ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.08.2006 Справа № 16/25(31/149)
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :
головуючого Логвиненко А.О. (доповідач)
суддів: Чус О.В., Павловського П.П..
при секретарі судового засідання Ревковій Г.О.
з участю представників сторін :
від позивача: Мартинов В.Р., Шинкаренко В.Г.
від відповідача-1: Завгородній О.В., Курицин А.В.
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства “Бренд” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 1.06.2006р. у справі
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Енергогідромеханізація”, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області
до відповідача-1 Приватного підприємства “Бренд”, м. Дніпродзержинськ
відповідача-2 Акціонерно-комерційного промислово-інвестиційного банку “Промінвестбанк” в особі його Дніпродзержинської філії
про визнання права власності та зобов’язання вчинити дії
В С Т А Н О В И В :
21.03.2005р. до господарського суду Дніпропетровської області надійшов позов відкритого акціонерного товариства “Енергогідромеханізація” (далі ВАТ “Енергогідромеханізація”) про визнання недійсним договору застави майна та усунення перешкод у здійсненні ВАТ “Енергогідромеханізація” права власності щодо спірного майна. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 17.09.2003р. на прилюдних торгах було продано нерухоме майно ВАТ “Енергогідромеханізація”, розташоване за адресою : с. Куліші Петриківського району Дніпропетровської області, вул. Зелена,112а. Зазначене майно було придбано приватним підприємством “Бренд” (далі ПП “Бренд”). За договором застави від 3.12.2003р. відповідач-1 передав спірне майно в заставу акціонерно-комерційному промислово-інвестиційному банку “Промінвестбанк” в особі його Дніпродзержинської філії (далі Банк). Рішенням господарського суду від 10.06.2004р. прилюдні торги від 17.09.2003р. визнано недійсними, ПП “Бренд” зобов’язано повернути позивачу спірне майно.
Справа неодноразово розглядалась господарськими судами різних рівнів (т.1 а.с.85-88, 126-128, 142-143).
Під час розгляду справи позивач змінив позовні вимоги (т.2 а.с.64-67) та просив визнати за ним право власності на спірне майно і усунути перешкоди у здійсненні ВАТ “Енергогідромеханізація” права власності щодо комплексу будівель та споруд шляхом скасування запису в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. Свої вимоги позивач мотивував тим, що дії відповідачів свідчать про невизнання ними права власності ВАТ “Енергогідромеханізація” на спірне майно, яке внесено в реєстр заборон відчуження як таке, що знаходиться в заставі.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 1.06.2006р. (суддя Загинайко Т.В.) позов задоволено.
Не погодившись з рішенням ПП “Бренд” звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому апелянт зазначив що під час розгляду справи позивач одночасно змінив як предмет так і підстави позову, що суперечить приписам ст.22 ГПК України. При цьому позивач не оплатив державне мито у встановленому законом порядку. Перелік майна, на яке встановлено судом право власності не співпадає із переліком майна, що міститься у договорі застави. Судом не дано оцінки запереченням ПП “Бренд”.
У своєму відзиві ВАТ “Енергогідромеханізація” зазначило, що рішення суду є законним та обґрунтованим.
Банк відзиву на апеляційну скаргу не надав, його представник в судове засідання призначене для розгляду апеляційної скарги не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи те, що залучені до справи докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідача-2, якого належним чином сповіщено про час та місце слухання справи.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача-1, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши у відповідності до ст. 101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення у повному обсязі, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав :
Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено матеріали справи, правильно встановлено фактичні обставини справи, яким дана належна правова оцінка, а висновки суду ґрунтуються на залучених до справи доказах та відповідають приписам закону. При цьому колегія суддів враховує таке.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі акту про проведення прилюдних торгів від 17.11.2003р. приватним нотаріусом було видано свідоцтво про право власності ПП “Бренд” на об’єкти нерухомості, що розташовано за адресою : с. Куліші Петриківського району Дніпропетровської області, вул. Зелена,112а (т.1 а.с.31).
3.12.2003р. між відповідачами укладено договір застави спірного майна, на підставі якого було зроблено відповідний запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна про наявність заборони (т.1 а.с.8,35-36).
Рішенням господарського суду від 10.06.2004р. по справі №34/100 визнано недійсними: прилюдні торги від 17.09.2003р.; протокол прилюдних торгів; акт про проведення прилюдних торгів та свідоцтво про придбання нерухомого майна. Крім того, ПП “Бренд” зобов’язано повернути ВАТ “Енергогідромеханізація” спірні об’єкти нерухомості, серед яких зазначено і ставок нагульний (т.1 а.с.10-19). Вказане рішення господарського суду було виконано належним чином, в зв’язку з чим державним виконавцем прийнято відповідну постанову від 30.07.2004р. (т.1 а.с.67).
Скасувавши прийняті першою та апеляційною інстанціями рішення по справі, Вищий господарський суд України в своїй постанові від 24.11.2005р. зазначив, що позивач, заявивши позов про визнання недійсним договору застави від 3.12.2003р. обрав не передбачений законом спосіб захисту своїх інтересів (т.1 а.с.21-24). Врахувавши вказану позицію касаційної інстанції, позивач скористувався своїм правом на зміну позовних вимог, направивши до суду відповідну заяву. (т.2 а.с.64-67).
Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача-1 на те, що позивачем, всупереч вимог ст.22 ГПК України, було змінено одночасно предмет та підстави позову. Із матеріалів справи вбачається, що на протязі всіх стадій судового процесу, позивач намагався захистити своє право власності на спірне майно та усунути перешкоди у вільному користуванні спірним майном, які виникли в зв’язку із внесенням заборони на відчуження цього майна.
Крім того, відповідно до ч2 ст.104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. В той же час, суд першої інстанції, захистивши законні права позивача, прийняв правильне рішення із посиланням на належні приписи матеріального права.
Що стосується вимог позивача про визнання за ним права власності на спірне майно, то колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання відповідного права, а тому вимоги ВАТ “Енергогідромеханізація” про визнання за ним права власності на спірне майно не виходять за передбачені законом межі. В зв’язку з тим, що рішенням суду було визнано недійсними як прилюдні торги, на яких було продано спірне майно, так і свідоцтво про право власності на це майно ПП “Бренд”, суд першої інстанції не мав ніяких підстав відмовити в задоволенні заявленого ВАТ “Енергогідромеханізація” позову.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідачів про те, що вони не можуть бути відповідачами за позовом про визнання права власності, оскільки саме дії ПП “Бренд” та Банку, які не зважаючи на очевидну обґрунтованість вимог ВАТ “Енергогідромеханізація” виключити спірне майно із Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, не вчинили відповідних дій та не змінили предмет застави в укладеному між ними договорі, що свідчить про їх небажання визнати за позивачем його права власника на об’єкти нерухомості.
Безпідставним є посилання апелянта на те, що судом необґрунтовано визнано право власності позивача на ставок, оскільки відповідно до переліку майна, яке увійшло до статутного фонду ВАТ “Енергогідромеханізація” включено і нагульний ставок. В зв’язку з тим, що відповідне рішення про включення до статутного фонду цього об’єкту на час розгляду справи в суді не скасовано у встановленому законом порядку та з огляду на приписи ст.25 Закону України “Про власність”, судом обґрунтовано задоволено позов в цій частині.
Що стосується вимог про усунення перешкод у користуванні майном, то відповідно до ст.48 Закону України “Про власність” має право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднання із позбавленням володіння. Наявність заборони на відчуження спірного майна є порушенням права власності ВАТ “Енергогідромеханізація”, а тому вимоги позивача про учинення таких перешкод підлягають задоволенню
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає відсутніми передбачені ст.104 ГПК України підстави для зміни чи скасування рішення суду.
В той же час, колегія суддів вважає обґрунтованими посилання ПП “Бренд” на те, що при розгляді справи не було у повному обсязі стягнуто державне мито. При цьому апеляційний суд враховує таке.
З матеріалів справи вбачається, що судом розглянуто позов, в якому об’єднано вимоги про визнання права власності, тобто позов майнового характеру, із вимогами про вчинення дій, тобто немайнового характеру. Відповідно до ст.36 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (затв. 22.04.1992р.) позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів. У такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.
В той же час, при зміні позовних вимог позивачем не було доплачено державне мито до встановленого ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” розміру. Враховуючи, що спірне майно було оцінено відповідачами у 74000гр. (т.1 а.с.35) і проти цієї оцінки не заперечував і позивач, загальний розмір державного мита складає 187гр. Виходячи із цього, апелянтом повинно було бути сплачено при поданні апеляційної скарги 93,5гр.
Враховуючи приписи ст.49 ГПК України, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача-1 недоплачене ним державне мито за розгляд справи в суді його апеляційної скарги.
Що стосується державного мита, яке повинно бути сплачено за розгляд справи в суді першої інстанції, то місцевий суд може розглянути це питання в порядку, передбаченому ст.88 ГПК України.
Керуючись ст. 101, 103 –105 ГПК України суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу приватного підприємства “Бренд” залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 1.06.2006р. –без змін.
Стягнути з приватного підприємства “Бренд” (51911 Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Воробйова,14 код ЄДРПОУ 32401311) на користь держави 51 гр. державного мита.
Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.
Головуючий А.О. Логвиненко
Суддя О.В. Чус
Суддя П.П. Павловський