Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 2513 / 2009 р. Головуючий у 1 інстанції: Федченко І.М.
Суддя-доповідач: Боєва В.В.
У Х В А Л А
Іменем України
18 червня 2009 року м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Полякова О.З.
Суддів: Давискиби Н.Ф., Боєвої В.В.
При секретарі: Белименко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника прокурора м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2006 р. у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації про визнання договору купівлі-продажу гаражу дійсним ,
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. про визнання договору купівлі-продажу гаражу дійсним . В позовній заяві зазначав, що 30.06.2005 року він за взаємною домовленістю з ОСОБА_2 придбав у неї за договором купівлі-продажу АДРЕСА_1 Відповідач власноручно при свідках склала письмовий договір купівлі-продажу, а він передав відповідачці грошові кошти, як оплату за придбання гаражу та остаточне нотаріальне оформлення. Однак в подальшому відповідачка від нотаріального посвідчення договору ухилилась та не виконала договірних умов до теперішнього часу. Відсутність правовстановлюючого документу на гараж перешкоджає йому в використанні повних прав власника майна, а саме права розпоряджатися гаражем. З цих підстав просив визнати договір купівлі-продажу гаражу дійсним та зобов’язати ОП ЗМБТІ зареєструвати за ним право власності на вказаний гараж.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2006 року позовні вимоги задоволено. Визнано договір купівлі-продажу гаражу АДРЕСА_1 в м. Запоріжжя від 30.06.2005 року складений між ОСОБА_1. та ОСОБА_2 дійсним. Визнано право власності на гараж АДРЕСА_1 в м. Запоріжжя загальною площею 16,3 кв. м за ОСОБА_1. Зобов’язано ОП ЗМБТІ зареєструвати право власності на гараж АДРЕСА_1 загальною площею 16,3 кв. м за ОСОБА_1.
Не погоджуючись з рішенням суду перший заступник прокурора м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Основні доводи апеляційної скарги полягають в тому, що земельна ділянка у дворі жилого будинку АДРЕСА_1 на якій розташовано спірний гараж, відноситься до комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя. Дана земельна ділянка у власність, оренду або постійне користування ані позивачу, ані відповідачу не надавалась, тобто, цей гараж фактично є самочинно збудованим нерухомим майном, тобто, порушено права власника земельної ділянки, а тому при вирішенні цього спору до участі в справі має бути залучена територіальна громада м. Запоріжжя – в особі Запорізької міської ради.
Позивач та його представник, заперечуючи проти апеляційної скарги, зазначали, що предметом спору є лише металевий гараж, а не нерухоме майно. Крім того, гараж встановлено відповідачем ОСОБА_2 за дозволом, наданим розпорядженням Орджонікідзевської районної адміністрації № 367 від 29.09.1998 р., а тому вважають, що інтереси Запорізької міської ради не порушено і її участь в розгляді справи не є обов’язковою.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов*язки осіб, які не брали участь у справі.
Задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1., суд першої інстанції посилався на положення ч. 2 ст. 220, ст. 376 ЦК України і виходив з того, сторони домовились відносно всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулось повне або часткове виконання умов договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального оформлення. Вважаючи, що вимоги ОСОБА_1. підтверджуються доказами в справі, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову.
Проте, такий висновок суду суперечить доказам в справі.
Згідно розпорядження Орджонікідзевської районної адміністрації № 367 від 29.09.1998 р. ОСОБА_2., інваліду 1-ї групи, дозволено встановити металевий гараж у дворі жилого будинку АДРЕСА_1 без обладнання підвалу та улаштування цеглової кладки (а. с. 8).
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1. вбачається, що він придбав у відповідача капітальний гараж, розташований у дворі будинку АДРЕСА_1 (а. с. 1). Характеристика типу гаражу, що зазначена в позовній заяві, узгоджується з даними орендного підприємства Запорізьке МБТІ, зокрема, в технічному паспорті зазначено, що гараж АДРЕСА_1 має такі конструктивні елементи: фундамент – бетон, стіни – металеві, усередині цегляні, покрівля металева, підлога – бетон (а. с. 10-12).
За таких обставин судова колегія вважає, що предметом спору фактично є об*єкт нерухомості у вигляді гаражу, а відтак, договір купівлі-продажу нерухомого майна мав посвідчуватися нотаріально.
Застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 220 ЦК України є невірним. Так, з наданих письмових доказів вбачається, що продавець ОСОБА_2 не має правовстановлюючих документів на спірне майно, а відтак існують об’єктивні причини неможливості нотаріального посвідчення договору, а ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору позивачем не доведено.
Суд першої інстанції не звернув уваги не те, що в позовній заяві та в вищевказаному розпорядженні Орджонікідзевської районної адміністрації № 367 від 29.09.1998 р., згідно якого ОСОБА_2., дозволено встановити металевий гараж, місцем розташування гаражу зазначено двір жилого будинку АДРЕСА_1, а не двір іншого будинку - АДРЕСА_1, який є фактичним місцем знаходження спірного гаражу. Невідповідність місця розташування гаражу згідно розпорядження фактичному місцезнаходженню цього гаражу взагалі дає підстави вважати, що зазначений у судовому рішенні гараж № 8 з огляду на ч. 1 ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом, оскільки збудований (встановлений) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.
Виходячи з того, що земельна ділянка для встановлення гаражу у дворі будинку АДРЕСА_1 сторонам не відводилась, самовільне її використання порушує права територіальної громади м. Запоріжжя, при вирішенні даного спору слід залучити до участі в справі територіальну громаду м. Запоріжжя – в особі Запорізької міської ради.
Крім того, слід зазначити, що позивач оспорює до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя право власності на нерухоме майно, розташоване в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя. Незважаючи на цю обставину, суддя всупереч вимогам ч. 1 ст. 114 ЦПК України відкрив провадження по справі і розглянув справу з порушенням правил виключної підсудності.
За таких обставин судове рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону, тому воно підлягає скасуванню, а справа — поверненню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 307, 311, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: