№2-176/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя  Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді  -  Уржумової Н.В.

при секретарі – Щировій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сімферополі цивільну справу за позовними вимогами  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, як правонаступників ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на квартиру та за позовними вимогами ОСОБА_5, як представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення з квартири, треті особи Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, КРП СМБРТІ, ЖБК №61, -

                    в с т а н о в и в  :

02.12.1997 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами до ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на квартиру, мотивуючі позовні вимоги тим, що 20.11.1994 року вона домовилася з ОСОБА_4 про придбання квартири за АДРЕСА_1 за 8700,00000 купонів, що було еквівалентно 5800 доларів США. У цей же день, ОСОБА_9 - ОСОБА_4 було передано 150000000 карбованців, що було еквівалентно 1000 доларів США. Інша частка суми повинна була бути передана ОСОБА_10, яка була посередником між сторонами угоди купівлі-продажу квартири. ОСОБА_4 залишила ОСОБА_10 довіреність та у той же день уїхала. ОСОБА_1 в’їхала до спірної квартири разом із своїми дітьми та провела в ній ремонт, а також подала до БТІ документи на квартиру для оформлення. На протязі року вона виплатила ОСОБА_10 495000000 карбованців, що було еквівалентно 3300 доларам США. У вересні ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_4 телеграму з проханням виплатити залишок суми за квартиру. ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_10 з проханням оформити квартиру, на що остання повідомила, квартиру буде оформляти ОСОБА_4, коли приїде. У жовтні 1995 року до міста приїхала ОСОБА_4 та відмовилася оформляти спірну квартиру. На підставі наведеного, позивачка ОСОБА_1 просила суд: визнати дійсною угоду, укладену між нею та ОСОБА_4 про купівлю-продаж квартири; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 2-3; а.с. 29-30).

ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_9 (на теперішній час ОСОБА_1 мотивуючі позовні вимоги тим, що вона у 1990 році як член ЖБК №61 виплатила пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 та стала власником зазначеної квартири. У зв’язку з обставинами, вона вимушена була проживати у м. Мурманську, тому й не приїхала до м. Сімферополя, а здала в найм зазначену квартиру. Так, за договором від 15.11.1994 року ОСОБА_4 здала квартиру АДРЕСА_1 строком на один рік ОСОБА_10 Коли ОСОБА_4 повернулася через рік, то з’ясувалося, що у спірній квартирі проживає зовсім інша людина – ОСОБА_9, яка повідомила, що зазначену квартиру вона купила у ОСОБА_10 ОСОБА_9 документів на квартиру не надала та звільнити квартиру відмовилася. За цей період своїми діями ОСОБА_4 була заподіяна матеріальна та моральна шкода. З урахуванням наведеного позивачка ОСОБА_4 просила суд: виселити ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_1 без надання жилої площі; передати квартиру АДРЕСА_1 в користування ОСОБА_4; стягнути з відповідачки моральну шкоду у розмірі 8000 грн.;  стягнути з відповідачки матеріальні збитки у розмірі 4800 грн. та за заподіяну шкоду здоров’ю ОСОБА_4 у розмірі 5000 грн. (т. 1 а.с. 8-16).

Ухвалою суду від 18.03.2002 року до участі у справі було залучено у якості третьої особи – ЖБК № 61.

У судовому засіданні 25.06.2008 року до участі у справі були залучені треті особи – КРП СМБРТІ та Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради (т. 2,  а.с. 176-178).

Ухвалою суду від 28.07.2010 року до участі у розглядуваній справі були залучені ОСОБА_3 та ОСОБА_2, як правонаступники померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4

02.09.2010 року ОСОБА_5, діючи як представник на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернувся до суду із уточненою позовною заявою та просив суд: усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_1 разом із неповнолітньою ОСОБА_11, 1999 року народження,  ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та всіх інших осіб, які будуть знаходитися у квартирі на час виконання судового рішення; скасувати арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1 ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 02.12.1997 року; на підставі ст. 211 ЦПК України, ст.ст. 4, 94, 97 КПК України винести окрему ухвалу з поданням прокурору або порушити кримінальну справу за ст. 190 ч. 2 ч. 4 ст. 186 ч. 3 ст. 189 ч. 4 ст. 194 ч. 2 ст. 384 ч. 2 КК України у відношенні  ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8  (т. 3, а.с. 160-162).

Ухвалою суду від 16.09.2010 року позовні вимоги ОСОБА_5, як представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у частині стягнення з ОСОБА_1 у рахунок поновлення квартири АДРЕСА_1 згідно зведеного кошторисного розрахунку в розмірі 18326 грн., стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди спричиненої ОСОБА_4 у розмірі 100000 грн., стягнення з ОСОБА_1 у рахунок знищеного майна в квартирі у розмірі 3843 грн., стягнення недоотриманого розміру прибутків від упущеної вигоди (оренди квартири) з ОСОБА_1 у розмірі 10000 грн., з ОСОБА_7 – 10000 грн., ОСОБА_6 – 10000 грн. та ОСОБА_8 – 10000 грн. – були залишені без розгляду.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала первісні позовні вимоги та з вищенаведених підстав просила суд їх задовольнити у повному обсязі, визнавши дійсною угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на зазначену квартиру; у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити за необґрунтованістю.

ОСОБА_5, як представник ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, вважав їх необґрунтованими та просив відмовити у їх задоволенні; просив суд задовольнити зустрічні позовні вимоги своїх довірителів та прийняти рішення про усунення позивачам як співвласникам квартири перешкод у здійсненні права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_1 разом із неповнолітньої ОСОБА_11, 1999 року народження,  ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Представник третьої особи ЖБК №61 позовні вимоги ОСОБА_1 вважала необґрунтованими та просила суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі; позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити, пояснивши, що,  дійсно,  15.11.1994 року між колишнім власником квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_10 був укладений договір оренди спірної квартири АДРЕСА_1 зі строком дії – один рік; зазначений договір був зареєстрований  у  ЖБК № 61; ніяких відомостей про укладення угоди купівлі-продажу цієї квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у ЖБК № 61 немає. Більш того, за своє життя, ОСОБА_4 спростовувала наявність будь-якої домовленості про продаж тієї квартири і сама намагалася виселити ОСОБА_1 та членів її родини з належної їй квартири.  

Відповідачі за зустрічними позовними вимогами  – ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у судове засідання не з’явилися, повідомлені належним чином, відповідно до вимог діючого законодавства (т. 3,  а.с. 170-178), причин своєї неявки суду не повідомили та заяв про відкладення судового засідання не надавали. Від ОСОБА_6 до суду надійшли письмова заява з проханням провести  розгляд справи у її відсутність.  

Представники третіх осіб – КРП СМБРТІ та Служби у справах дітей Сімферопольської міської ради у судове засідання не з’явилися, повідомлені належним чином, відповідно до вимог діючого законодавства, надали суду письмові заяви про розгляд справи у відсутність їх представників (т. 3,  а.с. 153;196).

З урахуванням думки сторін по справі та їх представників, а також враховуючи письмові заяви, які знаходяться у матеріалах цивільної справи, суд ухвалив провести розгляд справи у відсутність відповідачів – ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та представників третіх осіб – КРП СМБРТІ та Служби у справах дітей Сімферопольської міської ради.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1, ОСОБА_5 - представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3, представника третьої особи ЖБК № 61, дослідивши матеріали розглядуваної цивільної справи, оголосивши у судовому засідання показання ОСОБА_10, оглянувши матеріали кримінальної справи за №1-38/2002 з оригіналом вироку Київського районного суду м. Сімферополя від 11 січня 2002 року, дослідивши та оцінивши усі наявні по справі докази та матеріали цивільної справи у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та  про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як правонаступників ОСОБА_4,  виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що квартира за АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_4, що відповідає відомостям свідоцтва про право власності за №353 від 25.12.1991 року.

Відповідно до договору від 15.11.1994 року, зареєстрованого в ЖБК № 61,  ОСОБА_4, як власник квартири передала ОСОБА_10 спірну квартиру АДРЕСА_1 у тимчасове користування строком на один рік, тобто до 20.11.1995 року (т. 1,  а.с. 21).

Зазначені обставини не спростовувалися у судовому засіданні ОСОБА_5 – представником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - правонаступників первісного позивача ОСОБА_4, представником ЖБК № 61 та підтверджуються наявною у матеріалах цивільної справи копією цього договору.

При цьому зазначеним договором, ОСОБА_10 не наділялася повноваженнями на відчуження квартири.

