АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-4756/2010 Головуючий по першій інстанції
Категорія: 52 Попельнюх Р.О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Корнієнко Н.В.
РІШЕННЯ
іменем України
27 липня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Корнієнко Н.В.
суддів Гончар Н.І., Бабенка В.М.
при секретарі Петренко С.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 6 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Черкаського міського голови ОСОБА_4, комунального підприємства "Служба утримання будинків "Митниця", виконавчої дирекції Черкаського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про поновлення на роботі та виплату у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності , -
встановила:
ОСОБА_3 звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до Черкаського міського голови ОСОБА_4, Комунального підприємства «Служба утримання будинків «Митниця» та виконавчої дирекції Черкаського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про поновлення на роботі та виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги уточнила та просила: визнати розпорядження міського голови ОСОБА_4 від 30.12.2009 року №632-р/к «Про звільнення начальника КП ВЖ РЕУ - 1 ОСОБА_3.» - протиправним і незаконним та зобов'язати поновити її на роботі; днем її звільнення з посади начальника КП ВЖ РЕУ - 1 вважати день винесення рішення суду; стягнути з відповідача - Комунального підприємства «Служба утримання будинків «Митниця» середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу до дня звільнення (винесення рішення суду); стягнути з відповідача - Комунального підприємства «Служба утримання будинків «Митниця» на її користь різницю по невиплаченим листам тимчасової непрацездатності (лікарняним листам).
Позов обґрунтувала тим, що 10.01.2003 року між нею та міським головою було укладено контракт, згідно з яким її призначено на посаду начальника комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне управління №1». Згідно з розпорядженням міського голови від 30.12.2009 року №632-р/к/ її було звільнено з посади начальника комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне управління №1» 31.12.2009 року у зв'язку із закінченням строку дії контракту - на підставі п.2 ст.36 КЗпП України. На час видання міським головою розпорядження про її звільнення, вона з 16.12.2009 року по 28.12.2009 року знаходилась на лікарняному, після чого її було направлено на операцію до Черкаської обласної лікарні. Таким чином лікування вона проходила з 16.12.2009 року по 18.02.2010 року, що підтверджується лікарняними листами та про що було відомо відповідачам міському голові ОСОБА_4 та відділу кадрів СУБ «Митниця».
Також ОСОБА_3 повідомила, що її звільнення з посади на підставі п.2 ст.36 КЗпП України є незаконним та не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до вимог ст.40 КЗпП України звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, не допускається. Крім цього, у зв'язку з протиправним та незаконним звільненням з відповідачів на її користь необхідно стягнути різницю по невиплаченим листам тимчасової непрацездатності та середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу до дня винесення рішення суду.
Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 6 травня 2010 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення від 06.05.2010 року скасувати, посилаючись на те, що судом при його ухваленні було порушено вимоги матеріального та процесуального закону. При цьому вона просить визнати розпорядження міського голови ОСОБА_4, від 30.12.2009 року 3632-р/к/ «Про звільнення ОСОБА_3.» протиправним та скасувати його. Стягнути з комунального підприємства «Служби утримання будинків «Митниця» на користь ОСОБА_3 різницю по невиплаченим листам тимчасової непрацездатності (лікарняним листам).
Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Суд при ухваленні рішення про відмову в задоволенні позову виходив з того, що при припиненні трудового договору у зв’язку із закінченням його строку не можуть прийматися до уваги спеціальні додаткові гарантії, спрямовані проти необґрунтованих звільнень з ініціативи адміністрації робітників, в тому числі і щодо звільнення під час хвороби.
В судовому засідання встановлено , що розпорядженням №13-р(к) від 10.01.2003 року ОСОБА_3 було призначено на посаду начальника державного комунального підприємства виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління №1 з 02.01.1003 по 02.01.2005 року відповідно до укладеного контракту на підставі заяви ОСОБА_3 (а.с.4).
Згідно розпорядження №144-р (к) від 03.04.2006 року ОСОБА_3 продовжено роботу на посаді начальника комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління №1» до 31 грудня 2009 року на підставі п.3 ст.24 КЗпП України, п.10.ст.42 ЗУ «Про місцеве самоврядування» та на підставі заяви ОСОБА_3 (а.с.10).
Відповідно до ч.2 ст.23 КЗпП строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Пленум Верховного Суду України у п.9 постанови від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснив, що укладення трудового договору на визначений строк за відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.
Проте строковий трудовий договір (контракт) укладено за її бажанням, що підтверджено її особистою заявою та розпорядженням відповідача. Тим більше, що позивачка з цих підстав розірвання трудового договору не оспорює.
Згідно з розпорядженням №632–р(к) від 30.12.2009 року ОСОБА_3, начальника комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління №1», звільнено 31 грудня 2009 року у зв’язку з закінченням строку дії контракту на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.
Згідно листка непрацездатності, виданого 16 грудня 2009 року, ОСОБА_3 перебувала на лікарняному з 16 по 25 грудня 2009 року. В кінці листка підкреслено «продовжує хворіти» (а.с.14).
З листка непрацездатності, виданого 6 січня 2010 року вбачається, що з 29 грудня 2009 року по 9 січня 2010 року ОСОБА_3 також перебувала на лікарняному. Тут же зазначено, що вона «продовжує хворіти» (а.с.15).
Далі, з листка непрацездатності від 12 січня 2010 року вбачається, що вона перебувала на лікарняному з 12 січня по 18 лютого 2010 року. В листку також написано «стати до роботи» 19 лютого 2010 року (а.с.16).
Ставлячи питання в апеляційній скарзі про незаконність рішення суду першої інстанції, позивачка, з посиланням на норму ст.40 КЗпП, вказує на ту обставину, що вона звільнена незаконно - в період тимчасової непрацездатності.
Відповідно до положень ч.3 статті 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності( крім звільнення за п.5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення його чинності можуть бути розірвання власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, передбачених п.1-8 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Як зазначалося вище позивачка ОСОБА_3 звільнена з роботи в зв’язку з закінченням строку дії контракту 31 грудня 2009 року на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.
Тому посилання апелянта на норму ч.3 ст.40 КЗпП, яка забороняє звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності є помилковим, оскільки припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов’язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п.2 ст.36 КЗпП.
Разом з тим, слід зауважити, що звільнення працівника, який захворів у період роботи, у зв’язку із закінченням строку трудового договору не позбавляє його права на оплату листка непрацездатності. При цьому листок непрацездатності оплачується не по день звільнення, а за весь період до відновлення працездатності.
Така позиція є цілком законною та логічною, оскільки кількість листків непрацездатності, які підлягатимуть оплаті, має визначатися за принципом, що вони видані за страховими випадками, які настали у період роботи.
Як роз’яснено в листі Міністерства праці та соціальної політики України № 514 / 020/99-07 від 27.08.2007 року, на який посилається і позивачка, зазначено, якщо у листку непрацездатності, виданому працівникові після дати його звільнення, написано «стати до роботи», наступний листок непрацездатності оплаті не підлягає, оскільки це вже буде інший страховий випадок непрацездатності, який настав не в період роботи.
Тому в даному випадку днем звільнення позивачки слід вважати не 31 грудня 2009 року, а день, коли після закінчення лікування остання повинна була приступити до роботи, тобто 19 лютого 2010 року, як вона і просила у своїй заяві.
Цілком законним є те, що оплату лікарняних листків повинен проводити відповідач - КП «Служба утримання будинків «Митниця», а не Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, як на це вказує відповідач, оскільки, відповідно до положень частини 1 статті 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 року, матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків.
У разі ліквідації (реорганізації) підприємства, установи, організації матеріальне забезпечення за страховими випадками, які настали до їх ліквідації (реорганізації), виплачується застрахованим особам їх правонаступником. І лише в разі відсутності правонаступника – виконавчою дирекцією відділення Фонду за місце здійснення обліку ліквідованого підприємства, установи, організації як страхувальника.
Так як допомога по тимчасовій непрацездатності є компенсацією за втрачений заробіток, то її розрахунок проводиться за робочі дні, що припадають на період тимчасової непрацездатності позивачки, з врахуванням графіку роботи управління, де вона працювала.
Виходячи з наданих відповідачем розрахунків по листках тимчасової непрацездатності, по яких не проведено оплату позивачці, до стягнення з відповідача підлягає несплачена компенсація в сумі 10 118,46 грн.
Позивачка іншої суми не називає.
Що стосується поновлення на роботі (уточнені позовні вимоги від 29.03.2010 року), то дані вимоги до задоволення не підлягають, як не підлягають і вимоги щодо стягнення з КП «Служба утримання будинків «Митниця» середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня звільнення (винесення рішення суду), з названих вище підстав – закінченням строку дії контракту. В апеляційній скарзі позивачка також не наполягає на цих вимогах.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки судом не застосовано закон який підлягав застосуванню, в результаті чого спір вирішено неправильно.
В зв’язку з цим, апеляційні вимоги підлягають до часткового задоволення, а рішення суду, відповідно до положень ст.309 ЦПК, – до скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково .
Рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 6 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Черкаського міського голови ОСОБА_4, комунального підприємства "Служба утримання будинків "Митниця", виконавчої дирекції Черкаського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про поновлення на роботі та виплату у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, скасувати .
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати розпорядження міського голови від 30 грудня 2009 року №632-р/к/ «Про звільнення Музики І.М.» частково недійсним – в частині, що стосується дня звільнення «31 грудня 2009 року» та вважати днем звільнення начальника комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління №1» ОСОБА_3 – «19 лютого 2010 року».
Стягнути з комунального підприємства "Служба утримання будинків "Митниця" на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 10 118 (десять тисяч сто вісімнадцять грн.) 46 коп.
В решті частини позовні вимоги залишити без задоволення.
Стягнути з комунального підприємства "Служба утримання будинків "Митниця" на користь держави 101 грн.18 коп. державного мита.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня проголошення.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом
Суддя Н.В. Корнієнко