УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

5 жовтня 2010 року                                                               м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів

Гошовського Г.М. (головуючий), Животова Г.О. та Вотьканича Ф.А.,  

з участю прокурора Міцовди К.Д.,

розглянув кримінальну справу за апеляцією прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 липня 2010 року, яким засуджений

ОСОБА_4,          ІНФОРМАЦІЯ_1  несудимий, громадянин України,

-   за ч.2 ст.315 КК України на 5 років позбавлення волі;

-   за ч.2 ст.307 із застосуванням ст.69 КК України на 3 роки позбавлення волі;

-   на підставі ст.ст.70, 75, 76 КК України остаточно за сукупністю злочинів на 5 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки та покладенням обов’язку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції,

та на постанову того ж суду від 29 липня 2010 року, якою

ОСОБА_5,          ІНФОРМАЦІЯ_2, несудимий, громадянин України,

-   звільнений від покарання за ч.2 ст.307 КК України із застосуванням примусового заходу виховного характеру у виді передачі під нагляд його матері ОСОБА_6

Як визнав суд першої інстанції, ОСОБА_4 02 лютого 2010 року приблизно о 13 годині в кімнаті № 210 гуртожитку Дубівського ЗМТ на вул. Гагаріна в с. Дубове спочатку схилив ОСОБА_7 та неповнолітнього ОСОБА_8 вжити канабіс (марихуану), потому, використовуючи виготовлений ним пристрій, викурив разом з ними майже один грам зазначеного особливо небезпечного наркотичного засобу, після чого біля входу в гуртожиток збув ОСОБА_9 за 50 гривень такий же наркотичний засіб, а ОСОБА_5 4 лютого 2010 року приблизно об 11 годині отримавши у ОСОБА_9 0,805 гр. канабісу збув його на території Дубівського ЗМТ на вул.Гагаріна в с.Дубове неповнолітньому ОСОБА_10 за 70 гривень.

В порушенні кримінальної справи проти ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 відмовлено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України (а.с.110, 111, 112).

В апеляції та доповненні до неї прокурор порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції внаслідок м’якості призначеного покарання і постановлення апеляційним судом свого вироку з призначенням більш суворого покарання ОСОБА_4, та скасування постанови місцевого суду і ухвалення своєї з призначенням ОСОБА_5 примусового заходу виховання без вказівки про звільнення його від покарання, оскільки останній не є суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, і таке обвинувачення органом досудового слідства йому не пред’являлось.

Заслухавши доповідь судді, промову прокурора, який підтримав апеляцію, але просив не ухвалювати нову постанову щодо ОСОБА_5, а змінити оскаржене судове рішення щодо останнього, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, суд визнає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Призначаючи ОСОБА_4 покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України суд, усупереч вимогам ст. 65 КК України та роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України зазначеним в постанові № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», не взяв до уваги ступінь тяжкості вчинених злочинів та особу винного, який скоїв свої дії на грунті наркоманії, втягнув у злочинну діяльність інших осіб, в тому числі – неповнолітніх. Не врахував суд і наявність рецидиву злочинів.

Отже, вирок підлягає скасуванню через м’якість призначеного ОСОБА_4. покарання.

Оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключали можливість постановлення вироку, справа, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 374 КПК України, підлягає поверненню на новий судовий розгляд в місцевий суд.

Таким порушенням апеляційний суд визнає те, що місцевий суд не допитав свідків ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, а оголосив їх показання дані на досудовому слідстві. Це суд мав право робити тільки за наявності передбачених ст. 306 КПК України підстав, яких не було, що вбачається, зокрема, і з рапорту про причини невиконання постанови про привід зазначених свідків (а. с. 198).

За таких обставин слід визнати, що суд першої інстанції безпідставно порушив передбачений ст. 257 КПК України принцип безпосередності та усності судового розгляду.

Оскільки ОСОБА_5 не є суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, і таке обвинувачення органом досудового слідства йому не пред’являлось, рішення суду про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності є зайвим і підлягає виключенню з оскарженої прокурором постанови.

Зважаючи на зазначене та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України,

ухвалив:

Апеляцію прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, задовольнити частково, судові рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 липня 2010 року:

-   постанову щодо ОСОБА_5 змінити, виключивши з неї вказівку про звільнення останнього від покарання, а в решті залишити без змін;

-   вирок щодо ОСОБА_4 скасувати через м’якість призначеного йому покарання, справу повернути до того ж суду першої інстанції на новий розгляд в цій частині.

Судді