Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 1513 / 2009 р. Головуючий у 1 інстанції: Стратій Є.В.
Суддя-доповідач: Боєва В.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
14 травня 2009 року. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Полякова О.З.
Суддів: Давискиби Н.Ф., Боєвої В.В.
При секретарі: Белименко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації ј частини квартири,
В С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2007 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації ј частини квартири. В позовній заяві зазначала, що їй та відповідачам на праві спільної сумісної власності належить трикімнатна квартираАДРЕСА_1. Відповідачі не є членами її сім’ї : ОСОБА_3 – її бабуся, ОСОБА_4 – її тітка, ОСОБА_1 – її двоюрідний брат. Спільне користування квартирою неможливо через стосунки, які склались між ними, відповідачі не пускають її у квартиру, на її долю, яка становить ј частку, поділити квартиру в натурі неможливо. З цих підстав просила встановити частки кожного з співвласників а саме по ј частині кожному, виділити відповідачам спірну квартиру та стягнути з кожного з відповідачів на її користь по 18333 грн. в рахунок сплати вартості ј частини квартири. В процесі розгляду справи, позивач уточнила свої позовні вимоги, уточнивши розмір вартості квартири та просила стягнути з кожного відповідача на її користь грошову компенсацію вартості ј частини квартини в розмірі по 33371 грн., витрати на проведення експертизи 2000 грн. та судові витрати в розмірі 981 грн.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2008 року позов задоволено. Визначено, що частка ОСОБА_2 в праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 становить ј частину. Виділено квартиру АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_1. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 33372 грн. Стягнуто з ОСОБА_4. на користь ОСОБА_2 33372 грн. Стягнуто з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2 33372 грн.
19.01.2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2008 року.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2009 року заява ОСОБА_1. про перегляд заочного рішення суду від 24.12.2008 року залишена без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, 17.02.2009 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Статтею 358 ЦК України врегульовано здійснення права спільної часткової власності, зокрема, частиною 3 цієї статті визначено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
За частиною 2 статті 364 ЦК України якщо виділ частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Статтею 370 ЦК України передбачено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісні власності.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції посилався на положення ст. ст. 364, 370 ЦК України і виходив з того, що згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 750 від 28.01.2008 року виділити ОСОБА_2 в натурі ј частину спірної квартири неможливо, ринкова вартість квартири становить 400466 грн., а тому загальний розмір компенсації за ј частку спірної квартири становить 100116, 5 грн.
Виділивши квартиру АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1. та стягнувши на користь ОСОБА_2 з кожного з відповідачів по 33372 грн. – в рахунок компенсації за належну їй ј частку квартири, суд першої інстанції вважав доведеним, що позивач не може користуватися своєю часткою в спірній квартирі, а виділ в натурі ј частини цього майна є неможливим.
Проте, з таким висновком суд першої інстанції погодитись неможливо.
Так, по-перше, зі змісту ч. 2 ст. 364 ЦК України витікає, що виділ в натурі частки в спільному майні може бути неможливим якщо спільне майно є неподільною річчю, або є заборона, встановлена законом, судовим рішенням тощо.
Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 4 цієї статті передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, ухвалою суду від 03.10.2007 року за клопотанням представника позивача призначено судову технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:
1. Яка фактична вартість квартири АДРЕСА_1 ?
2. Чи можливий виділ ј частки квартири АДРЕСА_1 в натурі – у вигляді окремої кімнати ?
За висновком судової будівельно-технічної експертизи № 750 від 28.01.2008 року (а. с. 31-35) визначено варіант порядку користування спірною квартирою, за яким ОСОБА_2 на ідеальну ј частку запропоновано в користування такі приміщення: кімната 4 - площею 10,0 кв. м, комора Б - 0,3 кв. м., та залишено в загальному користуванні – коридор 1 площею 6,5 кв. м., кухня 6 площею 6,2 кв. м., ванна 7, площею 2.1 кв. м., туалет 8 площею 0,9 кв. м. (а. с. 35-37).
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, позивач не зверталась до суду з позовом про виділення їй у володіння та користування ј частини спірного майна в натурі або про усунення перешкод в користування власністю.
Відповідачі зазначали, що вони не чинять ОСОБА_2 перешкод у користуванні ј частиною квартири, а сплатити їй грошову компенсацію в такій значній сумі не має об’єктивної можливості у зв’язку з відсутністю коштів.
Суд першої інстанції у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України доводів відповідачів не перевірив, зосередився лише на нормах закону, які передбачають наявність у позивача, як співвласника квартири, права вимагати компенсації за належну йому частину спірного будинку.
Суд не звернув уваги і на наявність у позивача обов’язків власника відповідно до положень статті 319 ЦК України, зокрема, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, а частиною 2 статті 14 ЦК України передбачено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї. При цьому суд не з’ясував суттєвих для справи обставин, а саме: чи мають відповідачі можливість сплатити позивачу грошову компенсацію в зазначеній сумі, чи не призведе покладення на них обов’язку по сплаті такої суми позивачеві до звернення стягнення на квартиру з подальшим примусовим продажем й порушенням прав безпосередньо відповідачів.
За таких обставин висновок суду про задоволення в повному обсязі позовних вимог ОСОБА_2 ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.
При ухваленні нового рішення, в силу статті 88 ЦПК України, підлягає зміні розмір судових витрат, які суд присуджує на користь ОСОБА_2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, судові витрати позивача складають: судовий збір 500 грн. + 451 грн. = 951 грн., витрати на інформаційно- технічне забезпечення – 30 грн., витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи – 2000 грн., що в загальній сумі дорівнює 2981 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в обсязі ј частки, а відтак судові витрати підлягають стягненню на користь позивача в розмірі: 2981 грн. : 4 = 745 грн.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2008 року скасувати.
Ухвалити нове рішення наступного змісту:
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Встановити, що частка ОСОБА_2 в праві спільної сумісної власності в квартирі АДРЕСА_1 складає ј частку.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в загальній сумі 745 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: