АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-4181/2010 Головуючий по першій інстанції
Категорія: 19, 27 Дерунець О.А.
Доповідач в апеляційній інстанції
Корнієнко Н.В.
РІШЕННЯ
іменем України
20 липня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Корнієнко Н.В.
суддів Гончар Н.І., Трюхана Г.М.
при секретарі Голобородько С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» на рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 16 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Полтавське регіональне управління АТ «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_5 про визнання договору поруки недійсним, -
встановила:
8 жовтня 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Полтавське регіональне управління АТ «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_5 про визнання договору поруки недійсним, мотивуючи тим, що 18 червня 2005 року вона з відповідачем ОСОБА_4 зареєстрували шлюб. 11 січня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Полтавське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та «Кредит» (далі - Банк) та відповідачем ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 1405-ЧД, згідно якого останньому було надано кредит в сумі 70 290 доларів США зі сплатою 14,5 % річних з кінцевим строком повернення кредиту до 10 січня 2023 року.
В день укладення договору кредиту між банком та відповідачами ОСОБА_5 і ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 1405-ЧД, згідно якого відповідач ОСОБА_4 зобов’язався перед Банком в повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов’язань щодо повернення кредиту, сплаті процентів та комісій за користування кредитом та передбачених договором кредиту штрафних санкцій.
На момент підписання чоловіком договору поруки, вона згоди на укладення такого договору не давала.
Тому просить суд визнати договір поруки № 1405-ЧД від 11 січня 2008 року, укладений між відповідачами та банком, недійсним.
Рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 16 квітня 2010 року ухвалено визнати недійсним договір поруки № 1405-ЧД від 11 січня 2008 року, укладений між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Полтавське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та «Кредит» та ОСОБА_4 і ОСОБА_5
Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Полтавське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та «Кредит», ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в сумі 17 грн. та 7,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі, а всього 24,50 грн.
В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» просить скасувати дане рішення, як незаконне, що ухвалене з порушенням норм матеріального права і закрити провадження у справі .
Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
При ухваленні оскаржуваного рішення про задоволення позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що при укладенні договору поруки між банком та відповідачами ОСОБА_5 і ОСОБА_4 останній не мав на це згоди позивачки ОСОБА_3, а тому не мав права укладати договір поруки.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_3 про визнання договору поруки недійсним з підстав, зазначених у рішенні.
Встановлено , що 11 січня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Полтавське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та «Кредит» та відповідачем ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 1405-ЧД, згідно якого останньому було надано кредит в сумі 70 290 доларів США зі сплатою 14,5 % річних з кінцевим строком повернення кредиту до 10 січня 2023 року.
Між банком та відповідачами ОСОБА_5 і ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 1405-ЧД.
З 18 червня 2005 року позивачка ОСОБА_3 перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_4
Як вбачається з вимог позивачки, остання ставить питання про визнання договору поруки недійсним.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
На дану норму закону вказує і позивачка у своїй заяві. При цьому вона посилається на ст.215 ЦК, де передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Таке посилання позивачки на вказану норму закону, на думку колегії, є необгрунтованим, оскільки нею не надано доказів та не доведено зворотнє - те що її чоловіком ОСОБА_4 та банком, на момент вчинення правочину не було додержано, вказаних у законі, вимог.
Разом з тим, як на основну підставу для визнання договору поруки недійсним, позивачка вказує на те, що на момент укладання сторонами не було додержано вимог ч.ч.1, 2 ст.65 СК, де зазначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (ч.1). Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч.2).
Між тим, колегія суддів вважає також помилковими посилання позивачки в заяві на те, що в даному випадку діють саме норми сімейного законодавства. Зокрема норми ст.ст. 60,61,65,67 СК України.
Так ч.1 ст.60 СК передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Проте із змісту ч.4 ст.355 ЦК випливає законодавча презумпція спільної часткової власності, оскільки згідно даної норми спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Разом з тим, оскільки право спільної власності подружжя не є особливою формою власності, а лише надає подружжю - суб'єктам права приватної власності - спеціальні повноваження щодо здійснення належного їм права власності, то на правовий режим спільної сумісної власності поширюються ті заборони та обмеження, які притаманні праву приватної власності (Коментар до ст.61 СК).
Що стосується віднесення до складу спільного майна подружжя боргів, на що вказує позивачка у своїй заяві, то ні СК, ні інші законодавчі акти не дають підстави для висновку про загальність правила щодо включення до складу спільного майна подружжя боргів. Так ч.8 ст. 50 Закону "Про виконавче провадження" встановлює, що у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Тобто, при порушенні зобов'язання одним з подружжя останній відповідатиме своєю часткою у праві спільної сумісної власності, а не спільним сумісним майном у цілому.
Стаття 65 СК, в свою чергу, визначає правові засади здійснення права розпорядження майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. У розвиток положення загальної норми абз.1 ч.2 ст.369 ЦК, яка присвячена розпорядженню майном, що є у спільній сумісній власності, спеціальні правила даної статті передбачають наявність взаємної згоди обох з подружжя при здійсненні розпорядження.
У випадках вчинення інших правочинів (договорів), в яких грошові кошти виступають засобом платежу, письмової згоди законом прямо не вимагається.
Кожен з подружжя має право відчужити на користь третьої особи майно, що є у спільній сумісній власності або 1) після визначення частки та виділу в майні в натурі, або 2) після визначення частки та визначення порядку користування майном (ст.67 СК).
І лише після визначення частки в майні, будь-який учасник спільної часткової власності має право розпоряджатися своєю часткою на свій розсуд: без необхідності одержання згоди другого співвласника, будь-яким способом і на користь будь-якого суб'єкта (ст.361 ЦК).
Тому вимога позивачки про розірвання договору поруки є необґрунтованою, оскільки нею не наведено підстав, передбачених ст.ст. 651,652 ЦК України для розірвання договору.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, тому таке рішення, відповідно до норми ст.309 ЦПК, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», задовольнити частково.
Рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 16 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Полтавське регіональне управління АТ «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_5 про визнання договору поруки недійсним , скасувати .
Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Полтавське регіональне управління АТ «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_5 про визнання договору поруки недійсним.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня його проголошення.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом
Суддя Н.В. Корнієнко