Справа №2-583/07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2007р. Московський районний суд м. Харкова, в складі
головуючого - судді Погасій О.Ф.,
при секретарі - Ісаєнко І.А.,
за участю адвоката ОСОБА_4
позивача ОСОБА_2.
представника відповідача ОСОБА_7. - ОСОБА_10.
представника 3-ї особи Регіонального відділення Фонду держмайна по Харківській області - Караваева 0.0.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3до Дочірнього підприємства «Харківський комбінат хлібопродуктів №1», Державної акціонерної компанії «Хліб України», Закритого акціонерного товариства «Лізингова компанія «Хліб України», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, Приватного підприємства «Спартак», Приватного підприємства «Гермес-Агро», 3-х осіб Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області, ОСОБА_9 про визнання недійсними угод про перехід приміщень з державної до приватної форми власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування,
ВСТАНОВИВ:
03 липня 2006 року Позивачі звернулися до Московського районного суду м. Харкова з позовом до Дочірнього підприємства «Харківський комбінат хлібопродуктів №1» ДАК «Хліб України», до Державної акціонерної компанії «Хліб України», до Закритого акціонерного товариства «Лізингова компанія «Хліб України», до фізичних осіб ОСОБА_5., ОСОБА_6., приватного нотаріуса ОСОБА_8., до Приватного підприємства.«Спартак», до Приватного підприємства «Гермес-Агро», треті осіби Регіональне відділення фонду державного майна України по Харківській області, ОСОБА_9про перехід приміщень по АДРЕСА_1з державної до приватної форми власності, визнання договорів купівлі-продажу №LK-005/02 від 08.01.02 року та №LK-006/02 від 08.01.02, №1-04, №2-04 від 01.04.02, ВВМ №921816 від 13.10.04, договорів дарування ВВМ №921975 від 05.11.04 та ВВТ;№104523 від 29.12.04 недійсними.
В обґрунтування своїх вимог позивачі посилаються на те що, між ними та Дочірнім Підприємством «Харківський комбінат хлібопродуктів №1» Державної акціонерної компанії «Хліб України» в 1980 році було підписано письмовий договір найму жилого приміщення №3, яке
2
знаходилось в адміністративному корпусі ДП ХКХП №1 по АДРЕСА_1 на необмежений строк на підставі того, що позивач ОСОБА_1. працювала на зазначеному підприємстві. Як зазначили Позивачі, їм нічого не було відомо стосовно того, що квартира в якій вони мешкали по вул. АДРЕСА_1, не мала статусу житлового приміщення і не була переведена з нежитлового до житлового фонду керівництвом ДП ХКХП №1. Вони вважали, що квартира АДРЕСА_1 мала статус житлової, оскільки починаючи з 198 0 року Позивачі сплачували в касу ДП ХКХП №1 кошти у вигляді квартплати, вся сім'я була прописана за адресою: м. АДРЕСА_1, оскільки паспортним столом Московського РВ ГУМВС України в Харківській області на будинок АДРЕСА_1було заведено єдину будинкову книгу, ОСОБА_11знаходився на військовому обліку в Московському районному військовому комісаріаті м. Харкова, а ОСОБА_1. знаходилась на квартирному обліку у виконкомі Московської районної ради м. Харкова.
З позовом до суду Позивачі звернулись після того, як в червні 2006 року власник нежитлових будівель, що розташовані по АДРЕСА_1, ОСОБА_7. звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом про захист права власності та виселення сім'ї ОСОБА_1із зазначеного вище приміщення без надання іншого жилого приміщення. Позивачі вважають, що діями відповідача ОСОБА_7. було порушено їх права на безстрокове користування приміщенням N'3 по АДРЕСА_1, оскільки Відповідач відмовився надати сім'ї ОСОБА_1інше ізольоване жиле приміщення для подальшого мешкання. Це, на думку Позивачів, стало для них підставою для звернення до суду з позовною заявою і про визнання невідповідним законодавству України рішення господарського суду Харківської області від 12.12.2003 року на підставі якого було здійснено стягнення на користь ЗАТ «лізингова компанія «Хліб України» грошових коштів у сумі 1 067 23545 грн. з ДП ДАК «Хліб України» «Харківський комбінат хлібопродуктів №1». На підставі зазначеного рішення у зв'язку з відсутністю грошових коштів у боржника, державною виконавчою службою було здійснено стягнення на майно підприємства, а саме на нежитловий комплекс по АДРЕСА_1. В позові позивачі також наполягали визнати недійсними договори купівлі-продажу №LK-005/02 від 08.01.02 року та №LK-006/02 від 08.01.02 предметом яких є перехід права власності на будівлі по вул. АДРЕСА_1від ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України» до Приватного підприємства «Гермес-Агро», визнати недійсними договори купівлі-продажу №1-04 від 01.04.02 та №2-04 від 01.04.02 предметом яких є перехід права власності на будівлі по АДРЕСА_1від ПП «Гермес-Агро» до Приватного підприємства «Спартак», про визнання недійсним договору купівлі-продажу ВВМ №921816 від 13.10.04 предметом якого є перехід права власності на будівлі по вул. АДРЕСА_1від ПП «Спартак» до фізичних осіб ОСОБА_6., ОСОБА_5., визнати недійсними договори дарування ВВМ №921975 від 05.11.04 та ВВТ №104523 від 29.12.04 предметом яких є перехід права власності від ОСОБА_6., ОСОБА_5. до фізичної особи ОСОБА_7. Таким чином, як вважають позивачі діями відповідачів було грубо порушено інтереси держави України та права Позивачів, як громадян України, оскільки при переході права власності від одного відповідача до іншого не були враховані інтереси позивачів.
Відповідач, Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України» «Харківський комбінат хлібопродуктів №1» до суду не з'явився, письмових пояснень щодо своєї позиції за пред'явленим до нього позовом суду не надав.
Відповідач Державна акціонерна компанія «Хліб України» надало до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що ДП ДАК «Хліб України» ХКХП №1 було передано ДАК «Хліб України»
3
у користування частину майна, балансоутримувачем якого було ДАК «Хліб України». Відповідно до Статуту ДП ДАК «Хліб України» ХКХП №1, ДАК «Хліб України» є його засновником і передала підприємству у користування частину майна, яке ввійшло до його статутного фонду згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1000 від 22.08.1996 року. Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» майно ДП ДАК «Хліб України» «Харківський комбінат хлібопродуктів №1» включено до такого переліку. Таким чином, керівництво ДП ДАК «Хліб України» ХКХП №1 мало право користуватись переданим йому у оперативне управління майном, проте розпоряджатись зазначеним майном без письмового дозволу правління ДАК «Хліб України» директор не мав права. У жовтні 2001 року ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України» подало позовну заяву до господарського суду Харківської області про стягнення боргу в сумі 1 067 235,45 грн. Керівництвом ДП ДАК «Хліб України» ХКХП №1 повністю було визнано існуючу заборгованість та підписано мирову угоду із ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України» в якій зазначено, що ДП ДАК «Хліб України» ХКХП №1 зобов'язується до 24.12.2001 року погасити заборгованість, у випадку невиконання зобов'язання, у повному обсязі до 25.12.2001 року передати ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України» в рахунок погашення заборгованості належне ДП ДАК «Хліб України» ХКХП №1 майно в переліку та за цінами, вказаними в Додатку №1 до мирової угоди. 25.12.2001 року державною виконавчою службою Московського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження та вилучено майно ДП ДАК «Хліб України» ХКХП №1, про що складено акт вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні суду та передачі їх стягувачу та винесено постанову про закриття виконавчого провадження. Рішення суду було оскаржене ДАК «Хліб України» та Генеральною прокуратурою України до Вищого Господарського Суду України, в результаті чого Постановою Вищого Господарського Суду України від 27.05.03 скасоване рішення господарського суду Харківської області від 24.12.01 та справу направлено на новий розгляд. Об квітня 2006 року господарським судом Харківської області було прийнято рішення по вказаній вище справі про здійснення повороту виконання мирової угоди. Разом з тим суд зазначив, що оскільки в ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України» на час розгляду справи відсутнє спірне майно, яке за договорами купівлі-продажу №LK-005/02 від 08.01.02 року та №LK-006/02 від 08.01.02 відчужено ПП «Гермес-Агро», а ГПК не врегульоване питання про те, яким чином вирішувати питання про поворот виконання переданого в натурі майна у разі відсутності у позивача відповідного майна, суд дійшов висновку про необхідність застосування аналогії законодавства до даних правовідносин і керувався ч.3 ст. 380 ЦПК України, якою передбачено, що у разі неможливості повернути майно в натурі в рішенні або ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації. ДАК «Хліб України» було подано апеляційну скаргу на зазначене рішення, проте 03.07.07 Харківський господарський апеляційний суд залишив оскаржуване рішення без змін. 04.08.2006 року ДАК «Хліб України» звернулася з касаційною скаргою до Вищого Господарського Суду України, яку було прийнято до провадження.
В подальшому у своїх додаткових поясненнях відповідач ДАК «Хліб України» стверджував, що є неналежним відповідачем, оскільки вважає, що відповідно до Статуту ДП ДАК «Хліб України» ХКХП №1, це підприємство є самостійною юридичною особою, яка відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй на праві власності майном. (Т.2 а.с. 20) .
Відповідач ЗАТ «Лізингова компанія «Хліб України», у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує і прохає залишити його без задоволення. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що в 2000-2001 роках між ДП «Харківський комбінат хлібопродуктів №1» та ЗАТ
4
«Лізингова компанія» «Хліб України» було укладено договори поставки та договори про надання послуг відповідно до яких ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України» поставила продукцію та надала послуги, а ДП ХКХП №1 своїх зобов'язань не виконало та заборгувало значну суму грошових коштів. У зв'язку з цим ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України» звернулося з відповідною позовною заявою до господарського суду Харківської області, яку судом було прийнято до розгляду. 19.12.2001 року між ДГІ ХКХП №1 та ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України» було укладено мирову угоду, яку було затверджено ухвалою господарського суду Харківської області 24.12.2001 року. Умовами мирової угоди визначався строк погашення боргу боржником ДП ХКХП №1 ДАК «Хліб України», а також передбачалось, що у разі не проведення відповідачем розрахунку в грошовій формі в установлений строк, відповідач зобов'язується передати позивачу нерухоме та інше майно на суму боргу. У зв'язку з непогашенням боргу в установлений строк відділом виконавчої служби Московського районного управління юстиції було відкрите виконавче провадження 25.12.2001 року, в процесі якого у боржника за актом було вилучено майно на суму боргу та передано у власність ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України».
Для забезпечення своїх законних вимог відповідно до договорів купівлі-продажу №LK-005/02 від 08.01.02 року та №LK-006/02 від 08.01.02 дане майно було продане ПП «Гермес-Агро». Як вважає відповідач, порядок передачі майна та шляхи реалізації відповідають чинному законодавству України і являються виключно правовідносинами між двома юридичними особами виходячи з договірних відносин та угод між ними, які не мають жодного відношення до позивачів.
Спір щодо законності передачі державного майна відповідно до укладених правочинів було розглянуто господарським судом Харківської області відповідно до чого було винесено рішення та видано наказ. Відповідач вважає вимоги позивачів безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України» є добросовісним набувачем майна, що було передане компанії відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідач, ПП «Гермес-Агро» до суду не з'явився. За клопотанням представника Відповідача ОСОБА_7. ОСОБА_10., яке судом було задоволено, до матеріалів справи було долучено довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в якій зазначено, що запис щодо наявності в Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ПП «Гермес-Агро» ЄДР 31745568 відсутній.
Відповідач, ПП «Спартак» до суду не з'явився. До канцелярії суду 15.11.06 надійшло заперечення на позов у якому ПП «Спартак» вважає вимоги позивачів безпідставними та необґрунтованими. В обґрунтування своїх заперечень, ПП «Спартак» посилається на те, що відповідно до договорів купівлі-продажу №1-04, №2-04 від 01.04.02 ПП «Спартак» придбало у власність у ПП «Гермес-Агро» нерухоме майно зареєстроване КП «Харківське бюро технічної інвентаризації» 15.01.02 №4173. Відповідно до рішення господарського суду м. Києва по справі №24/77 від 15.01.04 ПП «Спартак» було в судовому порядку визнано добросовісним набувачем відповідно до вищезазначених договорів купівлі-продажу. Відповідач вважає, що порядок передачі майна та шляхи його реалізації відповідають чинному законодавству України і є виключно правовідносинами між двома юридичними особами виходячи з договірних відносин та угод між ними. Вимоги позивачів відповідач вважає безпідставними та такими, що не відповідають дійсності.
Відповідач, ОСОБА_5до суду не з'явився. До канцелярії суду 25.09.06 надійшло заперечення на позовну заяву та клопотання, у якому ОСОБА_5. прохає розглядати справу за його відсутності. Зазначене клопотання задоволено судом. В обґрунтування своїх заперечень, ОСОБА_5. посилається на те, що в березні 2006 року його бізнес-партнер ОСОБА_6. запропонувала придбати на двох у
5
рівних частинах по 1/2 нежитлових будівель у м. АДРЕСА_1. Продажем цих будівель займалось ПП «Спартак», що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Шевцова, 1, кв.12, ЄДР 30929748, і яке займається купівлею-продажем рухомого і нерухомого майна. Агентство, куди ОСОБА_5. і ОСОБА_6. звернулись, запропонувало за будівлі ціну у сумі 1 293 600,00 грн. І кожний з майбутніх співвласників вніс по Ч коштів 13.10.2004 року на поточний рахунок ПП «Спартак» 26007117701 в АКБ «Інтеграл банк», МФО 320735 за придбання нежитлових будівель по АДРЕСА_1.
Також, 13.10.2004 року ОСОБА_5. разом з ОСОБА_6. звернулись до приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8. для посвідчення договору купівлі-продажу нежитлових будівель, що знаходяться по АДРЕСА_1. В грудні 2004 року ОСОБА_5. після оформлення права власності на зазначені будівлі, на свій розсуд та за власним бажанням вирішив подарувати належну йому частку нерухомого майна ОСОБА_7. 29.12.2004 року ОСОБА_5. звернувся до приватного нотаріусу ОСОБА_8., яка посвідчувала раніше договір купівлі-продажу будівель по АДРЕСА_1, для посвідчення договору дарування на користь ОСОБА_7., який також є бізнес-партнером ОСОБА_5. Під час вчинення нотаріальних дій, ОСОБА_5., як власник, подарував обдарованому ОСОБА_7. Ч частину нежитлових будівель по АДРЕСА_1, що належали ОСОБА_5. на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 13.10.04., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_8. за реєстром №3625. ОСОБА_5. як даруватель, ОСОБА_7. як обдарований в присутності приватного нотаріусу ОСОБА_8. підтвердили, що договір дарування не носить характеру мнимої та удаваної угоди. Як вважає відповідач, позивачі не мають ніякого права звертатись до судових органів з позовними заявами про визнання угод між юридичними та фізичними особами недійсними, оскільки тривалий час вони неправомірно мешкаючи в кімнаті АДРЕСА_1, були обізнані про зміну власників нежитлових будівель, однак не заявляли до власників ніяких вимог щодо закріплення за ними зазначеного вище приміщення. Крім того, як зазначає відповідач, за час знаходження зазначеного вище майна у власності ОСОБА_5., останній жодного разу не отримував від позивачів грошових коштів за рахунок плати за проживання у кімнаті АДРЕСА_1. Отже, відповідач вважає, що позивачі не мали права звертатись до суду з позовною заявою про оспорювання дійсності спірних угод про перехід права власності на будівлі до іншого власника, оскільки їх права при укладанні зазначених угод порушені не були.
Відповідач ОСОБА_6до суду не з'явилась. До канцелярії суду 25.09.06 надійшло заперечення на позовну заяву та клопотання, у якому ОСОБА_6. прохає розглядати справу за її відсутності. В обґрунтування своїх заперечень, ОСОБА_6. посилається на те, що в березні 200 6 року вона звернулась до ПП «Спартак» з метою придбання нерухомості у м. Харкові. Після перегляду декількох варіантів, ОСОБА_6. зупинилась на придбанні нежитлових будівель по АДРЕСА_1. Оскільки агентство вимагало сплатити за вказані будівлі 1 293 600,00 грн., ОСОБА_6. звернулась до свого бізнес-партнера ОСОБА_5. з пропозицією придбати зазначені 'Оудівлі на двох по 1/2 частині, на що ОСОБА_5. погодився. 13.10.04 на рахунок ПП «Спартак» ОСОБА_6. та ОСОБА_5. перерахували необхідну суму коштів за придбання нежитлових будівель по АДРЕСА_1 і в цей же день уклали договір купівлі-продажу зазначених будівель, який було засвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_8. Через деякий час ОСОБА_6. на свій розсуд та за власним бажанням вирішила подарувати належну їй частку нерухомого майна ОСОБА_7. 05.11.04 ОСОБА_6. звернулась до приватного нотаріусу ОСОБА_8. для посвідчення договору дарування на користь ОСОБА_7. ОСОБА_6. як даруватель, ОСОБА_7. як обдарований в присутності приватного нотаріусу ОСОБА_8. підтвердили, що договір дарування не носить характеру мнимої та удаваної угоди. Таким чином, як вважає відповідач, всі угоди, які були укладені між ОСОБА_6. та ОСОБА_5. з одного боку та ПП «Спартак» і ОСОБА_7. з іншого боку, не носили характеру мнимих та удаваних угод і укладались у відповідності з діючим цивільним законодавством України. Відповідач ОСОБА_6. також вважає, що позовні вимоги позивачів безпідставні та не підлягають задоволенню, оскільки останні були обізнані про зміну власників нежитлових будівель, але не пред'являли до них ніяких вимог та не звертались з вимогою поновити порушенні права і не сплачували квартплату до тих пір, поки останній власник майна ОСОБА_7. не звернувся до суду з позовною заявою про примусове виселення позивачів. Отже, відповідач вважає, що позивачі не мали права звертатись до суду з позовною заявою про оспорювання дійсності спірних угод про перехід права власності на будівлі до іншого власника, оскільки їх права при укладанні зазначених угод порушені не були.
Відповідач приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8до суду не з'явилась. До канцелярії суду 10.10.06 надійшло заперечення ОСОБА_8. на позов та клопотання, у якому ОСОБА_8. прохає розглядати справу за її відсутності. Зазначене клопотання судом задоволено. В обґрунтування своїх заперечень приватний нотаріус ОСОБА_8. зазначає, що 13 жовтня 2004 року до неї звернулись громадяни України ОСОБА_6. та ОСОБА_5. з питання про вчинення нотаріальних дій щодо посвідчення договору купівлі-продажу нежитлових будівель, що знаходяться в м. Харкові по вул. Чигирина, 13, яке було продане зазначеним особам Приватним підприємством «Спартак» за 1 293 600,00 грн. (один мільйон двісті дев'яносто три тисячі шістсот гривень) шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ПП «Спартак». ОСОБА_6. та ОСОБА_5. придбали зазначені нежитлові будівлі кожний пропорційно по 1/2 (одній другій) частині і відповідно внесли на рахунок продавця пропорційно грошові кошти. Під час посвідчення угоди приватним нотаріусом ОСОБА_8. в порядку ст.ст. 7, 43, 44, 45, 46, 52 Закону України «Про нотаріат» були перевірені всі необхідні відомості щодо продавців, покупців та предмету угоди, а саме: встановлено особи громадян (покупців) та представника ПП «Спартак», що виключає будь-які сумніви щодо осіб громадян, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії; з'ясовано дієздатність громадян і перевірено правоздатність ПП «Спартак», які брали участь в угоді; витребувано всі необхідні документи, які на час посвідчення договору підтверджували право власності на нежитлові будівлі ПП «Спартак»; здійснено внесення до реєстру за №3625 посвідчення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі по АДРЕСА_1. Також, під час здійснення нотаріальних дій ПП «Спартак» стверджувало, що нежитлові будівлі, які є предметом цього договору, на момент його укладення нікому іншому не подаровані, не продані, як внесок до статутного фонду не передані, не відчужені іншим шляхом, не заставлені, під податковою заставою, в спорі і під забороною (арештом) не перебувають, не є предметом, спільної сумісної власності, прихованих недоліків, а також прав щодо них у третіх осіб, які в межах, та за межами України немає. Факт відсутності заборони на відчуження нежитлових будівель за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна підтверджується довідкою та реєстраційним посвідченням. Факт відсутності податкової застави підтверджено даними з витягу з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна.
Крім того, як зазначає відповідач, нею 05.11.04 та 29.12.04 було здійснено нотаріальні дії щодо посвідчення договорів дарування згідно
7
яких Дарувателі ОСОБА_6. та ОСОБА_5. передали безоплатно (подарували) громадянину України ОСОБА_7 по 1/2 нежитлових будівель, що знаходяться по АДРЕСА_1. Під час посвідчення договорів дарування, були перевірені всі відомості про дарувателів та обдарованого та предмету угод, які передбачені Законом України «Про нотаріат». Факт відсутності заборони відчуження нежитлових будівель за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна підтверджується довідкою та витягом виданими '-05.11.04, 28.12.04, 29.12.04. Факт відсутності податкової застави за даними Державного реєстру обтяжень нерухомого майна підтверджується витягом виданим 05.11.04 та 29.12.04. Як зазначила відповідач, нею як приватним нотаріусом, було перевірено відомості, що договори купівлі-продажу та дарування не носили характеру мнимої та удаваної угоди. Всі нотаріальні дії, що були здійснені відповідачем, при посвідченні зазначених вище угод, були вчинені у відповідності з законодавством України про нотаріат та згідно принесеною нотаріусом присяги. Відповідач прохає суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, оскільки при вчиненні нотаріальних дій права позивачів ніяким чином не було порушено.
Представник відповідача ОСОБА_7. ОСОБА_10. в письмових запереченнях наданих судові 21.08.06 та в запереченнях на уточнену позовну заяву поданих до суду 08.11.06, а також в судовому засіданні зазначила, що відповідач ОСОБА_7. проти позовних вимог заперечує в повному обсязі і зазначена позовна заява не підлягає задоволенню. В обґрунтування своїх заперечень зазначила, що позивачі звернулись до суду, із позовною заявою після того, як ОСОБА_7. власник нежитлового комплексу по вул. АДРЕСА_1звернувся до місцевого суду Московського району м. Харкова з позовною заявою про захист свого права приватної власності та усунення перешкод у користуванні власним майном та примусового виселення без надання іншого жилого приміщення сім'ї Руденко, які шляхом самозахоплення заволоділи кімнатою АДРЕСА_1. Як зазначали позивачі, між ними та ДП «Харківський комбінат хлібопродуктів №1» ДАК «Хліб України» було підписано письмовий договір найму жилого приміщення на необмежений строк у зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_1 працювала на підприємстві. В обґрунтування своєї позиції позивачі у якості доказів, долучили до позовної заяви копію договору, який було укладено між ОСОБА_1. та Салтівським РОЕ та квитанції про сплату квартплати, які вносились до бухгалтерії ДП ХКХП №1. В копіях квитанцій не видно за який саме період було зроблено оплату. Позивачі наполягають на тому, що ними здійснювалась належно оплата за користування приміщенням, але як вказує у запереченнях відповідач ОСОБА_7., з часу придбання нежитлового комплексу, тобто з 05.11.04 та 29.12.04 та до теперішнього часу йому жодного разу від сім'ї ОСОБА_1не надходило ніяких платежів. Договір про електропостачання не підписувався між ОСОБА_1. та дирекцією ДП ХКХП №1 або іншими власниками майнового комплексу, включаючи відповідача ОСОБА_7., що дає право вважати, що твердження позивачів щодо правомірності знаходження в спірному приміщенні є хибним. Крім того, яким чином було здійснено підключення до електромережі кімнати №3, якщо весь комплекс було знеструмлено з урахуванням розпочатих ремонтних робіт. Також, як зазначено у запереченні, позивачі в обґрунтування своєї позиції не долучили у якості доказів копії письмового договору найму та ордеру на підставі яких мало бути здійснено поселення у спірне приміщення, чим позивачами було порушено вимоги ст.ст. 61, 58, 122, 129 Житлового кодексу України. Окрім того, у відповіді начальника ГорБТІ м. Харкова зазначено, що приміщення по АДРЕСА_1, а саме кімната №3 ніколи не переходила до житлового фонду і до теперішнього часу має статус нежитлового приміщення. Отже, відповідач ОСОБА_7.
8
вважає, що позивачі не мають ніяких правових підстав користуватись нежитловим приміщенням АДРЕСА_1, що в свою чергу тягне за собою відсутність у позивачів права на звернення до суду з вимогою про визнання недійсними угод укладених між юридичними, юридичними та фізичними та між фізичними особами.
Крім того, відповідачу ОСОБА_7. на підставі договорів дарування ВВМ №921975 від 05.1104 та ВВТ № 104523 від 29.12.04 посвідчених у приватного нотаріуса ОСОБА_8., перейшло право власності на нежитлові будівлі по АДРЕСА_1. Право власності на зазначене майно, підтверджується витягами серії СВЕ №601414 від 19.11.04 та серії СВЕ №788965 від 31.12.04 про реєстрацію права власності на_ нерухоме майно зареєстрованими в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації». Відповідач вважає, що право власності на нерухоме майно набуто ним у відповідності зі ст.203 ЦК України, оскільки він є добросовісним набувачем і всі умови угод між відповідачем та відповідачами ОСОБА_6. та ОСОБА_5. були додержані. Відповідач ОСОБА_7. вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачі не є зацікавленими особами, що мають право звернення до суду з позовом про оспорювання дійсності спірних угод про перехід права власності на будівлі до іншого власника, оскільки їх права при укладанні зазначених угод в даному випадку не були порушені, тому що законного права знаходження в приміщенні АДРЕСА_1 позивачі не мають, оскільки не надали доказів, які підтверджують їх право користування спірним приміщенням.
Представник третьої особи Регіонального відділення фонду державного майна України по Харківській області Караваєв 0.0. на стороні позивача в своїх письмових поясненнях наданих суду (а.с. 61-64 Т.1.) зазначив, що Регіональне відділення ФДМУ по Харківській області здійснює свою діяльність у відповідності з положенням «Про регіональне відділення ФДМУ», яке затверджене постановою КМУ від 15.06.94 №412. В межах своїх повноважень регіональне відділення здійснює державну політику в сфері приватизації та оренди державного майна, а тому питання приватизації житлового фонду не входять до його компетенції. Регіональне відділення вважає, що його помилково залучено до участі у розгляді справи як третьої особи на стороні позивачів. 26.09.2006 року до канцелярії суду надійшло клопотання від представника РВ ФДМУ по Харківській області Караваєва 0.0., що діє на підставі довіреності №250 від 21.11.05 про розгляд справи за відсутності третьої особи на стороні позивачів.
Третя особа на стороні позивачів Московський РВ ГУМВС України в Харківській області до судового засідання не з'явився. До канцелярії суду 14.07.2006 року за №67/17990 надійшло клопотання про розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1. без участі третьої особи.
Третя особа на стороні позивачів виконком Московської районної ради м. Харкова до суду не з'явився. Представник третьої особи на боці позивачів також не з'явився до суду і не надав письмових пояснень щодо заявлених позовних вимог.
Третя особа ОСОБА_9в судове засідання не з'явився та не надав судові письмових пояснень.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до наступного:
Матеріалами справи встановлено, що в 2000-2001 роках між ДП «Харківський комбінат хлібопродуктів №1» та ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України» було укладено договори поставки та договори про надання послуг відповідно до яких ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України» поставила продукцію та надала послуги, а ДП ХКХП №1 своїх зобов'язань не виконало та заборгувало значну суму грошових коштів. У зв'язку з
9
цим у жовтні 2001 року ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України» звернулося з відповідною позовною заявою до господарського суду Харківської області, яку судом було прийнято до розгляду. Справа розглядалась господарськими судами неодноразово. Останнім рішенням господарського суду Харківської області від 0 6.04.200 6 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.07.06 позов задоволено. Стягнуто з ДП ХКХП №1 ДАК «Хліб України» на користь ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України» 1074 061,28 грн. боргу. Здійснено поворот виконання ухвали господарського суду Харківської області від" 24.12.2001 року якою було затверджено мирову угоду від 19.12.2001 року та зараховано 726 132,99 грн., що підлягає відшкодуванню ДП ХКХП №1 з боку ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України» в рахунок погашення боргу ДП ХКХП №1 ДАК «Хліб України» перед ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України» за задоволеним позовом останнього. Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, при першому розгляді справи між сторонами 19.12.2001 року було укладено мирову угоду, затверджену ухвалою господарського суду від 24.12.2001 року, на виконання якої відділом ДВС управління юстиції Московського району м. Харкова у відповідача було вилучено та передано у власність ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України» нежитловий комплекс по АДРЕСА_1 та обладнання на суму 968 987,75 грн. В подальшому це майно відчужене ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України» на користь ПП «Гермес-Агро»за договорами купівлі-продажу від 08.01.2002 року №LK-005/02 та №LK-006/02 за 726 132,99 грн. Постановою Вищого Господарського Суду України від 02.11.2006 року по справі №52/401-05 рішення господарського суду Харківської області від 06.04.2006 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 року в частині суми, на яку необхідно здійснити поворот виконання ухвали господарського суду Харківської області від 19.12.2001 року та погашення боргу ДП ХКХП №1 ДАК «Хліб України» перед ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України» змінено, в частині збільшення суми боргу з 726 132,99 грн. до 968 987,75 грн. В решті рішення господарського суду Харківської області від 06.04.2006 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 року по справі №52/401-05 залишено без змін. Постанова набрала законної сили .
Законність надбання ОСОБА_7. права власності на нежитловий комплекс по АДРЕСА_1 вже встановлена судом а тому, на підставі ст. 61 ЦПК України такі факти не потребують доказування.
Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені набравшим чинності рішенням по цивільній, господарській чи адміністративній справі не доводяться при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті ж особи або особа, відносно якої встановлено ці обставини. Згідно ст. 14 ЦПК України, рішення' судів, що набрали чинності є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно рішення господарського суду м. Києва від 15.01.2004 року по справі №24/77, яким визнано ПП «Спартак» добросовісним набувачем за договорами купівлі-продажу №1-04, №2-04 від 01.04.02 укладеними між ПП «Гермес-Агро» та ПП «Спартак» щодо купівлі обладнання та нерухомого майна по АДРЕСА_1. Зазначене рішення набрало чинності. Рішенням також встановлено, що згідно договорів купівлі-продажу №LK-005/02 та №LK-006/02 від 08.01.2002 року ЗАТ «Лізингова компанія» «Хліб України» передала у власність ПП «Гермес-Агро» за 726 132,99 грн. немайновий комплекс по АДРЕСА_1. В подальшому 01.04.2002 року ПП «Гермес-Агро» за договорами купівлі-продажу №1-04, №2-04 передало у власність ПП «Спартак» немайновий комплекс по АДРЕСА_1.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Серії АБ №143782 станом на 31.01.2007 року у
10
Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, відсутня будь-яка інформація про Приватне підприємство «Гермес-Агро» ЄДР 31745568.
Матеріалами справи підтверджено, що 13.10.2004 року між ПП «Спартак» з однієї сторони та ОСОБА_6. і ОСОБА_5. з іншої сторони було укладено договір купівлі-продажу ВВМ №921816 єдиного майнового комплексу по АДРЕСА_1. 13.10.04 на рахунок ПП «Спартак» ОСОБА_6. та ОСОБА_5. перерахували необхідну суму коштів за придбання нежитлових будівель по АДРЕСА_1 і в цей же день уклали договір купівлі-продажу зазначених будівель, який було засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8. за реєстром №3625. Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів №193921 виданий 13.10.04 приватним нотаріусом ОСОБА_8. за реєстраційним номером №180218. Відповідно до ст.182 ЦК України договір купівлі-продажу було зареєстровано в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за №53119159 04.11.2004 року.
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є такі: 1) Зміст правочину не може .суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності угоди є недотримання в момент її укладення стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як передбачено в ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і; підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Згідно п.1.1. Договору купівлі-продажу від 13.10.04 Продавець ПП «Спартак» зобов'язується передати, а Покупці ОСОБА_6. та ОСОБА_5. в рівних частинах кожний, зобов'язуються прийняти нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_1. Згідно п.1.3. право власності на придбане Покупцями в рівних частинах кожним майно -нежитлові будівлі зберігається за Продавцем до повної оплати вартості майна - нежитлових будівель.
Об'єкт нерухомості по вул. АДРЕСА_1належав продавцю на підставі договору купівлі-продажу №1-04 від 01.04.02, акту прийому-передачі від 11'. 10.02, зареєстрованих 21.10.02 КП «ГорБТІ» за реєстровим №4173, рішення господарського суду м. Києва від 15.01.2004 року по справі №24/77. Дієздатність фізичних осіб та правоздатність юридичної особи, що укладали угоду купівлі-продажу, а також належність відчужуваних нежитлових будівель Продавцеві на праві власності перевірено приватним нотаріусом ОСОБА_8. Під час укладання угоди Продавець стверджував, що належне йому майно не було продане, подароване, не передавалося як внесок до статутного фонду, не заставлене, не передане у власність іншим шляхом, не було предметом спільної сумісної власності, не мало прихованих недоліків, та на зазначені будівлі треті особи не заявляли ніяких прав. Сторони підтвердили в присутності нотаріуса, що договір купівлі-продажу не
11
носить характеру мнимої та удаваної угоди і були попереджені нотаріусом про наслідки вчинення цього правочину. Згідно ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дії особи, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Всі особи, що були сторонами за зазначеним договором мали достатній обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін по цій угоді відповідало їх внутрішній волі :та було вільним, зазначена угода укладена у формі, передбаченій чинним законодавством з додержанням правил державної реєстрації угод-такого типу.
Таким чином суд констатує, що всі загальні умови, дотримання яких необхідне для дійсності угоди, згідно з вимогами п.п.1-5 ст. 203 ЦК України були дотримані відповідачами ПП «Спартак», ОСОБА_6. та ОСОБА_5. при укладанні 13.10.04 договору купівлі-продажу ВВМ №921816 єдиного майнового комплексу по АДРЕСА_1.
Крім того, як передбачено угодою право власності переходило від Продавця на користь Покупців, а не на користь третіх осіб. Позивачі ОСОБА_1., ОСОБА_11, ОСОБА_2. не значаться Покупцями по цьому договору і угода не містить положень щодо передачі об'єкту нерухомості на користь Позивачів. Таким чином суд приходить до висновку що всі зобов'язання сторін, які передбачені зазначеним договором повинні були виконуватися лише сторонами за цим договором.
05 листопада 2004 року було укладено договір дарування ВВМ №921975 Ч частини єдиного майнового комплексу по АДРЕСА_1 між ОСОБА_6. як дарувателем з однієї сторони та ОСОБА_7. як обдарованим із іншої сторони. 29 грудня 2004 року було укладено договір дарування ВВТ №104523 Ч частини єдиного майнового комплексу по АДРЕСА_1 між ОСОБА_5. як дарувателем з однієї сторони та ОСОБА_7. як обдарованим з іншої сторони. Зазначені договори було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8. та зареєстровано в реєстрі за №3855 та №4375.
Згідно п.1 Договорів дарувателі ОСОБА_6. та ОСОБА_5. передають безоплатно (дарують) обдарованому ОСОБА_7. по Ч частині нежитлових будівель, що знаходяться по вул. АДРЕСА_1. Згідно п.2 Договорів Обдарований зазначені частини нежитлових будівель приймає в дар. Право власності в обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняттям дарунку вважається одержання оригінального примірнику цих договорів після їх нотаріального посвідчення.
Як передбачено ч.2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомого майна укладається у письмовій формі та посвідчується нотаріусом.
Згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності угоди є недотримання в момент її укладення стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Зміст зазначених угод не суперечить актам цивільного законодавства та моральним принципам суспільства, оскільки об'єкт нерухомості належав дарувателям ОСОБА_6. та ОСОБА_5. на праві власності на підставі договору купівлі-продажу ВВМ №921816 від 13.10.04, посвідченого нотаріально за реєстром №3625, Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі право чинів №193921 виданий 13.10.04. за реєстраційним номером 180218., акту прийому-передачі нерухомого майна від 02.11.04, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 04.11.04, Витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №5319159 виданий 04.11.04 Комунальним підприємством «Міське бюро технічної інвентаризації» реєстровий №7775094, номер запису 4173 в книзі №1.
Дієздатність фізичних осіб, що укладали угоди дарування, а також належність відчужуваних нежитлових будівель дарувателям на праві власності перевірено приватним нотаріусом ОСОБА_8. Під час
12
укладання угод дарувателі стверджували, що належне їм майно не було продане, подароване, не передавалося як внесок до статутного фонду, не заставлене, не передане у власність іншим шляхом, не було предметом спільної сумісної власності, не мало прихованих недоліків, та на зазначені будівлі треті особи не заявляли ніяких прав. Сторони підтвердили в присутності нотаріуса, що договори дарування не носять характеру мнимої та удаваної угоди і були попереджені нотаріусом про наслідки вчинення цих правочинів.
Згідно ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дії особи, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Реальне настання правових наслідків обумовлених цими угодами, виразилось у переданні в дар обдарованому нежитлових будівель та переходу права власності на це майно від дарувателів до обдарованого.
Всі загальні умови, дотримання яких необхідне для дійсності цих угод, згідно з вимогами п.п.1-5 ст. 203 ЦК України були дотримані відповідачами, ОСОБА_6. та ОСОБА_5. і 3-ю особою на боці відповідачів, що не заявляє самостійних вимог приватним нотаріусом ОСОБА_8. при укладанні та нотаріальному посвідченні 05.11.04 договору дарування ВВМ №921975 та 29.12.04 договору дарування ВВТ №104523 єдиного майнового комплексу по АДРЕСА_1.
Крім того, як передбачено угодами право власності переходило від дарувателів на користь обдарованого, а не на користь третіх осіб. Позивачі ОСОБА_1., ОСОБА_11., ОСОБА_2. не значаться обдарованими по цим договорам або третіми особами в інтересах яких обдарований повинен здійснити дії майнового характеру або утриматись від його здійснення (передати грошову суму або інше майно у власність, платити грошову ренту, надати право довічного користування даром або його частиною, не - пред'являти вимог до третіх осіб про виселення і т.д.) і угоди не містять положень щодо передачі об'єкту нерухомості на користь Позивачів або зазначення права Позивачів як третіх осіб на довічне користування нерухомим майном або його частиною. Таким чином суд приходить до висновку що всі зобов'язання сторін, які передбачені зазначеними договорами повинні були виконуватися лише сторонами за цим договором.
Твердження позивачів про те, що при зміні форми власності з державної на приватну і подальшому укладанні договорів купівлі-продажу та дарування, і у зв'язку з цим зміні власників немайнового комплексу по АДРЕСА_1 не були враховані інтереси позивачів по цій справі - суд вважає необґрунтованими, оскільки позивачі не були сторонами при зміні форми власності та укладанні юридичних угод між юридичними, юридичними та фізичними, і фізичними особами.
Доводи позивачів не знайшли свого підтвердження під час судового засідання, тому в задоволенні позовних вимог позивачів суд відмовляє.
Суд стягує з позивачів на користь держави судовій збір у сумі 1683 гривні на підставі ч.1 п.а ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» 1993 року.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 41, 47, 48, 57, 62, 64, 65, 67, 86, п.п. 1-5 ст.203, 215, 224, 227, 657, 770, 825 ЦК України, ст.35 ГПК України, 58, 61 ЖК України, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3- відмовити в повному обсязі.
Стягнути на користь держави з позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
13
солідарно держмито у розмірі 1683 гривні.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.