АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 жовтня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого : судді Медяного В.М.,
суддів: Матківської М.В., Денишенко Т.О.,
при секретарі: Сніжко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі Вінницької області про зобов’язання вчинити дії по перерахунку та стягненні недоотриманої щомісячної суми до пенсії відповідно до ст. 6 ЗУ «Про статус і соціальний захист дітей війни,
за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі Вінницької області на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 11 серпня 2010 року , -
в с т а н о в и л а :
22 липня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищеназваним позовом до відповідача, який обґрунтувала тим, що вона є дитиною війни, а тому згідно із ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» їй щомісячно, починаючи з 01.01.2006 року, повинна була виплачуватися соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак органами пенсійного фонду така допомога у 2006-2007 роках не виплачувалась, а у 2008-2010 роках виплачувалась не у повному обсязі. Тому, просила поновити її строк звернення до суду, оскільки пропустила його з поважних причин, визнати бездіяльність та відмову відповідача щодо нарахування і виплати недоплаченої їй державної соціальної допомоги як дитині війни з 1.01.2007 року по теперішній час незаконними; стягнути з управління ПФУ у Шаргородському районі недоплачену надбавку до пенсії.
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 11 серпня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом про захист прав, свобод та інтересів як "дитини війни" за період з 1.01.2007 року до 22.06.2007 року. Визнано незаконною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі Вінницької області щодо нарахування і виплати державної соціальної допомоги ОСОБА_1 як дитині війни за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, за 2009 рік, з 1.01.2010 року по 30.06.2010 року включно відповідно до ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни". Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області на користь ОСОБА_1 недоплачену державну соціальну допомогу як дитині війни за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року в сумі 699,96 грн., з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року - в сумі 712,13 грн., за 2009 рік - в сумі 1240,20 грн., з 1.01.2010 року по 30.06.2010 року в сумі 962,10 грн., а всього 3614 гривень 39 копійок.
В апеляційній скарзі апелянт управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позову, з висновками якого погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року, що набрав чинності 01 січня 2006 року, дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Законом України « Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-У від 19 грудня 2006 року було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни».
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані неконституційними положення п. 12 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Як вбачається з матеріалів справи позивачем був пропущений строк звернення до суду за захистом порушених прав як дитини війни у період з 1.01.2007 року по 22.06.2007 року з поважних причин, оскільки про дійсне нарахування та виплату її, як особі, яка має статус «дитини війни», допомоги, передбаченої ЗУ «Про статус і соціальний захист дітей війни», за період з 2007 року по 2010 рік включно, вона дізналася із відповіді від 20.07.2010 року за № М-40/2 на своє звернення до відповідача з приводу нарахування надбавки до пенсії як «дитині війни»
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 . відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», має право на державну соціальну підтримку, зокрема, на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак дане підвищення у 2007 році відповідачем не виплачено, що підтверджується довідкою УПФУ у Шаргородському районі.
Разом з тим, у 2008-2010 роках (по червень 2010 року – включно) ОСОБА_1 отримувала від відповідача доплату до пенсії, як дитина війни, але не в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як встановлено ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а в меншому розмірі, зокрема: у 2008 році – за січень-березень – по 47 грн., за квітень-червень – по 48,10 грн., за липень-вересень – по 48,20 грн., за жовтень-грудень – по 49,80 грн.; у 2009 році за січень-грудень – по 49,80 грн. щомісячно; з січня по червень включно 2010 року – по 49,80 грн., що підтверджується довідкою відповідача та оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2009 році та в січні-червні 2010 року виплати щомісячно проводилася у розмірі 49,80 грн. на підставі п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою звужуються та обмежуються державні соціальні гарантії дітям війни, що є неприпустимим відповідно до ст.22 Конституції України, якою передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані і при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, та ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», в силу якої, державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
З 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року соціальна допомога дітям війни виплачувалася згідно Закону України « Про Державний бюджет України на 2007 рік». Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення, знову почали діяти положенні статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто з часу прийняття цього рішення відновлено право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, а саме з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року
Законом України « Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року, внесено зміни до Закону України « Про соціальний захист дітей війни». Ст. 6 вказаного Закону після внесення змін передбачалося, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10 – рп /2008 положення пункту 28 розділу 11 « Внесення змін до деяких законодавчих актів України», Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року щодо внесення змін до Закону України « Про соціальний захист дітей війни» визнані такими, що не відповідають Конституції України ( неконституційними).
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» № 835-У1 від 26 грудня 2008 року, надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розмір соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених бюджетними програмами.
Вказана стаття передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат відповідно до Закону України « Про соціальний захист дітей війни» залежить до розміру мінімальної пенсії за віком.
На виконання вищевказаної норми Кабінетом міністрів України не приймалося окремої постанови щодо встановлення в 2009 році розміру підвищення до пенсії особам, віднесеним до категорії « дитина війни». Пунктом 8 постанови кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року « Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» передбачено, що дітям війни ( крім тих, на яких поширюється дія Законів України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірах, встановлених вказаною постановою. Розмір підвищення до пенсії з 01 січня 2009 року цією постановою не визначений і змін стосовно цього питання у 2009 році у вказану постанову не вносилося.
Отже, стаття 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2009 року по даний час є діючою у наступній редакції: « дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».
Постановляючи рішення суд першої інстанції вірно вирішив, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а саме: в частині поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав з 1.01.2007 року по 22.06.2007 року, в частині визнання незаконною бездіяльності відповідача у виплаті недоплаченої її державної соціальної допомоги як дитині війни та в частині стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області на користь позивача недоплаченої її державної соціальної допомоги, як дитині війни, за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, а також у 2009 році та в січні-червні 2010 року, оскільки виплата підвищення до пенсії позивачці, як дитині війни, у 2009 році та в січні-червні 2010 року проведена у зазначеному розмірі не була.
Таким чином, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку наявним доказам, а тому прийшов до обґрунтованого висновку про те, що УПФ України в Шаргородському районі Вінницької області як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 р. і здійснити відповідні перерахування. Однак, відповідач у порушення зазначених положень цього Закону таких нарахувань не проводив, а тому висновок суду першої інстанції про визнання дій відповідача щодо недонарахування та недоплати позивачу підвищення до пенсії неправомірними є обґрунтованим
Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно – правового акту, який би визначав цей розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що положення ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" , з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, розповсюджується також і на ці спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" .
Інших доводів, які спростовували б законність і обґрунтованість постановленого судом рішення апеляційна скарга в собі не містить.
При таких обставинах судом першої інстанції повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи, доказам дана належна правова оцінка, а постановлене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. ст. 15, 303, 304-1, 307, 308, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області відхилити.
Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 11 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результати розгляду справ даної категорії є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.М.Медяний
Судді: М.В.Матківська
Т.О.Денишенко