№-2-1406/10

                                                                Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

10 серпня 2010 року                                     м.Маріуполь        

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого – судді  Федотової В.М.

                    при секретарі  -  Демененко М.М.

з участю позивача – ОСОБА_1, представника відповідача ТОВ «СРЗ» - Бугай В.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товаристава з обмеженою відповідальністю «Судно ремонтний завод» про поновлення на работі та стягнення середньої заробітної платні за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди в розмірі 5000грн.(п’ять  тисяч гривень), суд

В С Т А Н О В И В:

    Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив поновити його на работі робітником по благоустрію ТОВ «СРЗ» м. Маріуполя, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.02.2010року по час поновлення на роботі, та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень.    

    В суді ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив його позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що працював у відповідача робітником по благоустрію, в адміністративно – господарському відділі з 24 листопада 2008року. Наказом №22 від 11 лютого 2010року він був звільнений з підприємства з 05 лютого 2010року за п.7 ст.40 КЗпП України – у звязку з появленням на робочомі місці 04 січня 2010року в нетверезому стані. Вважає,що його звільнення незаконним, він не знаходився на робочомі місці в нетверезому стані. Вважає,що звільнення відбулося на почві непрязливих відносин між ним та керівником адміністративно-господарського відділу Крохмальовим В.І,що адміністрація підприємства при звільненні не дотрималась вимог законодавства, а саме – він не був направлений на медицинський огляд , при засіданні профспілкового комітету були порушені його права на юридичну дпомогу, а саме представництво його інтересів адвокатом. Вважає,що його спеціально звільнили за знаходження на робітничомі місці в нетверезому стані,щоби у нього далі виникли труднощі з працевлаштуванням. В обгрунтування своїх вимог відносно моральної шкоди суду пояснив,що він є інвалідом другої групи загального захворювання, після звільнення у нього склались неприязливі стосунки з дітьми та жінкою, в нього порушено його життєвий уклад.

    Представник відповідача Бугай В.М. , який діє на підставі довіреності, позов не визнав, вважає позовні вимоги безпідставними, та просив у їх задоволенні відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивач дійсно працював робітником адміністративно-господарського відділу ТОВ «СРЗ» з 24 листопада 2008року. Про те, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи загального захворювання, адміністрація заводу знала і тому до ОСОБА_1 завжди лояльно відносились. Проте ОСОБА_1, дуже часто прогулював роботу , посилаючись на важкий стан здровья, покидав робоче місце без дозволу керівництва, знаходився на робітничому місці в нетверезому стані, мотивуючи це не знаходженням в нетверезому стані, а прийняття особливих ліків. 04 січня січня 2010року позивач знаходився на робочому місці в нетверезому стані, вів себе неадекватно. Стан алкогольного спяніння позивача зафіксовано : доповідною начальника господарського відділу  Крохмальовим В.І.; актом  знаходження на роботі в нетверезому стані від 04 січня 2010року; службової запиской начальника господарського відділу  Крохмальова В.І. , відповідно до якої позивачу 04 січня 2010року запропонували написати пояснення відносно його знаходження в нетверезому стані, але ОСОБА_1 відмовився від написання данного пояснення та вийшов з кабінету начальника; актом про відмову ОСОБА_1 написати пояснення; актом про відмову ОСОБА_1 від проходження медицинського огляду. Як того вимагає ст. 43 КзпроП України, 11 лютого 2010року було зібрано профспілковий комітет на якому вирішивалось питання про надання згоди цього органу на звільнення ОСОБА_1- при наявності всіх доказів профспілковий комітет ТОВ «СРЗ» надав згоду на звільнення ОСОБА_1 по п.7 ст. 40 КЗпП України. Засідання профспілки відбулось 11 лютого 2010року, але ОСОБА_1 звільнили з 05 лютого 2010року у зв’язку з тим, що останнім днем праці позивача було 05 лютого 2010року, а потім він не з’являвся  на робітничому місці, та поважних причин цьому не надав адміністрації підприємства. Також представник відповідача надав суду копію наказу  та особистої картки ОСОБА_1 з попереднього місця праці - ВАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь»,з якого ОСОБА_1 теж звільнили по п.7 ст. 40 КЗп П України – знаходження на робітничому місці в нетверезому стані.

