Справа № 2-1486/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        29 вересня 2010 р.                                        Солом’янський  районний суд м. Києва

в складі : головуючого  судді  Букіній О.М.

                     при  секретарі       Волошиній О.В., Дімаковій Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення та зобов’язання не чинити перешкоди, -

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив вселити в квартиру АДРЕСА_1 та зобов’язати ОСОБА_2 не перешкоджати позивачу в користуванні спірним житловим приміщенням.  

Свої вимоги мотивує тим, що позивач є власником 3/20 частин домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, відповідач також є власником 3/20 частин даного домоволодіння, а всього сторонам належить 6/20 частин будинку АДРЕСА_1 у вигляді відокремленої квартири № 3.

Зазначає, що квартира АДРЕСА_1 складається з відокремленої частки будинку з надвірними будівлями загальною площею 34, 4 кв.м., житловою площею 26, 1 кв.м. та розташована на земельній ділянці розміром 600, 00 кв.м. Квартира складається з двох неізольованих кімнат, площею 14, 2 кв.м. та 11, 9 кв.м., коридору площею 3, 0 кв.м. та кухні площею 5, 3 кв.м.

Посилається на ту обставину, що з моменту отримання позивачем права власності на свою частину спірного домоволодіння, відповідач перешкоджає позивачу у вселенні у спірне житлове приміщення .

Крім того позивач посилається, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні спірним домоволодінням, оскільки вчиняє сварки, міняє замки на вхідних дверях, у зв’язку з чим позивач не має можливості реалізувати своє право на володіння, користування та розпорядження належним йому майном.

Враховуючи вищенаведене представник позивача просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, свої заперечення мотивували тим, що позивач та відповідач дійсно є власниками 6/20 частин домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1, у рівних частинах по 3/20 частини даного домоволодіння.

Посилається на ту обставину, що на даний час ідеальні частки кожної із сторін не виділені в натурі. Крім того, зазначає, що під будівництво і обслуговування будинку було відведено земельну ділянку площею 896, 00 кв.м., право власності та порядок користування якою на даний час також не визначено.

Крім того вважає, що у зв’язку з тим, що частки позивача та відповідача будинку АДРЕСА_1 не складають одну одиницю, є незрозумілою доля іншої частини будинку та щодо інших його співвласників, оскільки позивачем ставиться питання про вселення.

Зазначає, що відповідач постійно проживає та зареєстрований у спірному житловому приміщенні, сплачує за комунальні послуги та послуги з утримання будинку,  жодних перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 позивачу не чинить, оскільки врізний замок до квартири АДРЕСА_1 було встановлено ще в 2004 році і на даний час він знаходиться в задовільному стані, відкривається стаціонарним ключем, позивач мав даний ключ та у будь-який момент міг вільно потрапити до спірного житлового приміщення.

Посилається на ту обставину, що позивач свідомо не бажає вселитися в квартиру АДРЕСА_1, оскільки постійно проживає за межами території України в Ізраїлі та за період з 2007 року по 2010 рік на території України перебував лише два рази у період з 14 березня 2007 року по 25 березня 2007 року та в період з 01 вересня 2008 року по 16 вересня 2008 року, у зв’язку з чим представник відповідача вважає, що жодних перешкод для вселення та користування спірним житловим приміщенням позивач не має.  

Враховуючи вищенаведене просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, допитавши свідків, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач та відповідач є власниками по 3/20 частині домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1, а всього сторонам належить 6/20 частин будинку АДРЕСА_1 у вигляді відокремленої квартири № 3, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 вересня 1993 року (а.с.5-6), рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 04 червня 2007 року (а.с.14-18).

Згідно технічного паспорту  на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 вбачається, що квартира АДРЕСА_1 складається з відокремленої частки будинку з надвірними будівлями загальною площею 34, 4 кв.м., житловою площею 26, 1 кв.м. та розташована на земельній ділянці розміром 600, 00 кв.м. Квартира складається з двох неізольованих кімнат, площею 14, 2 кв.м. та 11, 9 кв.м., коридору площею 3, 0 кв.м. та кухні площею 5, 3 кв.м.(а.с.7-13).

З довідки Форми № 3 № 410/5 від 14 липня 2010 року вбачається, що квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований та проживає лише відповідач ОСОБА_2 (а.с.63) та не заперечувалося сторонами у справі.

Також з матеріалів справи встановлено та сторонами не заперечувалося, що ОСОБА_2 несе витрати по утриманню будинку та сплачує комунальні послуги  за квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується відповідними рахунками (а.с.48-50).

Відповідно до довідки Державної прикордонної служби України позивач ОСОБА_1 постійно проживає за межами території України в Ізраїлі та за період з 2007 року по 2010 рік на території України перебував лише два рази у період з 14 березня 2007 року по 25 березня 2007 року та в період з 01 вересня 2008 року по 16 вересня 2008 року (а.с.83).

Відповідно до ст. 150 ЖК України Громадяни, які мають у приватній власності  будинок  (частину будинку),  квартиру,  користуються  ним   (нею)   для   особистого проживання  і  проживання  членів   їх   сімей   і   мають   право розпоряджатися  цією  власністю   на   свій   розсуд:   продавати, дарувати, заповідати, здавати  в  оренду,  обмінювати,  закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від інших осіб.

Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб’єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіально громади.

В судовому засідання представник позивача пояснив, що з 2007 року відповідач ігнорує право позивача на спірну частину домоволодіння, перешкоджає позивачу у вселенні та чинить перешкоди у користуванні вказаним вище домоволодінням, а тому просив вселити позивачу у квартиру АДРЕСА_1 та зобов’язати відповідача  не перешкоджати у користуванні спірним приміщенням. В обґрунтування зазначених вимог позивач посилався на постанову  про відмову в порушенні кримінальної справи від 06.09.2005 року та покази свідків ОСОБА_3  та ОСОБА_4

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 пояснив, що перешкод у користуванні спірним приміщенням позивачу не чинить та останній в будь-який час може вселитися в спірне приміщення, якщо позивач дійсно має бажання постійно проживати у спірному домоволодінні. Звернув увагу на ту обставину, що позивач постійно проживає в Ізраїлі та приїжджає до України лише з метою відвідати рідних та заховання батьків. Також підтвердив, що ключі від спірного домоволодіння позивач має. Доказів, які б підтверджували те, що він чинить перешкоди позивачу, представником позивача не надано. Пояснив, що з позивачем можливо спірні правовідносини лише в частині визначення порядку користування спірним домоволодіння, але жодним чином не захисту порушених прав в частині вселення та зобов’язання не чинити перешкоди щодо спірного домоволодіння.

Суд вважає, що обставини зазначені позивачем в обґрунтування позовних вимог не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні виходячи з наступного.

З наданої в судове засідання постанови  Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві від 06.09.2005 року  про відмову у порушенні кримінальної справи вбачається, що  ОСОБА_1 в 2005 році  було подано письмову заяву  з приводу того, що його брат, тобто ОСОБА_1 замінив замки у  домоволодінні за адресою :АДРЕСА_1.

Тобто,  вище зазначена постанова підтверджує лише спірні правовідносини, які виникли до 2007 року та постановлення рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 16.06.2007 року щодо  прийняття спадщини та конфліктних стосунків сторін з даного приводу. Письмових доказів, які б підтверджували той факт, що відповідач з 2007 року  чинить позивачу перешкоди  у вселенні та користуванні спірним домоволодінням  не надано. В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що з письмовими заявами до уповноважених органів з даного питання позивач не звертався.

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_4 підтвердила, що знайома з позивачем з 2008 року. Зазначає, що у 2008 році вона разом з позивачем приїздили до спірного житлового приміщення з метою вирішення питання про реєстрацію права власності в БТІ м. Києві , відповідно до рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 16 червня 2007 року. Жодних перешкод відповідач ОСОБА_2 їм не чинив, оскільки відкрив двері та впустив позивача разом з ОСОБА_4 до квартири . Пізніше, коли  вона  разом змайстром БТІ приїздили до спірного домоволодіння з метою проведення обмірів, то останні до житлового приміщення потрапити не змогли, оскільки двері їм ніхто не відкрив.

Допитаний в судовому засіданні  свідок ОСОБА_3 пояснив, що знає позивача, як сусіда по вулиці Санаторній, 23. Підтвердив, що у 1990 році ОСОБА_1 поїхав до Ізраїлю. В 2007-2008 роках, коли приїздив позивач до України, ОСОБА_1  не міг потрапити до квартири АДРЕСА_1, оскільки йому ніхто не відчинив двері. Зі слів позивача йому відомо, що  відповідачем було надано ключі від воріт, однак останні до них не підходили. Про конфлікт позивача з відповідачем щодо вселення та усунення перешкод ,нічого не знає.

Таким чином, з наданих пояснень свідка ОСОБА_4 не вбачається, що відповідачем чинилися перешкоди позивачу у вселенні та його користуванні, а лише підтверджують факт не допуску зазначеного свідка та майстра БТІ до спірного домоволодіння. Що стосується показів свідка ОСОБА_3 то обставини, які ним зазначені відомі лише зі слів  позивача, а тому не можуть бути прийняті до уваги та не можуть підтверджувати факт  перешкод позивачу у вселенні та користуванні спірним житловим приміщенням.

Крім того, суд приймає до уваги той факт, що позивач постійно проживає за кордом, доказів , що підтверджують наміри позивача на вселення у спірне приміщення для постійного проживання та як наслідок неправомірність дій відповідача, суду не надано.

Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір,

Аналізуючи викладене вище, суд вважає, що  позивачем не надано доказів в обґрунтування позовних вимог, окрім усних пояснень представника позивача .

Фактично з пояснень сторін та матеріалів справи вбачаються спірні правовідносини щодо порядку поділу спірного домоволодіння, яке може бути вирішено в передбаченому законом порядку.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та не підтверджені відповідними доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 316, 356, ЦК України, ст. 47 Конституції України , ст. 150 Житлового Кодексу України, ст. ст. 3,4, 10, 11, 57- 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В  :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення та зобов’язання не чинити перешкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів після з моменту проголошення рішення.

Суддя: