БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                                                                                                                                                                                № 2-2837/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 «20» травня 2010 року                                                                         м.Бровари Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

                          головуючого - судді Василишина В.О.,

                          при секретарі – Пархоменко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Броварах  Київської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду й стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги «Дітям війни»,

в с т а н о в и в:

У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним вище позовом, який обґрунтував тим, відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року належить до соціальної групи «діти війни». Згідно зі статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» йому з 01 січня 2006 року повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 % мінімального розміру пенсії за віком. У 2006-2007 роках підвищення до пенсії йому не виплачувалось взагалі, а у                   2008-2009 роках виплачувалось, але в меншому розмірі, ніж передбачено Законом, чим порушено його права.

Зазначає, що Верховна Рада України Законом України від 20 грудня 2005 року             № 3235-ІV «Про Державний бюджет України на 2006 рік», ст.ст. 77, 110 та Законом України      від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»,               ст.71, п.12 призупинила дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Однак Конституційний Суд України своїм рішенням № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року по справі № 1-29/2007, керуючись ст.ст. 147, 150, 152 Конституції України та ст.ст. 45, 51, 61, 63, 65 Закону України «Про Конституційний Суд України», вирішив визнати такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційним положення Закону України           «Про Державний бюджет України на 2007 рік» пункт 12 статті 71, яким призупинено дію статті 6 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195 ІV «Про соціальний захист дітей війни», пункт 3 положення статті 71 «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані неконституційними.

Рішення Конституційного Суду в цій справі має преюдиціальне значення для суддів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частини 2 статті 19 та частини 3 статті 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, зважаючи не вищевикладене, невиплата позивачу соціальної допомоги, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України.

Розмір соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» становить 30 % мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня - 350 грн. 00 коп., з         01 квітня - 359 грн. 00 коп., з 01 жовтня - 366 грн. 00 коп.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня - 380 грн. 00 коп., з         01 квітня - 406 грн. 00 коп., з 01 жовтня - 411 грн. 00 коп.

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня - 470 грн. 00 коп., з         01 квітня - 481 грн. 00 коп., з 01 липня - 482 грн. 00 коп., з 01 жовтня - 498 грн. 00 коп.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня -               498 грн. 00 коп., з 01 листопада – 573 грн. 00 коп.

Сума недоотриманої соціальної допомоги за період  з 01 січня 2006 року по 31 березня 2010 року становить 5 501 грн. 40 коп.

Відповідно до ст.257 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.  

Законні права позивача було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили, Законів України, крім того, про належні йому, як дитині війни виплати, повідомлено не було, тому про факт порушення прав йому стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі, у зв’язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним Судом України 09 липня 2007 року та його публікації в офіційному виданні «Вісник Конституційного Суду України» від 07 листопада 2007 року № 4.

Просить поновити йому строк звернення до суду та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в місті Броварах Київської області здійснити перерахунок недоплаченої йому, як дитині війни щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01 січня 2006 року із розрахунку 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та забезпечити йому виплату з урахуванням вже проведених виплат.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явився, в письмовій заяві просить розглядати справу у його відсутності, свої вимоги підтримує повністю і просить їх задовольнити.  

Представник відповідача управління Пенсійного фонду України в місті Броварах в судове засідання не з’явилася. В поданих письмових запереченнях позов не визнають і просять відмовити в його задоволенні. В своїх запереченнях посилаються на те, що позивач перебуває на обліку в Управлінні та одержує пенсію за віком. Наголошують на тому, що виплати дітям війни – це не пенсія, а соціальна надбавка. А тому виплачується вона не з бюджету Пенсійного фонду, а за рахунок коштів Державного бюджету. Пенсійний фонд лише здійснює виплату цієї надбавки, але в межах асигнувань з бюджету.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У листопаді 2004 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про соціальний захист дітей війни». Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний захист дітей війни» особам, на яких поширюється дія вказаних нормативно-правових актів, передбачені різноманітні пільги та соціальні виплати.

Зокрема, дітям війни, до яких відносяться громадяни України, яким на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років, передбачено підвищення до пенсії або їх щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має правовий статус дитини війни, що підтверджується пенсійним посвідченням № 154985, виданий 28 вересня 1998 року на ім’я позивача, де у графі «для відміток» проставлено  штамп «Дитина війни». Позивач є пенсіонером  за віком,  пенсію отримує в Управлінні Пенсійного фонду України у місті Броварах Київської області. Статус позивача відповідачем не заперечується. Крім того статус «Дитина війни» визначається автоматично по даті народження пенсіонера в період з 03 вересня 1927 року по 02 вересня 1945 року.

Згідно зі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. Відповідно до ч.2 ст.3 цього Закону встановлені ним державні соціальні гарантії дітям війни не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Незважаючи на це, у 2006 році дію Закону України «Про соціальний захист дітей війни» повністю, а у 2007 році окремо дію ст.6 цього Закону було зупинено законами про Державний бюджет України на 2006-2007 роки. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вносилися зміни, якими з 01 січня     2008 року виплата підвищення дітям війни передбачалась лише в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність).

Рішеннями Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зупинені дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007-2008 роки було визнано неконституційними, а відтак з 22 травня        2008 року по 31 грудня 2008 року діти війни мали законне право на підвищення пенсій у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Статтею 152 Конституції України чітко визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року зворотньої дії в часі не має, відтак на період до 09 липня 2007 року не поширюється.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення  змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107- VІ встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

22 травня 2008 року Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закону № 107- VІ, зокрема пункт 41 розділу ІІ.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції 2004 року поновили свою дію у 2007 році – з 09 липня 2007 року, у 2008 році – з 22 травня 2008 року, отже, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсій у розмірах, визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», мають діти війни: за 2007 рік – з 09 липня    2007 року до 31 грудня 2007 року, за 2008 рік – з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року.

Отже, в період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року відповідач був зобов’язаний нараховувати та сплачувати підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2006 року.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, ч.3 ст.28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Однак, враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, та, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов’язання взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії, суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни.

Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що на думку суду не суперечить вимогам ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України» та здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 даного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.

Згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про необхідність зобов’язати Управління Пенсійного фонду України місті Броварах Київської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням підвищення її на 30 % з розміру мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати, починаючи з 09 липня 2007 року по день звернення позивача до суду, тобто по 30 квітня    2010 року.

Керуючись ст.64 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,  ст.ст. 10, 15, 58, 169, 215 ЦПК України, суд  

 в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.  

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України у місті Броварах Київської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням підвищення її на     30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня     2008 року, з 01 січня 2009 року по 30 квітня 2010 року з врахуванням проведених виплат.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку          ч.4 ст.295 ЦПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у зазначений вище строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

 Суддя                                                                                       В.О.Василишин