№  2 – 1031/10

 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

      9 липня 2010 року                                 м. Ромни

     Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі головуючого судді В.О. Шульги при секретарі  Ю.В. Кириленко  розглянувши у  відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ромни  цивільну  справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в  Роменському районі Сумської області про нарахування  допомоги  “Дітям війни”, -

В С Т А Н О В И В :

        ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Роменському р. Сумської обл., надалі УПФУ, і просить - визнати протиправною бездіяльність  УПФ;   зобов'язати відповідача здійснити перерахунок її пенсії з підвищенням  її на 30 %  мінімальної пенсії за віком,  з розміру встановленого ч.1 ст. 28 Закону України  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,  та провести відповідні виплати  за період  з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року включно у розмірі  2733,3 грн., з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року  включно у розмірі 2516,6 грн., та з 01.01.2010 року по 30.04.2010 року включно у розмірі 435,2 грн.; зобов'язати УПФ з 1 травня 2010 року нараховувати і виплачувати їй підвищення до пенсії у відповідності ст. 6 Закону України про  «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. В обґрунтування позову вказує,  що вона, відповідно ст. 1 Закону України  “Про соціальний захист  дітей війни” є дитиною війни і їй у відповідності ст. 6 вказаного закону повинна  виплачуватися щомісячна   допомога у розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком. У 2006 - 2007 роках така допомога їй взагалі не виплачувалась. З 1 січня 2008 року допомога виплачувалась у розмірі 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Невиплата відповідачем допомоги у розмірі 30 % є порушенням її конституційних прав. Вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії є мінімальний розмір пенсії за віком що визначається в порядку встановленому  ч. 1 ст. 28 Закону України  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».  На 2006 рік прожитковий мінімум  для осіб, які втратили працездатність, був встановлений з 1 січня – 350 грн., з 1 квітня – 359 грн., з 1 жовтня – 366 грн. На 2007 рік прожитковий мінімум  для осіб, які втратили працездатність, був встановлений з 1 січня – 380 грн., з 1 квітня – 406 грн., з 1 жовтня - 411 грн. Сума невиплаченої допомоги за 2006-2007 роки становить 2733,3 грн. Сума невиплаченої допомоги за 2008-2009 роки становить 2516,6 грн., за 2010 рік – 435,2 грн. Про порушення своїх пенсійних  прав вона дізналася лише в квітні 2010 року із засобів масової інформації.  

      В  судове засідання позивач не прибула,  в заяві  просить розглядати справу у її відсутності.

        В судове засідання відповідач не прибув, надав заперечення, в яких справу просить розглядати без участі його представника.

        В зв’язку з вказаним, відповідно ст. 158 ЦПК України, суд вирішує справу  за відсутності сторін.

            Судом встановлено, що  ОСОБА_1 народилася  ІНФОРМАЦІЯ_1 і є пенсіонером, а відповідно на неї поширюється дія  Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, в тому числі положення ст. 6 цього Закону, в зв'язку з чим вона має право на отримання підвищеної, як дитині війни, пенсії. Вказані обставини підтверджені паспортом, посвідченням  і  не заперечені відповідачем.

        ОСОБА_1 в 2006 - 2007 роках  підвищення не нараховувалося і не виплачувалося,   в 2008-2010 роках нараховувалося і виплачувалась в розмірі 10 відсотків від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. За 2008 рік було нараховано і виплачено:  за січень-березень по 47 грн. щомісячно, за квітень-червень по 48,1 грн. щомісячно, за липень-вересень по 48,2 грн. щомісячно, за жовтень-грудень по 49,8 грн. щомісячно. За 2009 -2010 роки було нараховано і виплачено за січень 2009 – квітень 2010 по 49,8 грн. щомісячно.  Дані обставини визнані позивачем і підтверджені довідкою УПФ.

      В письмових запереченнях відповідач вказує,  що УПФ заперечує проти задоволення позову, так як: законодавчо не визначено яким органом має проводитися нарахування та виплата підвищення пенсії; мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується лише  для визначення розмірів пенсій; існують прогалини в законодавстві; відсутнє фінансове забезпечення соціальних гарантій, які мають забезпечуватися за рахунок коштів державного бюджету України

        Виходячи із встановлених обставин та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про  часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

      Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.          

      Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

    Законом України „Про Державний бюджет  на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік  зупинено.

      Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет  на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності  15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

      Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  запроваджені не були.

      Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

      Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

      Крім того, надаючи перевагу Законам України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20.12.2005 року та „ Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

      Аналізуючи наведені норми законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються нарахування доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав нараховувати та здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».  

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу нарахування доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх  частково обгрунтованими, з таких підстав.

      Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

      Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

      Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Виходячи з приписів ч.2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09 липня 2007 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09 липня 2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

      Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача виплачувати йому в 2008 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного.

      Відповідно п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. Дітям війни  (крім  тих,  на  яких  поширюється  дія  Закону України "Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального захисту")  до  пенсії  або  щомісячного  довічного грошового  утримання  чи   державної   соціальної   допомоги,   що виплачується  замість  пенсії,  виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

         Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України),  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

      Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ  повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

      Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням  п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.    

    Що стосується вимог позивача щодо виплат за 2009-2010 роки суд вважає їх обґрунтованими, так як після прийняття 22 травня 2008 року рішення  Конституційним Судом України,  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” діє в редакції, яка передбачає нарахування та виплату соціальної гарантії для пенсіонерів у виді підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.  

      Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

      Згідно  ч. 1 ст.8 ЦПК України  суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких  надана Верховною Радою України.

      Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання  підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

            За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає,  в зв’язку з чим, відповідно ч. 8 ст. 8 ЦПК України, суд вважає можливим і правильним застосувати до спірних правовідносин між сторонами саме цю норму.

      Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001  і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

      Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті підвищення пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ” покладено на УПФУ за місцем проживання позивача.

      Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

        За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

          Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне  право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30%  підвищення до пенсії.

                Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку  на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

            Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань  перед позивачем.

              Що стосується визначення конкретного розміру підвищення пенсії, як просить позивач, суд не має самостійно проводити нарахування і визначати конкретний розмір підвищення пенсії, а тому задовольняючи позов суд не визначає конкретної суми  нарахування. Такий висновок суду базується  і на тому, що між сторонами немає спору щодо конкретно визначених сум підвищення, а склався спір щодо застосування норм законодавства  що визначає відсотковий розмір підвищення пенсії.

       На підставі викладеного, керуючись  ст.ст.  64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України  „Про соціальний захист дітей війни”,  ст.ст. 10, 11, 14, 60, 88, 209, 212-215,  292, 294,  296 ЦПК України, -

 ВИРІШИВ:

        Позов   ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Роменському районі Сумської області про нарахування допомоги “Дітям війни” задоволити частково.

      Визнати незаконною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Роменському районі Сумської області.

 Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Роменському районі Сумської області  нарахувати передбачене ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” щомісячне підвищення до пенсії  ОСОБА_1 з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” - 30 % мінімальної пенсії за віком: за 2007 рік з 9 липня по 31 грудня 2007 року,  за 2008 рік з 22 травня  по 31 грудня 2008 року, з урахуванням проведених виплат, і з 1 січня 2009 року по 9 липня 2010 року, з урахуванням проведених виплат та провести відповідні виплати.

    В іншій частині в задоволенні позову відмовити.        

          Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через Роменський міськрайонний суд Сумської області  шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.  

    Суддя…                                 підпис.

    Копія вірна:

Суддя Роменського міськрайонного суду                                                                          

Сумської області                                                                                                            В.О. Шульга