          У судовому засіданні свідки ОСОБА_4 –заступник начальника господарського відділу ТОВ «СРЗ» , ОСОБА_5 – робітник по благоустрію ТОВ «СРЗ» надали суди аналогічні пояснення та підтвердили, що 04 січня 2010року  ОСОБА_1 знаходився на робітничому місці в нетверезому стані, вів себе неадекватно, був буйним.  Ці свідки засвідчили в акті від 04 січня 2010року знаходження ОСОБА_1 в нетверезому стані  на робітничому  місці, а також відмову ОСОБА_1 від написання пояснення та проходження медичного огляду на стан сп’яніння . Також свідки пояснили, що ОСОБА_1 дуже часто знаходився на робітничому місці в стані алкогольного сп’яніння , прогулював роботу – мотивуючи поганим станом  здоров’я , адміністрація часто йшла йому на зустріч, так як він був інвалідом, але останній час ОСОБА_1 почав зловживати таким станом до нього, почав частіше знаходитись в стані алкогольного сп’яніння на робітничому  місці, прогулювати роботу без поважних причин.

          Свідок  ОСОБА_6, який працює слюсарем господарського відділу, суду пояснив, що 04 січня 2010року його не було на робітничому місці – він знаходився на лікарняному. Але він може підтвердити, що ОСОБА_1 дійсно зловживав пільговим ставленням до нього як до інваліда, та дуже часто знаходився на робітничому місці в стані алкогольного сп’яніння , пояснюючи це тим, що він приймає специфічні ліки по його захворюванню. Свідок також підтвердив пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5,що ОСОБА_1 міг без поважних причин не з’явитись на роботу  та без дозволу адміністрації покинути робітниче місце.

           Суд, вислухавши сторони та дослідивши письмові матеріали справи, вважає позовні вимоги необґрунтованими та у задоволенні позову відмовляє з наступних підстав.

    ОСОБА_1 працював робітником по благоустрію в ТОВ «СРЗ» з 24 .11.2008року,що підтвердили представник відповідача та свідки.

           Наказом від 11 лютого 2010року №22 по особовому складу – ОСОБА_1, робітника по благоустрію господарського відділу було звільнено з 05 лютого 2010року з підприємства ТОВ «СРЗ» за п.7 ст.40 КЗпП України – за появлення на робітничому місці в нетверезому стані.(а.с.5)

            Відповідно до п.7 ст.40 КЗпП України  - трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його дії, може бути розірваний власником чи уповноваженим органом у випадку появлення на робітничому місці в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

           На підставі ст.. 43 КЗп П України – розірвання трудового договору за п.7 ст. 40 КЗпП України –може бути лише за узгодженням з профспілковим комітетом підприємства.

          Згода на звільнення позивача на підставі п.7 ст.40 КЗпП була надана профспілковим органом 11.02.2010року .(а.с.32)

         У зв’язку з тим, що ОСОБА_1 останній раз знаходився на робочому місці 05 лютого 2010року – його звільнили з 05 лютого 2010року.(а.с.33)

         Відповідно до роз’яснень постанови №9 від 06.11.1992 р. п.25 Пленуму Верховного Суду України – вирішуючи позови поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за п.7 ст.40 КЗпП, суди повинні мати на увазі,що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов’язки. Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп’яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

         Стан алкогольного сп’яніння ОСОБА_1 підтверджено актом від 04 січня 2010року , знаходження на робітничому місці позивача в нетверезому стані, який було підписано начальником господарського відділу - Крохмальовим В.І. , заступником начальника господарського відділу – ОСОБА_4, слюсарем - сантехніком – ОСОБА_7, робітничим по благоустрію – ОСОБА_5 (а.с. 30) Цим же актом було зафіксовано,що ОСОБА_1 відмовився написати пояснення, та відмовився від проходження медичного огляду на підтвердження стану алкогольного сп’яніння.

         До матеріалів справи було надано незакінчене письмове пояснення ОСОБА_1 (а.с.31)

         Знаходження ОСОБА_1 04 січня 2010року в стані алкогольного сп’яніння ,в судовому засіданні  підтвердили свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5

За ст..60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

         Згідно положень ст..57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

        Відповідно до роз’яснень, даних в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов’язковому з’ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань , або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

       У зв’язку з зазначеним, позивач не надав суду доказів щодо вини відповідача у спричиненні йому моральної шкоди.

        Відмовляючи в задоволені позову , суд на підставі.3 ст.81 ЦПК України стягує з відповідача витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Таким чином, дослідивши вся обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що порушень закону з боку відповідача при звільненні позивача допущено не було, а тому його позовні вимоги не підлягають задоволенню.

    На підставі викладеного, керуючись ст..ст.. 10, 58-60, 212-215 ЦПК України, ст.ст.40, 43 КЗпП України ,  суд

                    В И Р І Ш И В:

           Відмовити повністю в задоволені позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Судно ремонтний завод» про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди в розмірі 5000гривень (п’ять тисяч гривень).

          Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судові витрати в вигляді сплати інформаційно – технічного забезпечення судового процесу в розмірі 37 гривень (тридцять сім грн.)

         Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області, через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

СУДДЯ