позивач перебував на службі та в цей же день відкликав рапорт про звільнення.

          Таким чином, позивач виявив бажання продовжити службу в лавах Національної поліції, яке було ним реалізовано шляхом повідомлення керівництва про вищевказане бажання в день перебування на службі 16.04.2021.

Проте,  16.04.2021   Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області  прийнято наказ від 16.04.2021 №189 о/с  "По особовому складу", яким   майора поліції ОСОБА_1 , начальника ізолятора тимчасового тримання №8, 16 квітня 2021 року звільнено зі служби в поліції згідно із пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію"  на підставі попереднього  рапорту ОСОБА_1 від 02.04.2021 /а.с. 58/.

          Підсумовуючи вищевикладене, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що приймаючи наказ  від 16 квітня 2021 року №189 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади  начальника ізолятора тимчасового тримання №8 Головного управління Національної поліції в Полтавській області  16 квітня 2021року, Головне управління Національної поліції в Полтавській області діяло  не на підставі,  не у спосіб, що визначені Конституцією та законодавством  України, та без урахування всіх обставин, що мали  значення для його прийняття, а тому оскаржуваний наказ є протиправним  та підлягає скасуванню.

          Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №818/112/17, які підлягають обов`язковому врахуванню судом  першої інстанції в силу  частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

При прийнятті рішення у даній справі суд  також врахував  позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення  у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

          За  приписами  статті  235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог  Закону України  "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

          При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

              Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

          Частиною 3 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що  день звільнення вважається останнім днем служби.

Крім того, у пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.

          Зважаючи на вищевикладене, оскільки останнім днем роботи ОСОБА_1 є 16 квітня 2021 року, суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1  на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання №8 Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 17 квітня 2021  року.

          Натомість, підстави для поновлення позивача на посаді з 16 квітня 2021 року відсутні, оскільки  16 квітня 2021 року  був останнім днем роботи позивача на посаді, з якої його звільнено оскаржуваним наказом.

          Згідно з приписами пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995  № 100  /надалі – Порядок № 100/, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу.

          Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 у  всіх  інших  випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи  з  виплат  за  останні  два календарні місяці роботи, що передують  місяцю,  в  якому  відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

          Пунктом 5 цього Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

          Відповідно до приписів пункту 8 Порядку № 100 нарахування   виплат,   що   обчислюються   із   середньої заробітної плати за останні два місяці роботи,  провадяться шляхом множення  середньоденного  (годинного)  заробітку на число робочих днів/годин,  а у  випадках,  передбачених  чинним  законодавством, календарних днів,  які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна  (годинна)  заробітна  плата  визначається  діленням заробітної  плати  за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі  (календарні)  дні  на  число  відпрацьованих  робочих днів (годин),  а  у  випадках, передбачених чинним законодавством, - на число  календарних  днів за цей період.

          За приписами пункту 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016  № 260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

          Отже, при обчисленні середньої заробітної плати поліцейським  слід враховувати  число  календарних днів.

Згідно з довідкою Головного управління Національної поліції в Полтавській області №988/115/29/10/02-2021 від 02.06.2021 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за лютий та березень 2021  року  складає загалом 31305,20  грн. /а.с. 59/.

          Таким чином, середньоденне грошове забезпечення   ОСОБА_1 становить  530,60 грн. (31305,20  грн. (грошове забезпечення за лютий та березень 2021  року) поділити на 59  день (кількість календарних днів  за лютий та березень 2021  року).

          Середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу позивача з 17 квітня 2021  року  по 31 серпня 2021  року  складає  72692 грн. 20 коп.  (137 календарних  днів х 530,60 грн.).

          Як роз`яснив  Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999  № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"  справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника.

          Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне  стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області   на користь ОСОБА_1  середній заробіток час вимушеного прогулу за період з 17 квітня 2021  року  по 31 серпня 2021  року в розмірі 72692 грн. 20 коп. (сімдесят дві тисячі шістсот дев`яносто дві гривні двадцять копійок)  з відрахуванням обов`язкових платежів.

          Отже адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про стягнення з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь позивача всіх судових витрат, у тому числі витрат на правову допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

          Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами ( ч.  7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що  розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"  визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до  п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

На підтвердження наданих позивачу відповідних робіт (послуг) адвокатом Бубликом О.І. до суду надано наступні документи:  витяг з договору від 01.05.2021 про надання правової допомоги, акт виконаних робіт (наданих послуг) від 14.05.2021, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю,  акти виконаних робіт (наданих послуг) від 15.06.2021,  акт виконаних робіт (наданих послуг) від 28.08.2021, квитанції про сплату коштів /а.с. 15, 16, 17, 18, 18а, 69, 115, 117, 134, 134а, 135/.

За умовами договору від 01.05.2021 про надання правової допомоги,  предметом даного договору є оплатне надання правових юридичних послуг), обсяг яких визначається усною домовленістю сторін. Факт надання правових послуг, їх перелік зазначається в акті виконаних робіт (наданих послуг). Вартість наданих послуг, крім авансу, по дійсному   договору, визначається письмово за домовленістю сторін в акті виконаних робіт (наданих послуг) або у додаткових угодах. Оплата здійснюється в готівковій та безготівковій формі.

Факт надання правової допомоги підтверджено актами виконаних робіт (наданих послуг) та протоколами судових засідань, які містяться у матеріалах справи.

          Зважаючи на  співмірність  розміру витрат на правничу допомогу зі  складністю справи (справа розглядається в порядку загального позовного провадження)   та виконаними адвокатом роботами, часом,  витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг),  обсягом наданих адвокатом послуг  та виконаних робіт,    значенням справи для сторони позивача, а також  враховуючи  часткове задоволення позову,  суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Стосовно клопотання позивача про стягнення з відповідача  витрат  сторони  та її представника на купівлю пального  для  прибуття  до суду, суд виходить з наступного.

На підтвердження понесення  витрат   на придбання  пального,  позивачем та його представником  надано до суду  фіскальні чеки    від 15.06.2021 на суму 549,80 грн., від 10.08.2021 на суму 565,80 грн.,  від 31.08.2021 на суму 549,94 грн. /а.с. 72,  116, 139/.

          Статтею 135 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

          Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з приписами постанови Кабінету Міністрів України від  27.04.2006 №590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави"  витрати пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

          Пунктом  6 розділу ІІ Інструкції  про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої  постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.1998 №59,  встановлено, що  витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов`язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

          Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населеного пункту, де постійно працює відряджений працівник, або до місцеперебування у відрядженні.

          Пунктом 12 розділу ІІ цієї Інструкції передбачено, що  витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов`язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі на чартерні рейси; рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання; страхових полісів тощо.

          Таким чином, законодавством України не встановлено право  на компенсацію витрат, що пов`язані  із прибуттям до суду сторони чи її представника   на  таксі  чи  особистим транспортним засобом,  натомість, встановлено право на відшкодування таких витрат у розмірі  вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов`язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті, які мають бути підтверджені належними оригіналами документів.

Позивачем та його представником  не надано до суду  транспортних  квитків на транспорт  загального користування на підтвердження вартості проїзду до суду  транспортом загального користування.

За таких обставин та наведених вище норм права,  відсутні правові підстави для стягнення за рахунок бюджетних призначень відповідача на користь позивача понесених витрат на придбання пального.

Пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

          Таким чином,  суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1  на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання №8 Головного управління Національної поліції в Полтавській області  з 17 квітня 2021  року  та  стягнення з Головного управління Національної поліції в Полтавській області  на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 15652 грн. 60 коп. (п`ятнадцять тисяч шістсот п`ятдесят дві тисячі шістдесят копійок) з відрахуванням обов`язкових платежів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2-10, 139, 243-245, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,   -               

В И Р І Ш И В:

          Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області  (ідентифікаційний код 40108630, вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36014)  про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 16 квітня 2021 року №189 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади  начальника ізолятора тимчасового тримання №8 Головного управління Національної поліції в Полтавській області  16 квітня 2021року.

Поновити ОСОБА_1  на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання №8 Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 17 квітня 2021  року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області     на користь ОСОБА_1  середній заробіток час вимушеного прогулу за період з 17 квітня 2021  року  по 31 серпня 2021  року в розмірі 72692 грн. 20 коп. (сімдесят дві тисячі шістсот дев`яносто дві гривні двадцять копійок)  з відрахуванням обов`язкових платежів.

В іншій частині  позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн. (чотири тисячі гривень).

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1  на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання №8 Головного управління Національної поліції в Полтавській області  з 17 квітня 2021  року  та  стягнення з Головного управління Національної поліції в Полтавській області  на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 15652 грн. 60 коп. (п`ятнадцять тисяч шістсот п`ятдесят дві тисячі шістдесят копійок) з відрахуванням обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.   

Повне рішення складено 10 вересня 2021 року.

Суддя                                                                                              С.С. Сич