Звертаючись 02.12.1997 року до суду з позовними вимогами про визнання дійсною угоди купівлі-продажу квартири за АДРЕСА_1, ОСОБА_1, посилаючись на положення ч. 2 ст. 47, ст. 128  ЦК Української  РСР, просила суд: визнати дійсною угоду купівлі-продажу зазначеної квартири, укладену між нею та ОСОБА_4, зазначаючи при цьому у позовній заяві. що нею 20.11.1994 року була укладена усна домовленість з ОСОБА_4 про продаж квартири за суму 8700,00000 купонів, еквівалент якої складав 5800 доларів США та у рахунок майбутнього нотаріального оформлення угоди купівлі-продажу, у той же день ОСОБА_1 передала ОСОБА_4 1000 доларів США, а у подальшому, на протязі року позивачка виплатила ОСОБА_10 як посереднику  між нею та ОСОБА_4 3300 доларів США. У жовтні 1995 року ОСОБА_1 дізналася, що ОСОБА_4 відмовляється оформляти квартиру.

Аналогічні пояснення надала ОСОБА_1 у судовому засіданні при розгляді цивільної справи по суті заявлених нею позовних вимог.

На час виникнення спірних правовідносин щодо визнання дійсною угоди купівлі-продажу нерухомого майна -  листопад 1994 року,  діяв Цивільний Кодекс Української РСР, який підлягає застосуванню для їх регулювання.

Так, відповідно до статті 227 ЦК Української РСР «Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу)».

Відповідно до частини 2 статті 47 ЦК Української РСР «Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається».

Відповідно до частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених  статтею  61 ЦПК України. А відповідно до частини 4 вищенаведеної статті Закону, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказами у цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність  обставин, що обґрунтовують  вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення по справі.

Однак, усупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, ОСОБА_1, взагалі не навела  суду допустимих та належних доказів про вчинення нею та ОСОБА_4 20 листопада 1994 року угоди  купівлі-продажу квартири за АДРЕСА_1, ніж як її особисті усні пояснення у судовому засіданні та зазначення про це у позовній заяві.

Але  пояснення позивачки, отримані не за процедурою допиту свідків, не сприйматися судом  як засіб доказування (ч.2 ст. 57 ЦПК України).

Також не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи і ствердження ОСОБА_1 про передачу нею коштів ОСОБА_10, як представнику ( або як зазначено у первісній позовній заяві «посереднику»)  ОСОБА_4 - у рахунок майбутнього укладення угоди купівлі-продажу спірної квартири.

З оголошених у судовому засіданні письмових пояснень  ОСОБА_10 убачається, що між нею та ОСОБА_4 у 1994 році був укладений договір оренди квартири строком на один рік, спірну квартиру вона у ОСОБА_4 не купувала, посередником між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 в купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 не виступала  їй не відомо, щоб ОСОБА_9 купувала спірну квартиру, ОСОБА_4,  у свою чергу,  не доручала їй продаж квартири (т. 1,  а.с. 234).

Також, вироком Київського районного суду м. Сімферополя від 11 січня 2002 року (кримінальна справа  №1-38/2002), який набрав чинності, ОСОБА_10 була визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ст. 143 ч. 2 КК України (1960р.), у тому числі, і по епізоду шахрайства по спірній квартирі -  із ОСОБА_1 Вироком суду з ОСОБА_10 було стягнуто у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, у тому числі, на користь ОСОБА_9 9680,95 грн.  

При цьому, як зазначено у мотивувальній частині вироку, будучи допитаною під час розгляду зазначеної кримінальної справи потерпіла ОСОБА_9 особисто пояснювала у судовому засіданні «.. що у 1994 році ОСОБА_10 запропонувала купити їй квартиру АДРЕСА_1 за 5800 доларів США, передала їй 5400 доларів США. Зустрічалася з господаркою квартири ОСОБА_4. Договір з ОСОБА_4 не укладала…».  

Наявна у матеріалах цивільної справи (т.1, а.с.262) копія розписки від 24.07.1995 року, за якою ОСОБА_9 передала ОСОБА_10 кошти в розмірі 1650 доларів не має відношення до розглядуваної цивільної справи,  оскільки ця розписка відображає лише боргові зобов’язання  між зазначеними особами та ніяким чином не підтверджує договірні відносини між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 за угодою  купівлі-продажу квартири за  АДРЕСА_1.

Лист у матеріалах цивільної справи – т.1, а.с. 263,  адресований ОСОБА_12 – ОСОБА_13 та ОСОБА_14, на який також в обґрунтування своїх позовних вимог посилалася у судовому засіданні ОСОБА_1, на думку суду, не підтверджує як факту досягнення між ОСОБА_1 та живою на той час ОСОБА_4 угоди купівлі-продажу квартири, так і факту виконання позивачкою цієї угоди.

Навпаки, за своє життя, під час провадження справи у суді – ОСОБА_4 завжди спростовувала факт існування  між нею та ОСОБА_1 угоди купівлі-продажу спірної квартири, що, побічно, підтверджується і змістом її позовної заяви (т.1, а.с. 8-16), письмовими поясненнями ОСОБА_4 (т.1, а.с. 128-144), а також оголошеними у судовому засіданні письмовими показаннями ОСОБА_4, наданими  у Ногінському районному суді Московської області, у порядку виконання ухвали  Залізничного районного суду м. Сімферополя від 05 травня 1999 року про судове доручення (т.1, а.с.125-146).  

З урахуванням наведеного,  суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, ОСОБА_3, як правонаступників ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на квартиру за АДРЕСА_1.

Розглядаючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5, який звернувся до суду на підставі довіреності як  представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 разом із неповнолітньою ОСОБА_11, 1999 року народження, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, суд  дійшов до висновку про їх обґрунтованість, враховуючи наступне.

  Як було встановлено судом вище, згідно зі свідоцтва про право власності за №353 від 25.12.1991 року ОСОБА_4 за своє життя була власником квартири за АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (т.3, а.с.50).

ОСОБА_15 та  ОСОБА_3 як спадкоємці за законом після смерті ОСОБА_4, є співвласниками (по Ѕ частці кожний) квартири за АДРЕСА_1,  що підтверджується  витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно та свідоцтвами про  право на спадщину (т.3, а.с.42-83, 97-98).

Враховуючи те, що ОСОБА_1 разом із неповнолітньою ОСОБА_11, 1999 року народження, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вселилися та проживають на теперішній час у спірному приміщенні – квартирі за АДРЕСА_1 без законних підстав, що було встановлено судовим розглядом, то, з підстав ст. 391 ЦК України,  підлягають задоволенню і позовні вимоги співвласників спірної квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – правонаступників ОСОБА_4 про виселення зазначених осіб із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Підстав, встановлених цивільним та житловим законодавством для збереження за ОСОБА_1 разом із неповнолітньою ОСОБА_11, 1999 року народження,  ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 права на проживання у спірній квартирі  - судовим розглядом не встановлено та відповідачами не наведено.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_1 разом із неповнолітньою ОСОБА_11, 1999 року народження, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8  з квартири АДРЕСА_1,  без надання іншого житлового приміщення - у повному обсязі.

Згідно зі статтею 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення, суд  повинен, у тому числі, й вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Під час прийняття до провадження позовної заяви ОСОБА_1, вона була звільнена від сплати судових витрат.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог про визнання дійною угоди купівлі-продажу квартири та визнання права власності на квартиру, тому, при ухваленні судового рішення, суд дійшов до висновку про стягнення з ОСОБА_1 у дохід держави судового збору у розмірі 459,31 грн., а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді у розмірі 120,00 грн.

Суд не розглядає заяву ОСОБА_5, як представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про скасування арешту, накладеного на спірну квартиру, оскільки ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29 квітня 2010 року за заявою ОСОБА_5 був знятий арешт, накладений ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 02.12.1997 року з квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4 за життя (т. 3,  а.с. 87). А крім того, у матеріалах цивільної справи наявні докази виконання зазначеної ухвали суду (т. 3,  а.с. 90-91).

Також судовим розглядом не встановлено підстав для винесення судом окремої ухвали щодо порушення кримінальної справи, як вимагав того у позовній заяві представник ОСОБА_5

На підставі статей 47, 227 Цивільного Кодексу Української  РСР, статті 391 Цивільного Кодексу України, керуючись статтями 10, 11, 57, 60, 61, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -    

в и р і ш и в :

ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, ОСОБА_3, як правонаступників ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на квартиру – відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 – задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 разом із неповнолітньою ОСОБА_11, 1999 року народження, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1 – без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 459 (чотириста п’ятдесят дев’ять) гривень 31 копійка, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді у розмірі 120 (сто двадцять) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя