ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

____________________________________________________________________________________

 У Х В А Л А

Іменем України  

25.07.2006 року                                                Справа № 9/3пд

Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого                                              Журавльової Л.І.

суддів                                                          Бородіної Л.І.

                                                            Якушенко Р.Є.

При секретарі                                        Черніковій Я.В.

За участю представників сторін

Від позивача:                                        Жадан О.О.

довіреність № 8214/10 від 17 липня 2006 року 

Від 1-го відповідача:                              не прибув

Від 2-го відповідача:                              не прибув

розглянувши  матеріали

апеляційної скарги          Державної податкової інспекції у м. Лисичанську

на постанову           господарського суду Луганської області

від           29 травня 2006 року

у справі            №9/3пд

за позовом              Державної податкової інспекції у м. Лисичанську

до 1-го відповідача          Приватного підприємства „ВАЛ”, м. Лисичанськ

до 2-го відповідача          Приватного виробничо-комерційного підприємства „ДАР-К”, м. Лисичанськ

про           визнання недійсним правочину

В С Т А Н О В И В:

ДПІ у м. Лисичанську звернулась до господарського суду Луганської області з позовом до ПП „ВАЛ” та ПВКП „ДАР-К” про визнання договору  купівлі-продажу від 10 лютого 2005 року, укладеного між ПП “ВАЛ” та ПП “ДАР-К” недійсним на підставі ст.ст.203, 207, 215 ЦК України, як такого, що укладений з метою завідомо противною інтересам держави та суспільства.

Господарський суд Луганської області постановою від 29 травня 2006 року у справі №9/3пд (суддя Ворожцов А.Г.) у задоволенні позову відмовив.

Постанова суду мотивована наступним.

З тексту спірного договору від 10 лютого 2005 року вбачається, що від імені ПВКП “ДАР-К” він був підписаний комерційним директором Картавцевим В.Б., який діяв на підставі довіреності № 1 від 01 листопада  2003 року, копія якої міститься у матеріалах справи.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2 ст. 241 ЦК України).

Спірна угода була виконана сторонами.          ПП „ВАЛ” в рахунок оплати скла перерахувало 2-му відповідачу платіжними дорученнями № 46 від 18 лютого 2005 року –68438,02 грн., №65 від 28 лютого 2005 року –33006,18 грн.  ПВКП „ДАР-К” за накладними №12 від 17 лютого 2005 року, №13 від 17 лютого 2005 року, №14 від 17 лютого 2005 року, №28 від 25 лютого 2005 року передало 1-му відповідачу скло.

Суд погодився з доводами 1-го відповідача щодо ненадання належних доказів спрямованості умислу відповідачів на приховування від оподаткування прибутку та доходів. Факт порушення господарюючим суб’єктом вимог податкового законодавства є підставою для застосування до нього передбачених податковим законодавством відповідної відповідальності за таке порушення, а не визнання угоди недійсною.

У матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства. Навпаки, встановлені судом факти свідчать про те, що 1-й відповідач сплатив продавцю в ціні товару податок на додану вартість.

Угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Товар за угодою  не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу, у зв’язку з чим у задоволенні позову відмовлено.

ДПІ у м. Лисичанську не погодилась з постановою господарського суду та подала апеляційну скаргу №7166/10 від 20 червня 2006 року, в якій просить постанову суду скасувати, оскільки судом першої інстанції неправильно та неповно дослідженні докази і встановлені обставини та неправильно застосовані норми права.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що  судом не враховано, що 2-й відповідач уклав договір від 10 лютого 2005 року з 1-м відповідачем в порушення вимог ст.ст. 203, 207, 215 Цивільного Кодексу України, тобто договір укладено особою, яка не мала повноважень на його укладення.

1-й відповідач здійснив взаєморозрахунки з 2-м відповідачем, не встановивши наявність повноважень у сторони по договору щодо укладання угод, що згідно з п.9.1 Роз'яснень Вищого Арбітражного Суду України № 02-5/111 від 12 березня 1999 року „Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” є обов'язковим при укладанні угод, в результаті чого своїми діями сприяло укладенню договору, який суперечить інтересам держави і суспільства.

Умисел на укладання угоди з метою, що завідомо суперечила інтересам держави та суспільства, мав місце з боку однієї сторони за цією угодою, а саме з боку 2-ого відповідача. В результаті здійснення даної угоди порушені інтереси держави в галузі оподаткування та формування бюджету, а саме: занижено до сплати в доход бюджету ПДВ у сумі 11406,34грн., шляхом зменшення податкових зобов'язань на суму 11406,34 грн., включену до податкового кредиту.

Ухвалою від 17 липня 2006 року призначено апеляційний розгляд скарги на 25 липня 2006 року.

Представники 1-го та 2-го відповідачів у судове засідання не прибули, про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, судова колегія  дійшла висновку, що апеляційна скарга ДПІ у м. Лисичанську не підлягає задоволенню, а рішення від 29 травня 2006 року у справі №9/3пд залишається без змін з наступних підстав.

ПП “ВАЛ”, зареєстроване відділом по ринковим відносинам Лисичанської міської ради 01 грудня 1995 року за №25370376ю0010275 та взяте на податковий облік у ДПІ м.Лисичанську 07 грудня 1995 року, свідоцтво платника ПДВ за № 16440010 від 10 жовтня 1997 року.

ПП „ДАР-К”, зареєстрований відділом по ринковим відносинам Лисичанської міської ради 27 листопада 1998 року за №25370376ю0060392 та взятий на податковий облік у ДПІ м.Лисичанську 07 грудня 1998 року, свідоцтво платника ПДВ за №16443217 від 11 грудня 1998 року. Місцезнаходження підприємства відповідно до установчих документів: м.Лисичанськ, вул. Чкалова, 9, засновником підприємства зареєстровано Дікарєва А.Р. Наказом №1/09 від 01 вересня 2001 року директором підприємства призначено                   Осадчего С.І.

