Справа № 22ц-4948/2010 Головуючий у 1 інстанції – Гордійко Ю.Г.
Категорія – цивільна Доповідач – Позігун М.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: ПОЗІГУНА М.І.
суддів: ГУБАР В.С., МАМОНОВОЇ О.Є.,
при секретарі: Кравченка В.В.,
з участю: ОСОБА_1 та її представника – ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 серпня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, Чернігівської міської ради, виконавчого комітету Чернігівської міської ради про визнання меж встановленими та погодженими, -
В С Т А Н О В И В:
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Новозаводського районного суду Чернігівської області від 17.08.2010 року, яким їй відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5, виконавчого комітету Чернігівської міської ради про визнання меж встановленими та погодженими, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Незаконність рішення суду апелянт обґрунтовує невідповідністю висновків суду обставинам справи та неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, не допуском до участі у справі її представника, що позбавило її права на отримання правової допомоги, призвело до розгубленості та плутанини в поясненнях.
Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 27.02.1996 року придбала у власність незакінчений будівництвом жилий будинок з надвірними будівлями, розташований на земельній ділянці розміром 671 кв. м, яку попередньому власнику було надано згідно рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №139 від 19 червня 1995 року площею 141 кв. м. з доведенням площі постійного користування до 671 кв. м.
Рішенням тридцятої сесії п'ятого скликання Чернігівської міської ради від 22 липня 2008 року ОСОБА_1 надано згоду на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки громадянам для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за давністю користування зі збільшенням присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1.
В рішенні органу місцевого самоврядування було надано згоду лише на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки громадянам для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з наданням ОСОБА_1 права на збільшення присадибної земельної ділянки.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 7 травня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про відновлення стану земельної ділянки, стягнення моральної шкоди та надання дозволу на приватизацію земельної ділянки без погодження з відповідачкою відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині відмови в наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки без погодження меж з сусідніми землекористувачами, суд виходив із того, що межі між сторонами на час розгляду справи не визначено в натурі, що згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №11-09С від 02.04.2009 року фактичне землекористування земельними ділянками встановити неможливо в зв'язку з відсутністю огорожі між земельними ділянками, а спірна земельна ділянка зазначена в двох технічних паспортах, позивачкою не зазначено, яку площу земельної ділянки їй дозволено приватизувати та в яких межах з посиланням на технічну документацію, де позначені ці межі.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 10 липня 2009 року зазначене рішення суду було залишено без змін.
Рішенням від 29 січня 2010 року Чернігівської міської ради ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1.
У червні 2010 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до відповідачів і після уточнення позовних вимог просила суд винести рішення, яким визнати межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 встановленими в натурі та погодженими на її приватизацію із суміжним землекористувачем ОСОБА_5 без її згоди.
Проте, обраний позивачкою спосіб захисту права не підлягає захисту судом, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦПК суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно положень ст. 56 Закону України "Про землеустрій" та ст. 198 ЗК України передбачено погодження меж з сусідніми землекористувачами за відсутності кадастрової зйомки - комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Проте, з метою захисту порушеного права не виключається можливість надання дозволу на проведення приватизації земельної ділянки за відсутності згоди суміжного землекористувача, але за умови встановлених меж і доведеності безпідставної відмови в такому погодженні.
Згідно з ч.ч. 2, 3, 5 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками громадян. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж район у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 № «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз’яснено, що згідно зі ст.158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян - заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.
Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Порядок відновлення меж визначається центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють виконавець – юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник – орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення ) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Таким чином, виходячи з наведених положень земельного законодавства, роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 суду не підвідомчий спір про встановлення чи відновлення меж земельних ділянок, а за умов недотримання визначеного Порядку їх встановлення та відновлення вимоги про визнання меж встановленими та погодженими не підлягають судовому захисту, як передчасно заявлені.
За викладених обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду про відсутність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, а не допуск до участі у справі представника позивача та посилання суду на відсутність підстав для набуття права власності на земельну ділянку до реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна не вплинули вірний висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308 , 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 серпня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді