АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-5574/2010 Головуючий у 1-й інстанції: Галчанський С.В.
Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
Суддів: Мануйлова Ю.С.
Давискиби Н.Ф.
При секретарі: Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від
08 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Авто», третя особа: Оріхівська міська рада Запорізької області, про визнання права власності на нерухомість ,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до суду з позовом в якому зазначав, що 02 серпня 2007 року за договором купівлі - продажу, укладеному між ним та відкритим акціонерним товариством «Авто»( надалі - ВАТ»Авто»), посвідченим приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцовим О.В., зареєстрованим в реєстрі за
№ 301, він придбав у відповідача частину комплексу, нерухомого майна майнового комплексу площею 455,6 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 Земельна ділянка, на якій розташовано майновий комплекс, надана у постійне користування відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ЗП НОМЕР_1від 21 квітня 1994 року;
02 серпня 2007 року за договором купівлі-продажу, укладеному між ним та відповідачем, посвідченим приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцовим О.В., зареєстрованим в реєстрі за №307, він придбав у відповідача частину комплексу, нерухомого майна майнового комплексу : 11/20 частин профілакторію площею 386,6 кв.м. : КТП з навісом площею 39,8 кв., котельню площею 7,1 кв.м, заправку площею 7,9 кв.м., заправку площею 3,8 кв.м, дві ємкості, /4 частину стоянки відкритого типу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 Земельна ділянка, на якій розташовано майновий комплекс, надана у постійне користування відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ЗП № НОМЕР_1 від 21 квітня 1994 року;
02 серпня 2007 року за договором купівлі-продажу, укладеному між ним та відповідачем, посвідченим приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцовим О.В., зареєстрованим в реєстрі за №304, він придбав у відповідача частину комплексу, нерухомого майна майнового комплексу :
9/20 частин профілакторію площею 310,5 кв.м., додаткову будівлю площею 34,5 кв.м., додаткову будівлю площею 46,1 кв.м., профілакторій площею 62,7 кв.м., 1/2 частину стоянки відкритого типу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 Земельна ділянка, на якій розташовано майновий комплекс, надана у постійне користування відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ЗП НОМЕР_1 від 21 квітня 1994 року; земельна ділянка виділялася для розміщення майна, яке належало відповідачу на праві колективної власності на підставі Наказу Фонду державного майна України регіонального відділення по Запорізькій області №464/1 від
24 червня 1994 року.
Позивач вважав, що оскільки майновий комплекс перейшов у власність відповідача шляхом приватизації державного майна, то до нього, як члена товариства, також перейшло право постійного користування земельною ділянкою під майновим комплексом, цільове призначення земельної ділянки він не змінював та не буде змінювати та оскільки ним було придбано частину майнового комплексу, то право власності на земельну ділянку перейшло на частину земельної ділянки загальна площа якої становить 1,6342 га;
Позивач просить визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 1,6342 га, за цільовим призначенням - для розміщення та обслуговування об'єктів нерухомості, на якій розташована його приватна власність - нерухоме майно майнового комплексу, придбаного за договорами купівлі-продажу від 02 серпня 2007 року, розташованого за адресою: м. АДРЕСА_1 з подальшою реєстрацією в Запорізькій регіональній філії державного підприємства центру ДЗК та виготовленням Державного акту встановленого зразка на його ім’я.
У судовому засіданні позивач наполягав на позовних вимогах, просив їх задовольнити.
Р ішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 08 червня 2010
року у позові відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, в якій пославшись на неповне з’ясування обставин справи, невідповідність висновку суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши обставини справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
У відповідності до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України підчас розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 02 серпня 2007 року сторони уклали договори купівлі-продажу нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці площею 1,6362 га за адресою::АДРЕСА_1
Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив із того, що немає правових підстав для визнання права власності за позивачем на земельну ділянку, на якій розташовано нерухоме майно майнового комплексу за вказаною вище адресою.
З таким висновком суду слід погодитися, оскільки він дійшли його з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. ст. 12, 122 ЗК України розпорядження землями територіальної громади та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб належить до повноважень сільської, селищної, міської ради в порядку, передбаченому ст. 116 цього Кодексу.
Разом з тим позивач зазначав підставою позову про визнання права власності на земельну ділянку ч. 1 ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин – 2 серпня 2007 року) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду , переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані, без зміни її цільового призначення, у розмірах встановлених договором.
За нормою ч. ч. 1, 2 ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
З аналізу змісту ч. ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України вбачається, що зазначена норма закріплювала самостійні правові режими права власності на земельну ділянку та права власності на розташовані на цій земельній ділянці об'єкти нерухомості, згідно з якими перехід права власності на будівлю та споруду до набувача нерухомого майна не тягне за собою безумовного (автоматичного) переходу права власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.
При набутті у власність нерухомого майна (будівель, споруд) перехід права власності (права користування - у разі відсутності у відчужувача нерухомого майна права власності на земельну ділянку, на якій розташовані ці об'єкти нерухомості) на земельну ділянку потребує окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і набувачем будівлі чи споруди (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо або оренди).
Як убачається з договорів купівлі-продажу від 02 серпня 2007 року, укладених ВАТ»Авто» із ОСОБА_1. предметом купівлі-продажу є лише нежилі будівлі, які належали продавцю на праві колективної власності на підставі Наказу Фонду державного майна України регіонального відділення по Запорізькій області № 464/1 від 24.06.1994 року та переліку нерухомого майна, яке передане у власність ВАТ»Авто» від 29.11.2004 року, зареєстрованих в Реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством «Імпульс» Пологівської районної ради Запорізької області 29.11.2005 року.
Спірна земельна ділянка належала ВАТ»Авто» на праві користування. (а.с.3-11).
У матеріалах справи відсутні будь-які докази належності ВАТ»Авто» спірної земельної ділянки на праві власності.
Заявляючи позов, ОСОБА_1 не врахував, що відповідно до положень ч. ч. 1, 2
ст. 120 ЗК України земельна ділянка, на якій розташовані обэєкти нерухомості, є самостійним об'єктом цивільних правовідносин, що потребує самостійного правового регулювання переходу права власності на неї, незалежно від права власності на розташовані на ній будівлі (споруди).
Позивачем також не враховано, що за нормою ч. 2 ст. 377 ЦК України за відсутності в договорі правового регулювання правовідносин щодо земельної ділянки сторін договору купівлі-продажу будівлі (споруди) до набувача нерухомості переходить право власності лише на ту частину земельної ділянки, яка зайнята будівлею (спорудою), та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування, за умови наявності у відчужувача нерухомості права власності на земельну ділянку.
Відповідно до ст. ст. 209, 210, 657 та ч. 4 ст. 334 ЦК України право власності за договором купівлі-продажу на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації.
Відмовляючи у позові, районний суд також виходив з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Статтею 120 ЗК України визначено перелік та встановлено порядок укладання цивільно-правових угод щодо набуття права власності на земельні ділянки.
Відповідно до ст. 131 ЦК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Відповідно до п.12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Крім цього, суд правильно зазначав, що визнання права власності на земельну ділянку, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна, за позивачем суперечитиме вимозі
п.15 Перехідних положень ЗК України, відповідно до якого - до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Зважаючи на викладене, не можуть бути прийняті до уваги твердження апелянта, що він не змінював цільового призначення земельної ділянки , на якій розташовані придбані ним за договорами купівлі-продажу об’єкти нерухомості , а також про неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
При цьому позивач не надав суду доказів, які спростовують висновки суду.
За таких обставин , судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції з’ясовані всі обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, дана належна оцінка письмовим доказам у сукупності з доводами сторін, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи , викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції, тому підстав для скасування рішення немає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 08 червня 2010 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інтонації.
Головуючий:
судді: