№  2 – 1658/10

 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

     8 липня 2010 року                                 м. Ромни

     Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі головуючого судді В.О. Шульги при секретарі  Ю.В. Кириленко  розглянувши у  відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ромни  цивільну  справу за позовом Роменського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Ромни Сумської області про нарахування  допомоги  “Дітям війни”, -

В С Т А Н О В И В :

        Роменський міжрайонний прокурор в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Ромни Сумської обл.,  надалі УПФУ,  і просить – визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо не нарахування ОСОБА_1 доплати до пенсії відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»;  зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням  її на 30 %  мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 28 ч. 1 Закону України  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,  та провести відповідні виплати  за період : з 9 липня по 31 грудня 2007 року ,  з 22 травня по 31 грудня 2008 року  з урахуванням проведених виплат,  з 1 січня по 31 грудня 2009 року  з урахуванням проведених виплат.  В обґрунтування позову вказує,  що ОСОБА_1, відповідно ст. 1 Закону України  “Про соціальний захист  дітей війни” є дитиною війни і їй у відповідності ст. 6 вказаного закону повинна  виплачуватися щомісячна   допомога у розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком.  Відповідач таку допомогу не нараховує і не виплачує посилаючись на відсутність надходжень з державного бюджету. Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції 2004 року, поновили  свою дію у 2007 році з 9 липня по 31 грудня, у 2008 році з 22 травня по 31 грудня і продовжили дію в 2009 році.   Протягом 2008-2009 року підвищення нараховувалося і виплачувалося, але в меншому розмірі ніж визначений законом.  

      В  судовому засіданні прокурор позов підтримав і просив задоволити. Підтвердив обставини вказані в позовній заяві.  

        В судове засідання відповідач не прибув, в запереченнях просить справу розглядати без участі його представника.

        В зв’язку з вказаним, відповідно ст. 158 ЦПК України, суд вирішує справу  за відсутності сторін.

            Судом встановлено, що  ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і є пенсіонером, а відповідно на неї поширюється дія Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, в тому числі положення ст. 6 цього Закону, в зв'язку з чим вона має право на отримання підвищеної, як дитині війни, пенсії. Вказані обставини підтверджені паспортом, посвідченням  і  не заперечені відповідачем.

          ОСОБА_1  в 2007 році  підвищення не нараховувалося і не виплачувалося,   в 2008-2009 роках нараховувалося і виплачувалась в розмірі 10 відсотків від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. За 2008 рік було нараховано і виплачено:  за січень-березень по 47 грн. щомісячно, за квітень-червень по 48,1 грн. щомісячно, за липень-вересень по 48,2 грн. щомісячно, за жовтень-грудень по 49,8 грн. щомісячно. За 2009 було нараховано і виплачено за січень – грудень по 49,8 грн. щомісячно. Дані обставини визнані позивачем і підтверджені довідкою УПФ.

      В письмових запереченнях відповідач вказує,  що УПФ заперечує проти задоволення позову, так як: законодавчо не визначено яким органом має проводитися нарахування та виплата підвищення пенсії; мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується лише  для визначення розмірів пенсій; існують прогалини в законодавстві; відсутнє фінансове забезпечення соціальних гарантій, які мають забезпечуватися за рахунок коштів державного бюджету України

        Виходячи із встановлених обставин та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про   задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

      Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.          

      Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

      Позовні вимоги щодо здійснення позивачу нарахування доплати до пенсії за 2007 рік з 9 липня по 31 грудня, суд вважає обгрунтованими, так як рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за № 6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

      Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Виходячи з приписів ч.2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09 липня 2007 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09 липня 2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

       Вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплачувати йому в 2008 році, з 22 травня по 31 грудня, щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком,  суд вважає обґрунтованими,  так як рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України),  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Отже,  з 22 травня 2008 року УПФУ  повинно було нараховувати та  виплачувати позивачу  підвищення  до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбачене ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01 січня 2008 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.  

      Що стосується вимог позивача щодо виплат за 2009 рік суд вважає їх обґрунтованими, так як після прийняття 22 травня 2008 року рішення  Конституційним Судом України,  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” діє в редакції, яка передбачає нарахування та виплату соціальної гарантії для пенсіонерів у виді підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.  

      Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

      Згідно  ч. 1 ст.8 ЦПК України  суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких  надана Верховною Радою України.

      Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання  підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

            За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає,  в зв’язку з чим, відповідно ч. 8 ст. 8 ЦПК України, суд вважає можливим і правильним застосувати до спірних правовідносин між сторонами саме цю норму.

      Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001  і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

      Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті підвищення пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ” покладено на УПФУ за місцем проживання позивача.

      Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

        За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

          Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне  право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30%  підвищення до пенсії.

                Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку  на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

            Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань  перед позивачем.

          На підставі викладеного, керуючись  ст.ст.  64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України  „Про соціальний захист дітей війни”,  ст.ст. 10, 11, 14, 60, 88, 209, 212-215,  292, 294,  296 ЦПК України, -

 ВИРІШИВ:

        Позов Роменського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Ромни Сумської області про нарахування  допомоги  “Дітям війни”  задоволити.

      Визнати незаконною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Ромни Сумської області щодо не нарахування ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі встановленому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в місті Ромни Сумської області  нарахувати передбачене ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” щомісячне підвищення до пенсії ОСОБА_1 з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” - 30 % мінімальної пенсії за віком: за 2007 рік з 9 липня по 31 грудня 2007 року,  за 2008 рік з 22 травня  по 31 грудня 2008 року, з урахуванням проведених виплат, і з 1 січня по 31 грудня 2009 року  з урахуванням проведених виплат та провести відповідні виплати.

    Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через Роменський міськрайонний суд Сумської області  шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.  

    Суддя…                                 підпис.

    Копія вірна:

Суддя Роменського міськрайонного суду                                                                          

Сумської області                                                                                                            В.О. Шульга