ПП „ДАР-К” 10 лютого 2005 року уклало договір №1 з ПП „ВАЛ”, згідно умов якого ПП „ДАР-К” продає, а ПП “ВАЛ” приймає на себе зобов'язання прийняти та оплатити вартість товару (скло листове флоат, марки 4м4 та 4м1 розміром 2400х1600 у кількості 100000 м.кв.) на суму 221000 грн.

На виконання умов договору ПП “ДАР-К” 17 лютого 2005 року за накладними №12, 13, 14, відпущено ПП “ВАЛ” скло листове флоат 4м4 та 4м1 на загальну суму –68438,02 грн., у т.ч. ПДВ –11406,34 грн.

ПП „ВАЛ” на виконання умов договору платіжним дорученням №46 від 18 лютого 2005 року перерахувало на розрахунковий рахунок ПВКП “ДАР-К” вартість отриманого товару на суму  68438,02 грн., у тому числі податок на додану вартість.

Довідкою від 05 травня 2005 року №117/23-23477928 про результати документальної позапланової перевірки щодо задекларованих сум податку на додану вартість ПП „ВАЛ” за лютий 2005 року ДПІ у м. Лисичанську відображено перевірку сум податку на додану вартість, які включені ПП „ВАЛ” до складу податкового кредиту  у лютому 2005 року, по податковим накладним, які видані ПП „ДАР-К” (п. 4 розділу ІІІ) та пунктом 8 розділу  ІІІ зазначено, що перевіркою правильності порядку обчислення і сплати податку на додану вартість відповідно вимог ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” порушень не встановлено. (а.с. 127-132).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на акт від 01 грудня 2005 року №469/23-402/1 ДПІ у м. Лисичанську перевірки письмових пояснень та їх документальне підтвердження по взаємовідносинах ПП “ВАЛ” та ПП “ДАР-К” та зазначає, що спірний договір купівлі-продажу та всі документи згідно цього договору підписані від ПП „ДАР-К” особою, яка не має на це повноважень, що підтверджується поясненнями власника             Дікарєва А.Р. та Картавцева В.Б., від імені якого був підписаний цей договір. Перевіркою встановлено, що представник, який виступив від імені ПП “ДАР-К” був обізнаний, що Картавцев В.Б. не має ніякого відношення до господарської діяльності цього підприємства, яке в свою чергу, звітність до податкового органу надає поштою і встановити місцезнаходження підприємства і осіб, які здійснюють господарську діяльність від імені ПП “ДАР-К”, неможливо, що підтверджується актом перевірки місцезнаходження підприємства від 21 липня 2005 року.

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом, які в свою чергу, є підставами позову, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача.

Позивач зазначає про недійсність спірного договору, оскільки при його укладенні представник 2-го відповідача не мав належних повноважень на укладання цього договору.

З тексту спірного договору від 10 лютого 2005 року вбачається, що від імені ПВКП “ДАР-К” він був підписаний комерційним директором Картавцевим В.Б., який діяв на підставі довіреності №1 від 01 листопада 2003 року, копія якої міститься у матеріалах справи.

Пояснення Катавцева В.Б., на які посилається позивач, не являється належним доказом ухилення   ПП „ДАР-К” від сплати податків, оскільки ДПІ такі відомості суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2 ст. 241 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, що спірний договір був схвалений другим відповідачем та ця угода була виконана сторонами.

Відповідно ст. 207 Господарського кодексу України, що набув чинності з 01 січня 2004 року, господарське   зобов'язання,   що  не  відповідає  вимогам закону,  або вчинено з метою,  яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,  або  укладено  учасниками  господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності),  може  бути  на вимогу однієї із сторін,  або відповідного органу  державної  влади  визнано  судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами визнання угоди недійсною згідно ст. 207 Господарського кодексу України є до ведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сто рін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного кодексу України судам слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу.

Задовольняючи позов у такій справі, суд повинен у рішенні вказати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.

Необхідними умовами визнання угоди недійсною, згідно зі ст. 49 ЦК Укра їни (ст. 207 ГК України), є не тільки доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а і наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків, як вірно вказано місцевим господарським судом.

Наявність умислу у сторін при укладанні угоди означає, що сторона або сторони усві домлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди, яка суперечить меті діяльності суб'єкта господарювання та інтересам держави і суспільства.

Умисел юридичної особи визначається як умисел посадової (іншої фізичної особи), що підписала договір від імені юридичної особи та мала на це відповідні повнова ження. За відсутністю таких повноважень, може існувати умисел конкретної фі зичної особи, яка неправомірно діяла від імені юридичної особи як орган її управління, та прагнула настання відповідних наслідків. Така особа податковим органом не встановлена.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази ухилення від сплати податків                      ПП „ДАР-К”  у спірному періоді, не доведено того факту, що сторони прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Позивач не представив належних для даної категорії спорів доказів у підтвердження укладення між відповідачами господарського зобов'язання з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, не довів наявність умислу у сторін за угодою щодо настання відповідних противоправних наслідків.

ДПІ у м. Лисичанську не доведено, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що доводи заявника скарги спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, постанова суду відповідає чинному законодавству і скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254, п. 6 р. 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ДПІ у м. Лисичанську на постанову господарського суду Луганської області від 29 травня 2006 року у справі №9/3пд залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Луганської області від 29 травня 2006 року у справі №9/3пд залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку у місячний строк до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий                                                                                Л.І. Журавльова

Судді                                                                                          Л.І. Бородіна

                                                                                          Р.Є. Якушенко