АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-6444/10 Головуючий у 1-й інстанції: Нікітенко Н.П.
Суддя-доповідач: Гончар О.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого судді Бондаря М.С.
суддів Гончара О.С., Маловічко С.В.
при секретарі Белименко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 05 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадщину за законом, треті особи Друга Запорізька державна нотаріальна контора, ОСОБА_6, -
ВСТАНОВИЛА:
В квітні 2007 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування за законом. Свої вимоги мотивувала тим, що є спадкоємцем першої черги після смерті свого чоловіка ОСОБА_7, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Позивачка в шестимісячний термін від дня відкриття спадщини подала заяву до Другої Запорізької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка. Крім позивачки до нотаріальної контори із аналогічною заявою звернулась ОСОБА_3, яка є дочкою її померлого чоловіка від першого шлюбу.
Позивачка вважає, що відповідачка має бути усунена від права на спадкування з огляду на наступне. Протягом останніх років свого життя ОСОБА_7 тяжко хворів, потребував стороннього догляду і допомоги. Проте, ОСОБА_3 перестала спілкуватись батьком та надавати йому будь-яку допомогу. У зв’язку із зазначеним ОСОБА_4 звернулась до суду та просила задовольнити позов, усунувши ОСОБА_3 від права на спадкування за законом.
Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 05 липня 2010 року позов задоволено.
Посилаючись невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, представник ОСОБА_3 просив зазначене рішення скасувати і в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що позивачка є спадкоємцем першої черги після смерті свого чоловіка ОСОБА_7, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Позивачка в шестимісячний строк від дня відкриття спадщини подала заяву до Другої Запорізької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка. Крім позивачки до нотаріальної контори із аналогічною заявою звернулась ОСОБА_3, яка є дочкою її померлого чоловіка від першого шлюбу, а отже теж є спадкоємицею першої черги після смерті ОСОБА_7.
Так, відповідно до ч. 5 ст. ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 214 ЦПУ України повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв’язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Крім того, підлягає з’ясуванню судом і питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.
Протягом останніх 5 років свого життя ОСОБА_7 був інвалідом ІІІ групи, тяжко хворів на церебросклероз 2-3 ст. паркінсонізм. Страждав на атеросклероз венозних судин аорти, старечу деменцію, галюциноз, хронічний калькульозний пієлонефрит, хронічну затримку сечі, стенокардію, кардіосклероз, симптоматичну артеріальну гіпертензію, посттравматичний артроз лівого тазостегневого сустава. З 30.07.2006 року внаслідок перенесеного ішемічного інсульту з постілі не підіймався, а тому на переконання суду ОСОБА_7 перебував у безпорадному стані і потребував стороннього догляду і допомоги. Таку допомогу він потребував і від ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_4 є людиною вельми похилого віку, а тому самостійно доглядати людину, яка є прикутою до ліжка було занадто важко.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3, мешкаючи зі спадкодавцем в одному місті, знаючи про захворювання батька і його безпорадний стан з ним навіть не спілкувалась. Маючи об’єктивну можливість брати участь в догляді за ним не надавала йому будь-якої допомоги.
Заперечення представника відповідачки про те, що та не знала про безпорадний стан свого батька, а також не могла надавати йому матеріальну допомогу, оскільки вона сама є пенсіонером спростовується змістом зустрічної заяви самої ОСОБА_3 в справі, в якій вона зазначала, що відповідачка стала перешкоджати у відвідуваннях батька, коли його життя опинилось під загрозою (т.1 а.с.47), останні місяці життя позивачка приходила до батька додому , проте її виганяли. З цих підстав саме ОСОБА_8 намагалась усунути ОСОБА_4 від спадкування. Крім того, сама відповідачка в своїх запереченнях на позов зазначала, що навідувала свого батька в лікарні, матеріальну допомогу надавала в межах своїх можливостей (т.1 а.с. 27).
Таким чином, із наведених заяв вбачається, що відповідачка знала про стан здоров’я ОСОБА_9, що загрожував життю батька, який потребував сторонньої допомоги.
Проте, в судовому засіданні відповідачка не довела суду фактів надання батькові будь-якої допомоги. Адже навіть в його похованні відповідачка участі не приймала.
Отже, суд обґрунтовано на підставі документальних матеріалів справи та показань свідків встановив і зазначив у рішенні про доведеність фактів безпорадного стану спадкодавця, його потреби в отриманні допомоги від доньки ОСОБА_3 та її ухилення від надання допомоги батькові. При цьому колегія суддів приходить на підставі досліджених доказів, що ОСОБА_3 навмисно ухилялась від надання допомоги своєму батькові, при цьому маючи об’єктивну змогу надавати таку допомогу.
Таким чином, позивачкою доведено та достовірними доказами підтверджено, що відповідач без поважних причин ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу, інвалідність та за станом здоров'я був у безпорадному стані. Тому застосування судом у цьому випадку положень ч. 5 ст. 1224 ЦК України було правильним.
Отже, доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду перш інстанції, а лише відображають позицію відповідачки і її представника, висловлену нею в запереченнях проти позову і яку вони вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим по справі обставинам, ґрунтується на досліджених в судовому засіданні належних і допустимих доказах та відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 05 липня 2010 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Суддя Суддя
Бондар М.С. Гончар О.С. Маловічко С.В.