Справа № 2-1168/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

27 серпня 2010  року  Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

                             головуючого Журби С.О.

                             при секретарі Йосипенко І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Соснівського районного суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій неправомірними, складання акту незаконним та витребування майна із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про витребування транспортного засобу із чужого незаконного володіння та відшкодування завданих збитків, мотивуючи свої вимог наступним:

13 березня 2007 року позивачем був придбаний у власність легковий автомобіль Шевроле Авео 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який був зареєстрований за місцем проживання позивача в органах МРЕВ ДАІ.

14 березня 2007 року між позивачем та Смілянським відділенням ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № CSS0AL00100202, згідно якого позивач отримала кошти в сумі 68900,00 грн. на придбання даного автомобіля. В якості забезпечення належного виконання зобов’язань за вищевказаним договором між позивачем та Смілянським відділенням ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого предметом застави є легковий автомобіль Шевроле Авео 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який належить позивачу.

07 травня 2009 року даний автомобіль було вилучено у позивача працівниками банку з мотивацією правових підстав, які витікали з нібито наявного порушення позивачем строків погашення кредиту на суму 9000,00 грн. Позивач вважає дії працівників банку є неправомірними з тих підстав, що позивач згоди на такі дії працівникам банку не давала. Вона тривалий час не знала де знаходиться даний автомобіль, а на всі її звернення до банку отримувала відповіді про непричетність цієї кредитної установи до незаконного позбавлення її права користування своїм майном.

30 липня 2009 року позивач звернулася до директора Черкаського ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» з листом, в якому просила надати інформацію про місцезнаходження свого автомобіля, дозволити його оглянути та вручити документи, на підставі яких було проведено вилучення даного автомобіля, однак лист залишився без розгляду і по даний час автомобіль позивачу не повернуто. Позивач вважає, що даний автомобіль знаходиться в незаконному володінні відповідача, тому звернулася до суду. Крім того, незаконним вилученням вказаного автомобіля позивачу було завдано матеріальних збитків у розмірі 16331,43 грн. та моральної шкоди, яку вона оцінила у 10000,00 грн.

В судовому засідання позивач позовні вимоги збільшила, додатково просивши суд визнати протиправними дії працівників банку по вилученню автомобіля та складанню акту про це незаконним.  

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи наступним:

Укладаючи кредитний договір № CSS0AL00100202 від 14.03.2007 року та договір застави рухомого майна, сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов і власноручно їх підписали, чим взяли на себе зобов’язання виконувати належним чином. Також при укладенні даних договорів позивачу були відомі всі умови договорів та не існувало ніяких інших умов, які б примусили її прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах.

Відповідно до п. 2.2. кредитного договору позичальник зобов’язаний сплачувати відсотки за користування кредитом в порядку, сумах і строки, визначені договором кредиту. Позивач систематично порушує вказані зобов’язання, що підтверджується розрахунком заборгованості по кредитному договору на день вилучення автомобіля.

В зв’язку з порушенням позивача умов кредитного договору та вимог ЦПК України, банк має право використати можливості для стягнення заборгованості, надані йому укладеним сторонами договором застави. Так, відповідно до п. 17.10 договору застави заставодавець зобов’язаний у випадку порушення будь-якого із зобов’язань за кредитним договором доставити предмет застави за адресою, вказаною в п. 34.8 цього договору,  в строк сім днів з моменту пред’явлення заставодержателем письмової вимоги з вказівкою суми заборгованості, строк сплати якої настав (у т.ч. по кредиту, відсоткам та іншим платежам), а також неустойки. В іншому випадку заставодержатель має право здійснити доставку предмета застави за вказаною адресою як своїми силами, так і на договірних умовах з третіми особами. Цей же пункт договору передбачає обов’язок заставодавця передати предмет застави в зазначених вище випадках в заклад заставодержателю.

За порушення умов кредитного договору відповідно до положень п. 17.10 договору застави банк прийняв від позивача вказаний автомобіль в заклад, про що був складений відповідний акт від 07.05.2009 р. Даним актом заставодавець передав автомобіль та доручив банку передати його на реалізацію по ринковій вартості та направити дані кошти на погашення заборгованості за кредитним договором. При цьому жодних порушень законодавства здійснено не було.

Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини:

14 березня 2007 року між позивачем та Смілянським відділенням ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № CSS0AL00100202, згідно якого позивач отримала кошти в сумі 68900,00 грн. на придбання автомобіля. В якості забезпечення належного виконання зобов’язань за вищевказаним договором між позивачем та Смілянським відділенням ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого предметом застави є легковий автомобіль Шевроле Авео 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який належить позивачу.

07 травня 2009 року до позивача та її чоловіка звернулися працівники відповідача з вимогою передати їм автомобіль, що перебуває в заставі, через невиконання умов кредитного договору та існування заборгованості по сплаті платежів за ним. Позивач та її чоловік передали автомобіль, про що було складено відповідний акт.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести в суді ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Аналогічне положення міститься і в ст. 10 ЦПК України. В ході розгляду справи позивачем не було доведене її твердження про те, що акт передачі автомобіля від 07.05.2009 р. вона не підписувала, а її підпис на ньому є сфальсифікований. Клопотання про проведення експертизи з цього приводу позивач не заявляла, хоча порядок вирішення даного питання судом їй роз’яснювався. Не довела вона означеного твердження і іншим шляхом. За таких умов суд приходить до висновку про те, що твердження про фальсифікацію вказаного акту не відповідає дійсності.

В своєму позові позивач просить визнати дії відповідача такими, що є незаконними, а отже встановити факт порушення ними положень законодавства. В той же час доказів такого порушення вході розгляду справи здобуто не було. Чинним цивільним законодавством  України, зокрема ст. 3 ЦК України, встановлений принцип свободи договору. Він означає, що сторони вільні у становленні договірних зобов’язань за умови їх несуперечності вимогам законодавства. П. 17.10 укладеного сторонами по справі договору застави заставодавець зобов’язаний у випадку порушення будь-якого із зобов’язань за кредитним договором доставити предмет застави за визначеною сторонами адресою в семиденний строк з моменту пред’явлення заставодержателем письмової вимоги з вказівкою суми заборгованості, строк сплати якої настав (у т.ч. по кредиту, відсоткам та іншим платежам), а також неустойки. В іншому випадку заставодержатель має право здійснити доставку предмета застави за вказаною адресою як своїми силами, так і на договірних умовах з третіми особами. Цей же пункт договору передбачає обов’язок заставодавця передати предмет застави в зазначених вище випадках в заклад заставодержателю. Встановлені сторонами зобов’язання не суперечать ні положенням Цивільного кодексу України, ні положенням Закону України «Про заставу», ні іншим вимогам законодавства України. За таких умов, дії сторін, регламентовані згаданим вище пунктом договору, а саме передача автомобіля і складання відповідного акту, не  можуть визнаватися незаконними. Враховуючи викладене позовні вимоги в даній частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст. 387 ЦК України власник  має  право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Враховуючи той факт, що незаконність заволодіння відповідачем автомобілем позивача в ході розгляду справи не встановлена, автомобіль передано позивачем добровільно (про що свідчить акт від 07 травня 2009 року), на час здійснення означених дій у позивача перед відповідачем існувала заборгованість по договору кредиту (що засвідчується як відповідною довідкою банку, так і поясненнями позивача та свідка ОСОБА_3, які вказали, що на час передачі автомобіля заборгованість існувала, однак значно в меншому розмірі, ніж їм пред’являв банк, і саме до врегулювання питання її розміру і здійснювалися ними дії по передачі автомобіля), вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволенню не підлягає.

Згідно положень ст. ст. 22, 23, 1166, 1167 відшкодуванню підлягають збитки та шкода, спричинені особі незаконним порушенням її прав. Оскільки незаконність дій відповідача в ході розгляду справи не встановлена, вимога про стягнення коштів з відповідача в якості відшкодування спричинених його діями матеріальних збитків та моральної шкоди задоволена бути не може.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до  Черкаського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

ГОЛОВУЮЧИЙ: