Справа № 2-5734/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

26 серпня 2010 року                                                                                                  м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді     Митрофанової Є.Г.,

при секретарі              Довгій С.Б.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідача                  ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду м. Маріуполя цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми боргу за договором позики. В заяві вказав, що 23.05.1999 року за борговою розпискою позичив відповідачу  грошову суму, що еквівалентна 3700 доларів США, які останній зобов’язався повернути 23.07.1999 року. Гроші передав відповідачу у присутності свідків, про що була укладена боргова розписка. Але свої зобов’язання не виконав і суму боргу у зазначений строк не повернув. Просив стягнути з нього суму боргу у розмірі 3700 доларів США, що еквівалентно 29202 гривень, три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 1225,08 доларів США, що еквівалентно 9669 гривень 19 копійок та судові витрати, що складаються з сплаченого при подачі заяви судового збору в розмірі 388 гривень 72 копійки та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень.

Позивач у судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю з участю його представника.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та суду пояснила, що позивач у 2008 році позичив відповідачу грошову суму, яка на той час була еквівалентна 3700 доларів США, на розвиток підприємницької діяльності. На підтвердження договору позики відповідачем 23.05.1999 року була надана розписка, за якою він зобов’язався повернути гроші позивачу 23.07.1999 року. Але до теперішнього часу відповідач гроші не повернув, уникає зустріч з позивачем та у добровільному порядку гроші повертати відмовляється. Вважає, що строк позовної давності для пред’явлення цієї вимоги не сплинув, оскільки її перебіг був перерваний під час написання відповідачем розписки та визнання грошового зобов’язання. Просила стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 29202 гривень, три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 9669 гривень 19 копійок.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та суду пояснив, що в 1998 році позичив у позивача грошову суму в розмірі 2000 доларів США для розвитку підприємницької діяльності. Суму боргу зобов’язався виплатити з процентами, однак у нього погіршився майновий стан та він був не змозі сплачувати встановлені позивачем проценти, зв’язку з чим за вимогою позивача 23.05.1999 року він написав боргову розписку, в якій вказав суму боргу з урахуванням процентів, що складала на той час 3700 доларів США. Гроші за цією борговою розпискою повертав частинами, останню суму в розмірі 1000 доларів США сплатив  в літку 1999 року, після чого з позивачем більше не зустрічався. Коли передавав гроші позивачу, останній відмовлявся від написання розписок. Просив в задоволенні позову відмовити, оскільки гроші повернув за борговою розпискою позивачу в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та пояснив, що відповідачем гроші за розпискою були сплачені в повному обсязі, від виконання зобов’язання та зустріч з позивачем він не ухилявся Також вважає, що позовні вимоги заявлені з порушенням строку позовної давності, тому просив застосувати позовну давність та закрити провадження у справі.

Суд, вислухавши думку осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи приходить до висновку що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що у 2008 році року між сторонами був укладений договір позики, згідно якого відповідач взяв в борг у позивача 3700 доларів США строком на два місяця, які зобов’язався повернути 23.07.1999 року, на підтвердження чого відповідачем надана розписка від 23.05.1999 року про передання йому грошової суми у вказаному розміріа.с.6\.

Згідно ст. 374 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року), що діяв на момент укладення договору, за договором позики одна сторона (позикодавець)  передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені  родовими  ознаками, а позичальник зобо'язується  повернути  позикодавцеві  таку  ж  суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі  грошей або речей.

Відповідно до ст. 161  ЦК Української РСР зобов'язання  повинні  виконуватися належним  чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до  вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 203 ЦК Української РСР в разі невиконання  або неналежного  виконання  зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати  кредиторові  завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.

Відповідно до ст. 203 ЦК Української РСР боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора  зобов'язаний  сплатити  суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,  а  також три проценти  річних з простроченої суми, якщо  законом  або договором не встановлений інший розмір процентів.

Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції 2003 року) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст. 71 ЦК Української РСР до заявленої позивачем вимоги про стягнення суми боргу за договором позики встановлюється загальна позовна давність тривалістю у три роки, та відповідно до ст. 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого  права.

Згідно зі ст. 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо  суд визнає  поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові .

Статтею 75  ЦК Української РСР  встановлено, що позовна давність застосовується  судом незалежно від заяви сторін.

Згідно зі ст. 267 ЦК України (в редакції 2003 року) позовна  давність  застосовується  судом  лише  за  заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив  позовної давності,  про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували  повернення грошових коштів відповідно до умов, встановлених договором позики, суд приходить до висновку, що відповідач грошове зобов’язання перед відповідачем за договором позики у встановлений строк не виконав.

Однак, враховуючи те, що строк виконання зобов’язання відповідачем за борговою розпискою від 23.05.1999 року сплинув 23.07.1999 року, та позивачу з цього часу було відомо про порушення його права, то перебіг позовної давності почався з 23.07.1999 року, вимога про захист цивільного права була заявлена після спливу позовної давності з порушенням 3-х річного терміну для звернення до суду, а також те, що представником відповідача було заявлено в судовому засіданні про застосування строку позовної давності, та суд не знаходить підстав для визнання причини пропуску  строку поважною, оскільки позивачем не надані докази, які свідчать про його зупинення або переривання, тому застосовує наслідки спливу позовної давності, на підставі чого у задоволені основної вимоги про стягнення суми боргу відмовляє.

Також, суд відмовляє у задоволені вимоги про стягнення три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання зобов’язання, оскільки відповідно до ст. 84 ЦК   Української РСР з закінченням строку позовної  давності  по  головній  вимозі вважається, що строк  позовної  давності  минув  і  по  додатковій вимозі (неустойка, поручительство тощо)..

Доводи представника позивача про те, що строк позовної давності для пред’явлення вимоги не сплинув, оскільки її перебіг був перерваний під час написання відповідачем розписки та визнання грошового зобов’язання, суд вважає неспроможними, тому, що в судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами, що після спливу строку виконання зобов’язання відповідач гроші не повертав та з позивачем взагалі не зустрічався, тобто ніяких дій, направлених на визнання та повернення боргу не вчиняв, позивач з позовною заявою до суду з вимогою про стягнення боргу раніше не звертався, а відповідно до 79 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності переривається  пред'явленням позову в установленому порядку. По спорах, в яких однією або  обома  сторонами  є  громадяни, перебіг строку позовної  давності  переривається  також вчиненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу.

 Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, то відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд відмовляє у стягненні з відповідача судових витрат, понесених позивачем в зв’язку з пред’явленням позову.

На підставі ст.ст. 71, 75, 79, 80, 84, 161, 203, 374 ЦК   Української РСР (в редакції 1963 року), 267 ЦК України (в редакції 2003 року)7, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 169, 213, 215, 226 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Донецької області через Приморський районний суд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя