КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-2911/09/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Федчук В.В.
Суддя-доповідач: Цвіркун Ю.І
У Х В А Л А
Іменем України
"29" вересня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді –Цвіркуна Ю.І.;
суддів – Зайця В.С.,
Земляної Г.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2009 року у справі за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еталон»про стягнення коштів,
в с т а н о в и в:
Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –Вінницьке ОВ ФСЗІ, позивач) звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еталон»(далі –ТОВ «Агро-Еталон», відповідач) про стягнення коштів.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2009 року, Вінницьке ОВ ФСЗІ звернулося до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В силу статті 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія встановила наступне.
Середньооблікова кількість працівників облікового складу у ТОВ «Агро-Еталон»у 2008 році становила –327 осіб. Кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»– 13 осіб. Як вбачається із звіту відповідача за 2008 рік про зайнятість і працевлаштування населення за формою 10-ПІ, у ТОВ «Агро-Еталон»протягом 2008 року працювало 6 інвалідів.
Вінницьке ОВ ФСЗІ звернулося в суд з позовом до відповідача про стягнення 104 177,99 грн. адміністративно-господарських санкцій та 2625,21 грн. пені за не створення 7-ми робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відмовляючи в задоволенні позову, Київський окружний адміністративний суд виходив з того, що ТОВ «Агро-Еталон» вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
З таким висновком суду першої інстанції судова колегія Київського апеляційного адміністративного суду погоджується з наступних підстав.
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачено, що для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості 1 робочого місця.
Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачено, що підприємства (об’єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві ( в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.
Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до статті 218 цього Кодексу є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
ТОВ «Агро-Еталон» протягом 2008 року систематично надавало до Тиврівського районного центру зайнятості інформацію про вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів за формою №3-ПН, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 14-25).
Встановлено, що відповідачем заявлено вакансії для працевлаштування інвалідів, які були актуальними протягом 2008 року, однак інваліди до відповідача не направлялись, що підтверджується листом Тиврівського РЦЗ (а.с. 42).
Таким чином, є підстави вважати, що відповідач протягом 2008 року належним чином звітував про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У постанові Верховного Суду України від 20 липня 2004 року (справа №2-23/9789-03) вказано, що аналіз положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Враховуючи те, що ТОВ «Агро-Еталон»систематично інформувало органи Державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів та зазначеними органами інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялись, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем виконано вимоги законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
У частині 2 наведеної статті Кодексу передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII “Про систему оподаткування”, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.
У зв’язку із тим, що в силу закону відповідач не несе відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, а також за відсутність у відповідному населеному пункті інвалідів, які бажають працевлаштуватись, у даному випадку немає складу правопорушення.
Вказана правова позиція ґрунтується на висновках, викладених в постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року по справі №21-2151во09 у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобода»про стягнення коштів.
Судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.
Керуючись статтями 195, 197, 200, 205 КАС України, суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2009 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п’ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу –з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).
Головуючий: Ю.І. Цвіркун
Суддя: В.С. Заяць
Суддя: Г.В. Земляна