УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц-5351 /10 Головуюча в суді 1-ї інстанції Чішман Л.М.
Категорія 21 Доповідач Балашкевич С.В.
У Х В А Л А
Іменем України
30 вересня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області
в складі: головуючого – судді Балашкевича С.В.
суддів: Рафальської І.М., Зарицької Г.В.
при секретарі Пюрі Г.В.
з участю позивача та представника відповідача
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 8 липня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, зобов’язання повернути технічний паспорт на квартиру та стягнення моральної шкоди, -
встановила:
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 8 липня 2010 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, зобов’язання повернути технічний паспорт на квартиру та стягнення моральної шкоди.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи й ставить питання про скасування рішення суду й ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу) такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 2 грудня 2006 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 Ѕ частини квартири АДРЕСА_1. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі № 2808 (а.с.8-9).
21 червня ОСОБА_4 помер (а.с.7).
Вирішуючи спір, суд правильно вважав, що договір дарування є одностороннім правочином, а отже норми статті 230 ЦК на цей правочин не поширюються, а тому дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання цього договору недійсним.
Враховуючи викладене, посилання позивача на лист відповідача про те, що єдиним варіантом розподілу квартири між сторонами є складання їхнім батьком договору дарування своєї частки відповідачу є безпідставними.
Позивачем також не надано доказів того, що ОСОБА_4 під час складання договору дарування діяв внаслідок помилки.
Доводи позивача про те, що під час підписання договору дарування його батько, ОСОБА_4, не усвідомлював своїх дій, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки під час розгляду справи ОСОБА_2 не заперечував той факт, що вказаний договір ОСОБА_4 підписав свідомо (а.с.33).
Зважаючи на те, що відповідач є співвласником квартири, суд обгрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов’язання його повернути технічний паспорт на цю квартиру.
Суд також дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення моральної шкоди.
Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 8 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді